«Сказати, що ми працюємо “завдяки”, не можна… Ми працюємо всупереч тим обставинам, які склалися», – каже заступниця головного редактора краматорської газети «Технополіс» Віра Ільїна. Населення Краматорська за час війни скоротилося з 200 до 60 тисяч. З десятка місцевих газет, які колись конкурували між собою, залишилася одна. «Тому ми не можемо дозволити собі зупинитися, – каже пані Віра. – Втратити довіру дуже просто. А відродити її – складніше, ніж відновити зруйнований обстрілами наш редакційний офіс».
Про шляхи виживання локальної преси на межі з фронтом ішлося під час робочої онлайн-зустрічі програми підтримки прифронтової преси Frontline Press, яку Національна спілка журналістів України реалізує спільно зі Шведською медіабізнес-асоціацією (Tidningsutgivarna, TU). Крім досвіду краматорської редакції, ментори розібрали свіжі матеріали учасників програми, а завершилася зустріч практикумом із протидії російським інформаційно-психологічним операціям, спрямованим проти самих журналістів.
Редакція, яка прораховує ризики наперед
Газета «Технополіс» виходить у Краматорську з початку 1990-х. До великої війни в місті було зареєстровано багато медіа, а постійно виходило близько десяти потужних газет – із накладами, передплатою і жорсткою конкуренцією між собою. Сьогодні з них лишилася одна.
– Медіа – це все ж таки бізнес. І я скажу відверто: це бізнес збитковий, несталий. Але ми його не залишали, бо маємо відповідальність перед громадою, – каже Віра Ільїна.
За її словами, в «Технополісі» постійно проводять оцінку ризиків і моделюють ситуації, які можуть статися… і закривають їх заздалегідь.
Не буде електрики – на кожного працівника є зарядна станція, отримана завдяки НСЖУ та гранту ІМІ, а якщо важку станцію не вдасться забрати в укриття, є павербанки для ноутбуків. Не зможе працювати верстальниця, яка живе поряд зі стратегічним об’єктом, – є попередня домовленість із верстальницею із Сум, яка вже знає макет і працює з тією самою друкарнею. Заходячи в будь-який проєкт, редакція щоразу запитує, яку максимальну суму дозволено залишити на рахунку, – і залишає, формуючи «подушку безпеки».
Найважче – з розповсюдженням. У місті триває активна евакуація, вже й примусова, оголошена по окремих районах. Точки продажу зникають одна за одною: закривається великий магазин, виїжджає жінка, яка продавала газету на ринку…
– Продається все менше, і менше, і менше. Як із цим боротися?.. Дуже складно, – визнає заступниця головного редактора.
Редакція налагодила співпрацю з Донецькою дирекцією «Укрпошти» і тримає зв’язок із хабами краматорців, які виїхали, – на випадок, якщо газету доведеться розповсюджувати через них. З іншими виданнями з Донеччини домовилися: якщо стане зовсім скрутно, об’єднуватимуть аудиторії.
– Тут ми не конкуренти. Нам потрібно вижити, – сказала Віра Ільїна.
Змінилася й сама аудиторія. До редакції часто звертаються військовослужбовці, які втратили документи й відновлюють їх через оголошення в газеті, – і зізнаються, що читають видання. Читають газету і люди, які виїхали із сіл та Дружківки, але не захотіли їхати далеко й залишилися в Краматорську під обстрілами.
Є й невирішене. Приміщення редакції, зруйноване ще 2014 року, у 2023-му знову постраждало від ракетного удару неподалік, а в липні залишилося без вікон. При цьому за опалення нараховано 44 тисячі гривень, які нічим перекривати.
Ментори: історія, яка складається з дрібниць
Ментор програми, член правління НСЖУ Олександр Харченко назвав минулий місяць найкращим за якістю матеріалів: дев’ять із десяти текстів – сильні. Помітно урізноманітнилися теми й жанри. У одного з авторів навіть з’явилося щось близьке до есею, персонажами якого виступають тварини – птахи, морські свинки й навіть удав.
Ментор запропонував редакціям рухатися двостороннім рухом – коли теми йдуть не лише від редакцій до менторів, а й навпаки. Серед «підказаних» сюжетів – історія медиків, які оперували військового з нерозірваною гранатою в тілі, та тема профілактики туберкульозу під час війни. Окремо він нагадав про відеорубрику на ютуб-каналі проєкту: сюжет редакції із Золочева зібрав понад 100 тисяч переглядів. І назвав цифру, яка може мотивувати: додаткове фінансування за сильні матеріали вже отримували 16 із 25 редакцій.
Ментор Вадим Петрасюк звернув увагу на тенденцію, яка розвивається: поєднання кількох невеликих сюжетів, кожен з яких окремо не «витягує» на матеріал, в один текст із узагальненням. Приклад – публікація «Технополіса», де історія удава, що опинився в окопах Донеччини, поєднана з мікросюжетом про птахів, які плетуть гнізда з оптоволоконного кабелю.
Другий наскрізний сюжет місяця – повернення з полону. Ментор виокремив два тексти: історію чоловіка, який у мирному житті працював кухарем у шкільній їдальні («Життя Семенівщини»), і матеріал про 43-річного фермера-одноосібника, який обробляє 10 гектарів землі («Наш край», авторка Юлія Міщенко).
– Люди, сидячи у цих в’язницях, дуже радіють, якщо туди залетіла комаха. Вони її не вбивають, вони з нею спілкуються. Для них це вісточка з волі… Оце дуже багато говорить і про полон, і про буття людини, – навів деталь із першого тексту Вадим Петрасюк.
Він додав, що такими матеріалами варто ділитися між редакціями: вони дають авторам бекграунд і палітру, які допомагають розговорити людину. Бо на запитання «як там було?» зазвичай отримуєш переказ уже відомого.
«Отруйна голка»: коли професіоналізм обертають проти журналіста
Завершальну частину зустрічі провів доктор наук із соціальних комунікацій Ілля Хоменко – це продовження розмови про когнітивну війну, розпочатої на попередніх нарадах. Цього разу – самі лише практичні кейси.
Головний принцип, який, за словами експерта, використовують проти журналістів: ворог (або недоброзичливець) вбудовується в наші плани й наміри, використовує наші прагнення та вразливості, щоб спонукати нас до дій, які ведуть до нашого ж знищення. На відміну від прямої пропаганди, розрахованої на масову аудиторію, така робота проти професіонала має лишатися непоміченою.
«Отруйна голка». Журналістові-розслідувачу підкидають інформацію тоді, коли він її найбільше потребує, – під дедлайн, коли часу на перевірку майже немає. На 99% усе перевіряється легко й лягає в його картину світу. Але один відсоток – найяскравіший і ключовий – перевірити неможливо. Саме заради нього все й затівалося: пізніше спростування однієї деталі дозволяє оголосити недостовірним увесь матеріал.
– От наше розслідування про корупцію у Верховному суді: там було п’ять публікацій, спростовано один-єдиний абзац. І це дало підставу казати, що наші матеріали спростовані, – навів приклад Ілля Хоменко.
Порада на такий випадок жорстка: якщо ключовий відсоток не піддається перевірці й не може бути вилучений без втрат для решти, від наданої інформації краще відмовитися взагалі й перевіряти її окремо.
Злив недостовірної інформації. Коли треба замаскувати реальну подію (наприклад, злочин), про яку точно будуть писати, журналістові попередньо пропонують «ексклюзив» із гіперсенсаційним складником, який відволікає увагу від головного. Спрацьовує ефект краю (найкраще запам’ятовується перше і останнє повідомлення). Якщо якась недостовірна інформація вже поширена, подальші спростування сприймаються радше як «доповнення та уточнення».
Зйомка пропаганди під виглядом розважального контенту. Найвиразніший приклад, який експерт розібрав детально, – нібито «реаліті-шоу» «За склом-3 або Тепер ти в армії», яке росіяни ще до війни знімали на Чернігівщині в навчальному центрі «Десна». Знімали як шоу («захоплення казарми з божевільним інструктором і заручниками»), а в ефір видали як прямий репортаж про подію.
Фокус на недостовірному. Коли існує кілька версій події, недоброзичливець намагається якнайбільше поширити одну з них. Тоді журналістам надають пріоритетні докази саме цієї версії, створюючи вигляю, ніби вони здобули їх самі.
– Якщо ви не відпрацюєте інші варіанти, то ви саме в цю пастку потрапили, – наголосив експерт.
Превентивна дискредитація теми. Якщо є подія, до правди про яку журналісти можуть докопатися, її на випередження подають у настільки абсурдному вигляді, що будь-яка подальша спроба розслідування викликає лише зневагу й запитання, чи не жовта це преса. Характерний приклад – дискредитація теми про підрив у 1999 році російських багатоповерхівок працівниками російських же спецслужб із метою налаштувати росіян проти чеченців. Дискредитацією було виконано за допомогою роману письменника Олександра Проханова «Господін Гексоген» (згодом сам Проханов у цьому зізнався).
Окремо експерт застеріг щодо «контактів у спецслужбах», назвавши їх для репортера фікцією: співробітник спецслужби в будь-якому разі використовуватиме журналіста як власний ресурс.
– Маніпулятивні технології знати можна, й треба їх вивчати. Але розпізнати їх, коли ця зброя скерована на тебе, дуже непросто. Для цього потрібна інтуїція і практичний досвід. І от у нас є те, чого немає в наших закордонних наставників: практичний досвід роботи в екстремальних умовах, – сказав Ілля Хоменко.
Текст покращав, світлин бракує
Наприкінці зустрічі учасники зійшлися на тому, що тексти редакцій відчутно виросли професійно, а от ілюстративний матеріал за ними не встигає, хоча фото становить приблизно третину інформації, яку отримує читач.
Проблема має два виміри. Технічний: редакції працюють на межі рентабельності, і навіть штатив для запису відео стає питанням бюджету; частина знімків надходить від героїв через месенджери і втрачає якість. І творчий: як проілюструвати сильну історію, коли показувати нічого. Світлана Томаш з «Новин Городнянщини»навела власний приклад – матеріал про ветерана, який втратив око, а разом із телефоном втратив усі знімки з бойових дій.
Домовилися, що до однієї з наступних нарад залучать професійного фотокореспондента. Також редакції попросили частіше викладати у спільний чат добірки відібраних матеріалів колег – за словами учасників, це найкраще навчання.
* * *
Frontline Press – це спільна ініціатива Національної спілки журналістів України та Шведської медіабізнес-асоціації (Tidningsutgivarna, TU), започаткована наприкінці 2025 року для підтримки незалежних локальних і прифронтових газет, які працюють у регіонах під постійними російськими обстрілами та інформаційним тиском. До піврічної програми увійшли 25 редакцій із Харківської, Донецької, Сумської, Запорізької, Херсонської, Дніпропетровської та інших областей. Окрім фінансової підтримки, редакції отримували професійний менторський супровід, консультації щодо розвитку редакцій, допомогу в підготовці матеріалів для міжнародної аудиторії, а також можливість прямої комунікації зі шведськими медіапартнерами. Ініціатива стала відповіддю на критичну ситуацію, в якій опинилися локальні медіа поблизу фронту: редакції працюють в умовах постійних атак дронів і ракет, перебоїв зі світлом, руйнування інфраструктури, психологічного виснаження та різкого падіння рекламного ринку.
Проміжні підсумки програми було підбито у квітні 2026 року під час Українсько-шведського форуму «Журналістика на межі», який зібрав у Києві редакторів прифронтових медіа, журналістів, міжнародних партнерів та представників дипломатичного корпусу. Саме тоді учасники Frontline Press публічно говорили про те, як локальні газети залишаються одним із ключових елементів стійкості громад у прифронтових регіонах, забезпечуючи людей перевіреною інформацією та підтримуючи відчуття нормального життя навіть під час війни.
За час реалізації програми редактори прифронтових газет неодноразово ставали голосом своїх громад і на міжнародному рівні. Зокрема, редактори – учасники Frontline Press – отримали відзнаки та подяки від Посла України в Сполученому Королівстві Валерія Залужного як визнання їхньої роботи в умовах війни та інформаційного спротиву російській агресії. Окремим символом міжнародної солідарності стала передача в Стокгольмі головою НСЖУ Сергієм Томіленком шведським колегам примірника газети «Зоря» з прифронтового Лимана – як свідчення того, що українська локальна преса продовжує працювати навіть під обстрілами.
Тема підтримки українських прифронтових медіа також звучала у Швеції під час виступу Сергія Томіленка на традиційних Mandagsrörelsen («Понеділкових зустрічах») у Стокгольмі – відомій громадській ініціативі солідарності з Україною. Голова НСЖУ наголошував, що українські журналісти сьогодні виконують не лише професійну, а й суспільну та гуманітарну місію, залишаючись джерелом довіри й зв’язку для людей у громадах поблизу лінії фронту.
На підсумковій за перші пів року роботи програми розмові, яка 28 травня 2026 року зібрала в онлайн-режимі 50 учасників, редактори говорили не стільки про звіти, скільки про головне: як змінилися їхні тексти, їхні редакції та вони самі.
Під час онлайн-зустрічі в червні 2026 року учасникам програми було повідомлено, що програма перетворилася з піврічної на річну й триватиме до кінця 2026 року. А на другій зустрічі в липні ментори програми розібрали свіжі матеріали редакцій і поговорили про майстерність нарису, а запрошений експерт – доктор наук із соціальних комунікацій Ілля Хоменко провів окрему розмову про російські інформаційно-психологічні операції (ІПСО) проти журналістів та основи медіабезпеки.
Інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: