Реагуючи на виклики воєнного часу та обмежений доступ до інформації, українська журналістика змушена швидко трансформуватися. Головним завданням стає перехід від звичних новинних матеріалів до аналітичних текстів, які допомагають суспільству побачити загальну картину сьогодення. Економічний оглядач, аналітик та військовослужбовець 103-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ Андріян Фітьо поділився думками про головні виклики новітньої журналістики, функціонування мобілізаційної економіки та аспекти військового менеджменту.
— В одному з інтервʼю ви влучно відзначили: “Відстоїмо цінності — відвоюємо території”. Які саме цінності, на вашу думку, має сьогодні транслювати і захищати українська журналістика, щоб наближати перемогу?
— Так, я пригадую це. Ну, я б сказав, що це навіть не тільки цінності журналістики — це мають бути загальнолюдські цінності.
Я вважаю, що в Україні взагалі не сформувалися цінності як такі. Нормативні речі у нас описані законодавством, а є ненормативні, які визначаються правилами життя. На жаль, є велика проблема в тому, що, наприклад, людина може дати слово і не дотримуватися його.
Нещодавно написав у себе пост про День Конституції: перша так звана конституція за Йоана Безземельного в Англії з’явилася у 1215 році. Але що таке була в той час конституція? Це був набір неформальних правил, які еліта встановлювала між собою — баронами, князями чи королями. Коли ми говоримо про нашу Конституцію Пилипа Орлика, що була написана у вигнанні, то вона не запрацювала. Тому що не було того, хто б сидів і збирав податки. А оці домовленості в Європі працювали споконвіку. І от ми маємо зберегти наші цінності, відвоювати їх і створити рольові моделі. Тобто, ми маємо мати першокласну еліту, яка своїми вчинками позиціонує інші норми поведінки в суспільстві.
— Ви зізналися, що для вас було природно відкласти ручку й взяти автомат. Як ви вважаєте: чи втрачає інтелектуальне слово свою вагу під час війни, чи воно просто трансформується, змінюючи свою функцію та спосіб впливу?
— Я вважаю, що сьогодні суспільство виявляє значно більше уваги саме до військовослужбовців. І навіть якщо людина безпосередньо не змінила цивільну ручку на автомат, або якщо говорити про багатьох інших громадян, які не є журналістами, суспільний інтерес до армії залишається домінантним.
Ми, як журналісти-аналітики, вже писали, що війна буде. Ми, як економісти, аналізували бюджети інших країн. До прикладу, в Російській Федерації, починаючи з приходу Путіна, у 2003–2005 роках стрімко зростали військові бюджети. Для чого вони це роблять? Був бюджет, наприклад, 20 мільярдів доларів, а тут стає 50 і 100. У рази більше. Ми починаємо трубити, писати статті — нуль уваги.
Змінити “сферу діяльності” було легко, тому що ми були готові до того, що буде війна. Речі були готові, все було напоготові.
— Спираючись на ваш досвід у сфері економічної журналістики, скажіть, як писати про інноваційний просторовий розвиток міст, коли суспільство стурбоване базовим економічним виживанням і відключеннями світла?
— Для правильного визначення курсу розвитку важливо мати стратегічний план просторового розвитку територій і вміти прогнозувати процеси не лише на найближчі роки. Навіть у складних умовах необхідно думати про те, яким буде місто через десятиліття. Наразі ми, зокрема, працюємо над довгостроковим плануванням із горизонтом прогнозування до 2100 року. У контексті інноваційного розвитку та військового менеджменту система повинна створювати оптимальні умови для реалізації досвіду, знань і компетенцій фахівців, що дозволить генерувати якісний інтелектуальний продукт. Логіка полягає в синергії, коли учасники процесу навчаються безпосередньо один у одного, оперативно засвоюють нові знання та інтегрують їх у практичну площину. Цей підхід є базовим і для розвитку міського простору.
Про інноваційний розвиток потрібно говорити. Хоча досвід економічної журналістики показує, що складна аналітика часто залишається поза увагою аудиторії. Глибока податкова аналітика за півроку зацікавила лише одиниці, тоді як спрощений побутовий контент про мешканців спальних районів збирав тисячні охоплення. Це свідчить про значний дисбаланс у суспільному попиті на серйозну аналітичну інформацію порівняно з розважальним або сенсаційним контентом. Отже, проблема полягає у відсутності культури споживання аналітичних матеріалів та обмеженій кількості якісних платформ для обговорення подій.
— Чи не здається вам, що сьогодні економічні медіа зосередилися виключно на макроекономічних показниках — підрахунку траншів МВФ та макрофінансової допомоги? Чи не перетворилася журналістика на суху фінансову звітність, де реальний сектор — малий та середній бізнес — залишився поза інформаційним полем?
— Макроекономічні показники треба вміти правильно подавати. Бюджет України становить близько 4 трильйонів гривень, а дефіцит — 50%. Усі зібрані податки одразу спрямовуються на військові потреби, які становлять приблизно 50 мільярдів доларів. Для порівняння, військовий бюджет Росії становить близько 250 мільярдів доларів. Мова цифр є надзвичайно важливою для оцінки ситуації.
Серйозною проблемою, пов’язаною з управлінням, є продуктивність праці: в Україні вона вдвічі нижча, ніж у РФ, і в 4–5 разів нижча, ніж у Польщі. Нам потрібна мобілізаційна економіка. Малий і середній бізнес необхідно вчити, стимулювати й культивувати через довіру та допомогу, до чого вітчизняні чиновники наразі не готові.
Головне завдання держави — діяти так, щоб капіталізація українського бізнесу зростала. Попереду багато роботи в різних напрямках, зокрема у просторовому розвитку та розбудові міст, що є цілою окремою наукою.
— «Коли настане мир, про що в першу чергу писатиме економічна журналістика? Ми будемо ще довго рахувати збитки та втрати, чи медіа мають одразу переключити фокус на пошук інвестицій і нові правила гри для бізнесу?»
— Стосовно майбутнього політичної журналістики після перемоги, надзвичайно важливо змістити фокус із міжособистісних суперечок депутатів на контроль за реформами та процесом відбудови держави. Це є пріоритетним завданням, оскільки наразі в Україні практично відсутні системні засади для розвитку цього напряму.
Політична, як і будь-яка інша якісна журналістика, має спиратися на чітко визначені критерії та об’єктивні атрибути.
Як член секретаріату Національної спілки журналістів України, я виступив з ініціативою реформування системи відзнак і запровадження професійних премій замість формального вручення грамот. Доцільно виділити окремі номінації за тематичними напрямами, зокрема за висвітлення проблем екології та політичного життя, а також за проведення журналістських розслідувань.
Це дозволить об’єктивно визначати лауреатів і номінантів на основі їхніх реальних заслуг. Аналогічний підхід має застосовуватися й у політичній журналістиці.
Низька якість політичної культури суспільства значною мірою зумовлена якістю медіапростору. Замість обговорення міжособистісних конфліктів та неетичної поведінки діячів, політичні програми мають пропонувати конструктивний аналіз.
Оцінювати політиків слід за рівнем їхніх компетенцій, досвідом і результатами роботи. Це дозволить створити прозору систему ранжування та допоможе виборцям ухвалювати раціональні й свідомі рішення.
Політична журналістика повинна базуватися на чітких шкалах оцінювання та об’єктивних вимірах. Без відповідного інструментарію та критеріїв неможливо об’єктивно аналізувати процеси в політиці чи в будь-якій іншій сфері.
Створення прозорих рейтингів і систем оцінювання є критично важливим для розвитку суспільства.
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти об’єднаного Центру журналістської солідарності Львів-Суми: 097 907 97 02 (Наталія Войтович, координатор Львівського центру, Володимир Садівничий – координатор Сумського центру, +0505822517).
Злата Когут та Адріана Пікусь, студентки-практикантки Львівського ЦЖС
Дискусія з цього приводу: