Із 1088 гривень, які сільський читач заплатить за річну передплату газети «Наш край» на 2027 рік, 487 гривень становлять поштові послуги. Видавнича вартість самого видання – 600 гривень. Такі розрахунки навела редакторка з Липової Долини Наталія Шутько під час онлайн-зустрічі учасників проєкту НСЖУ «Frontline Press», який реалізується за підтримки Шведської асоціації медіабізнесу Tidningsutgivarna.
Темою розмови стала доставка газет. Редактори з прикордонної Сумщини, прифронтової Харківщини, Дніпропетровщини й Чернігівщини розповіли, що частково або повністю відмовилися від послуг «Укрпошти» і як це вплинуло на їхні редакції.
– На жаль, сьогодні наш головний підрядник «Укрпошта» створює такі умови, що газети змушені відмовлятися від її послуг, – зазначає проєктна менеджерка НСЖУ Ірина Хроменко. – Редактори постійно повторюють у спілкуванні з нами, що доставка стає збитковою, і справа не лише у фінансах, а й у безвідповідальному ставленні до доставки нашим читачам.
Передплата, яка окуповується одним вітанням
Газета «Голос Посулля» з Недригайлова на Сумщині виходить разовим тиражем 1570 примірників – одним із найбільших в області. Головний редактор Ігор Скрипченко, який цього вересня відзначив 25 років на посаді (а газета – 95-річчя), вважає, що стабільний тираж тримається передусім на доступній ціні.
Річна передплата на пошті коштувала читачам 920 гривень, і до 40% цієї суми забирала доставка. У редакції ту саму газету можна передплатити за 600 гривень на рік або 300 на пів року. Понад 20 років діє система пільг: річний передплатник має право раз на рік безкоштовно розмістити вітання, подяку, співчуття, поминання чи оголошення. Передплата на півроку дає право на одне оголошення.
– Розмістити вітання з фотографією у нас коштує 400 гривень. Коли людина заплатила 600 гривень за передплату і 400 зекономила, то газета їй обходиться всього у 200 гривень, – пояснює Ігор Скрипченко. – Багато хто передплачує тільки для того, щоб привітати кума чи брата з ювілеєм.
Для редакції річна передплата означає можливість наперед спрогнозувати доходи на обидва півріччя. Сьогодні з 1570 примірників «Укрпошта» доставляє 890, решту 680, тобто 43% тиражу, редакція розносить сама. Наступного року тут розраховують самостійно доставляти вже дві третини тиражу.
Окрема історія – співпраця з аграріями. Місцевий агробізнесмен, волонтер і депутат обласної ради, сам запропонував передплачувати газету за власний кошт для своїх пайовиків як додатковий бонус до орендної плати. Таких передплатників – 250.
Редакція отримує тираж «Новою поштою» з вінницької друкарні, розкладає газети по селах, а подекуди й за прізвищами. Далі доставку бере на себе агрофірма: її працівники з різних сіл завозять пачки в магазини, ФАПи та інші «точки доступу», звідки люди забирають свої примірники. Так газета потрапляє навіть до найвіддаленішого села громади за 35 кілометрів від Недригайлова.
Передплата від аграріїв приносить редакції близько 150 тисяч гривень на рік, це 18% сукупного доходу. Разом із договорами з місцевою владою на висвітлення діяльності (понад 90 тисяч гривень цього року) це понад 30% надходжень.
У межах Недригайлова працівниці редакції розносять газети по домівках і поштових скриньках або залишають у продуктових магазинах за домовленістю. На певну вулицю йдуть, якщо там щонайменше десять передплатників. Буває, що пенсіонери з однієї вулиці передплачують кілька газет, і всі примірники залишають в однієї з них. Віддалені села редактор об’їжджає сам на електромобілі – поїздка обходиться у 20–30 гривень.
– Ми працюємо листоношами, поштарями день-два на тиждень. Але іншого виходу немає, і ми будемо тільки збільшувати цей сегмент редакційної доставки, – каже Ігор Скрипченко.
Щоб заохотити команду, редколегія вирішила: працівник, який оформив передплату й доставляє газету, отримує 10% її вартості. Ще частину тиражу продають у восьми магазинах найбільших сіл громади. Нещодавно роздрібну ціну підняли до 15 гривень за чотиристорінковий номер і 20 – за восьмисторінковий; магазину залишається по дві гривні з кожного примірника.
Четвертий рік без «Укрпошти»
Секретар НСЖУ, головний редактор газети «Обрії Ізюмщини» Костянтин Григоренко відмовився від послуг «Укрпошти» вимушено. Після деокупації в Ізюмі відновили лише чотири поштові відділення з дев’яти, а в сільській місцевості з сімнадцяти вціліло одне.
До повномасштабного вторгнення редакція продавала в роздріб понад тисячу примірників, ще 300 розвозила корпоративним передплатникам. У 2022 році газета півроку не виходила. Відтоді як у грудні 2022-го її почали продавати, редакція працює без пошти.
Сьогодні «Обрії Ізюмщини» виходять щочетверга на чотирьох сторінках, друкуються в Балаклії й надходять до Ізюма «Новою поштою». У місті розповсюджують 1500 примірників через 25 точок продажу, ще 500 – у громадах району. Старостати й сільські ради викуповують газету по 8 гривень за примірник. Непродані примірники редакція передає до військового госпіталю.
– Ми в боргу перед сільськими читачами, тому що доставити, як раніше, до кожної хати ми вже не зможемо. Це об’єктивна ситуація. Жити минулим досвідом не треба, треба враховувати нові реалії, – переконаний Костянтин Григоренко.
Найбільше газет в Ізюмі продається через мережеві точки: хлібні кіоски «Кулиничі», магазини господарських товарів і канцтоварів. Редактор радить колегам придивитися до торговельних мереж у своїх громадах. До війни редакція навіть домовилася з хлібозаводом, машини якого раз на тиждень возили газети в села разом із хлібом.
– Спершу треба відпрацювати з первинною ланкою, з власником кіоску чи магазину в селі, а потім уже домовлятися, хто буде доставляти, – каже він.
Щочетверга Костянтин Григоренко сам сідає за кермо й об’їжджає всі точки. Продавці передають йому купони безкоштовних оголошень і побажання читачів.
– Це пряме спілкування, зворотний зв’язок. Його не замінять ні дзвінки, ні листи, – наголошує редактор.
Разом із газетою в точки продажу розвозять сувенірну продукцію редакції, яку тепер замовляють і через онлайн-крамницю на сайті. Продавцям залишають помітну маржу, щоб вони були зацікавлені: магнітик на холодильник собівартістю 5 гривень редакція віддає по 25, а в кіоску його продають за 30–35.
Відповідаючи на запитання колег, Костянтин Григоренко визнав: 60% бюджету редакції сьогодні становить грантова підтримка. Без неї газета виходила б раз на місяць. Він щороку подає 8–10 проєктних заявок і завжди тримає напоготові дві-три ідеї.
– Гранти рано чи пізно закінчаться. Їх виділяють на розвиток, на проєкти, а не на утримання редакції, – застерігає редактор і радить кожній редакції зробити SWOT-аналіз свого видання. – Економіку не обманеш. Якщо газета збиткова, треба чесно думати, як жити далі.
Серед можливих моделей майбутнього він назвав польський досвід: невелике містечко біля Кракова давно перейшло на щомісячний повнокольоровий дайджест для старшої аудиторії, а основну роботу перенесло на сайт і FM-радіо.
Теки для старост і підлітки-розповсюджувачі
Редакторка газети «Нове життя» з Близнюків на Харківщині Ірина Воронкіна повністю перейшла на власне розповсюдження з січня цього року. Близнюківщина – це 96 населених пунктів і близько 16,8 тисячі мешканців, тираж газети – півтори тисячі примірників.
Редакція знайшла друкарню в Чернівцях, яка обходиться, за її словами, приблизно втричі дешевше, ніж місцеві. Тираж приходить кур’єрською доставкою «Нової пошти» просто до редакції; послугу оплачує друкарня, а редакція компенсує 370 гривень. Далі газети розкладають по папках для кожного села. Старости принаймні раз на тиждень приїжджають до селища і забирають папку в редакції або у спеціально відведеному куточку селищної ради.
У самому селищі та двох найближчих селах газету розносять найняті підлітки: 500 гривень за день роботи, за який вони доставляють близько 500 примірників.
– Ми бачимо живі кошти, можемо їх розподіляти, і кількість читачів у нас не зменшилася, – підсумовує Ірина Воронкіна.
На скарги колег на запізнення газет вона відповіла, що газета сьогодні виконує іншу роль:
– Швидкість – це сайт і соцмережі. Газета – щоб без поспіху почитати цікавий і корисний матеріал.
Коли повністю відмовитися від послуг пошти поки не виходить
Редакторка газети «Нові рубежі» з Криничок на Дніпропетровщині Наталя Долгіх поки працює з «Укрпоштою», довіряючи їй приблизно половину накладу, бо сільські передплатники розпорошені по трьох громадах. Але найвразливішу ланку редакція взяла на себе: 400–500 примірників для колишнього райцентру вона замовляє з друкарні «Новою поштою» на своє ім’я, минаючи обласні логістичні центри «Укрпошти», і сама передає їх місцевим листоношам. У результаті читачі отримують газету в п’ятницю зранку, у день виходу.
Допомагають і самі читачі. Фермерські господарства оформлюють колективні передплати по 20 примірників навіть без пільгової ціни. А мати загиблого танкіста, про якого писали «Нові рубежі», передплатила газету на рік для всього свого села (120 примірників) і сама оплачує роботу людини, яка їх розносить. Щосуботи Наталя Долгіх, яка зараз у декретній відпустці, разом із маленькою дитиною везе цю пачку за 30–35 кілометрів.
Ще одне джерело – співпраця з громадами. Дві з них уже кілька років закладають у соціальні програми кошти на передплату майже 100 примірників для пільговиків: людей за 80, ветеранів, багатодітних родин. Щороку громади обирають іншу категорію, і приблизно п’ята частина тих, хто отримував газету безкоштовно, потім передплачує її сама.
– Спочатку я довго ходила до новообраного селищного голови й намагалася домовитися. І от тепер вони на сесії напередодні бюджетного року закладають певні кошти, – розповідає редакторка.
Електронну передплату редакція не здешевлює: 600 гривень на рік, зате цифрові читачі отримують кольорову версію PDF, і їхня кількість зростає.
Там, де альтернативи поки немає
Не для всіх редакцій ці рецепти працюють. Світлана Томаш із «Новин Городнянщини» на Чернігівщині розповіла, що днями пошта знову не доставила передплатникам весь тираж, хоча роздріб, надісланий «Новою поштою», вже продавався. Городнянщина – це 60 населених пунктів, розкиданих у прикордонних лісах, куди не завжди доїжджають навіть медики й пожежники.
– «Укрпошта» хоч якось, та таки поки добирається – якщо не в сам небезпечний населений пункт, то в сусідній, і передає газети через соцпрацівників і старост. У редакції троє працівників разом із бухгалтером. При всьому бажанні ми газету не рознесемо з такими силами, – пояснила вона.
Подібна ситуація і в «Нашому краї» з Сумщини: у редакції троє людей, немає ні автомобіля, ні водійських прав. Редакторка Наталія Шутько зазначила, що «Укрпошта» повільно вбиває друковані медіа і логістикою, і ціновою політикою. Кілька учасників зустрічі, організованої НСЖУ, також розповіли, що не мають підтримки від місцевої влади: у деяких громадах голови ігнорують редакції, а старости бояться співпрацювати з газетою без його згоди.
«Нова пошта»: договори і підтримка з боку друкарень
Наостанок учасники порівняли умови доставки «Новою поштою». Наталя Долгіх уклала з перевізником договір із цією логістичною компанією як юридична особа: рахунки надходять автоматично кожні 10 днів, доставка всього тиражу з Чернівців коштує 440 гривень на тиждень. «Голосу Посулля» доставка з Вінниці за 500 кілометрів обходиться у 250 гривень – її включає в рахунок друкарня. Менеджерка проєктів НСЖУ Ірина Хроменко порадила колегам цікавитися саме таким варіантом: друкарні як оптові клієнти часто отримують від «Нової пошти» кращі тарифи.
Водночас через обстріли й пошкодження складів «Нова пошта» теж дедалі частіше запізнюється. Людмила Ковальчук із «Нових горизонтів» (Короп Чернігівської області) розповіла, що газети приходять до її редакції в суботу ввечері замість четверга.
Національна спілка журналістів України шукатиме формат для продовження розмови про доставку газет на всеукраїнському рівні, можливо, у вигляді окремої конференції.
* * *
Frontline Press – це спільна ініціатива Національної спілки журналістів України та Шведської медіабізнес-асоціації (Tidningsutgivarna, TU), започаткована наприкінці 2025 року для підтримки незалежних локальних і прифронтових газет, які працюють у регіонах під постійними російськими обстрілами та інформаційним тиском. До піврічної програми увійшли 25 редакцій із Харківської, Донецької, Сумської, Запорізької, Херсонської, Дніпропетровської та інших областей. Окрім фінансової підтримки, редакції отримували професійний менторський супровід, консультації щодо розвитку редакцій, допомогу в підготовці матеріалів для міжнародної аудиторії, а також можливість прямої комунікації зі шведськими медіапартнерами. Ініціатива стала відповіддю на критичну ситуацію, в якій опинилися локальні медіа поблизу фронту: редакції працюють в умовах постійних атак дронів і ракет, перебоїв зі світлом, руйнування інфраструктури, психологічного виснаження та різкого падіння рекламного ринку.
Проміжні підсумки програми було підбито у квітні 2026 року під час Українсько-шведського форуму «Журналістика на межі», який зібрав у Києві редакторів прифронтових медіа, журналістів, міжнародних партнерів та представників дипломатичного корпусу. Саме тоді учасники Frontline Press публічно говорили про те, як локальні газети залишаються одним із ключових елементів стійкості громад у прифронтових регіонах, забезпечуючи людей перевіреною інформацією та підтримуючи відчуття нормального життя навіть під час війни.
Під час онлайн-зустрічі в червні 2026 року учасникам програми було повідомлено, що програма перетворилася з піврічної на річну й триватиме до кінця 2026 року.
За час реалізації програми редактори прифронтових газет неодноразово ставали голосом своїх громад і на міжнародному рівні. Зокрема, редактори – учасники Frontline Press – отримали відзнаки та подяки від Посла України в Сполученому Королівстві Валерія Залужного як визнання їхньої роботи в умовах війни та інформаційного спротиву російській агресії. Окремим символом міжнародної солідарності стала передача в Стокгольмі головою НСЖУ Сергієм Томіленком шведським колегам примірника газети «Зоря» з прифронтового Лимана – як свідчення того, що українська локальна преса продовжує працювати навіть під обстрілами.
Тема підтримки українських прифронтових медіа також звучала у Швеції під час виступу Сергія Томіленка на традиційних Mandagsrörelsen («Понеділкових зустрічах») у Стокгольмі – відомій громадській ініціативі солідарності з Україною. Голова НСЖУ наголошував, що українські журналісти сьогодні виконують не лише професійну, а й суспільну та гуманітарну місію, залишаючись джерелом довіри й зв’язку для людей у громадах поблизу лінії фронту.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Більше, ніж новини: як місцеві газети допомагають прифронтовим громадам триматися разом
Прифронтова газета: плани на випадок темряви, евакуації і… «ексклюзиву» від спецслужб
Як писати історії, що пробивають «співчутливе вигорання»: поради менторів Frontline Press
«Ми працюємо під дронами і вибухами»: прифронтові редакції підбили підсумки програми Frontline Press
Максим Степанов, інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: