Остання відома інформація про Георгія Левченка датується 2 вересня 2025 року, коли окупаційний «Запорізький обласний суд» у Мелітополі виніс йому вирок: 16 років колонії суворого режиму, з обмеженням волі на 1 рік. Окремо «суд» заборонив ще на рік користуватися інтернетом уже після відбуття покарання.
«Показова кара за те, що він займався журналістикою», — впевнена головна редакторка РІА «Південь» Світлана Залізецька. До повномасштабного вторгнення Росії очолюване нею медіа називалось РІА «Мелітополь» і було провідним у регіоні. Саме тому потрапило в поле зору окупантів.
Левченко адміністрував телеграм-канал РІА «Мелітополь», де публікувалася правда про те, що відбувається в окупованому місті. У серпні 2023-го російські силовики затримали його. Відтоді Георгій — у неволі: без зв’язку, під тиском, безправний.
Як російські окупанти зробили з журналіста «терориста» та чому це, на жаль, їхня звична практика — Світлана Залізецька розповіла НСЖУ історію викраденого і незаконно ув’язненого колеги.
«У редакції ми святкували їхні дні народження з Настею Глуховською. Тепер обоє в полоні»
До РІА «Мелітополь» Георгій долучився у 2014-му, на самому старті сайту. Він належить до того типу людей, на яких тримаються команди: надійні і віддані, вони залишаються з вами попри все. Йому можна було доручити будь-яке завдання — і бути впевненим, що його виконають. Не з показної старанності, а з внутрішньої переконаності, що інакше не можна. Світлана Залізецька з теплотою згадує, як Левченко — єдиний чоловік у жіночому колективі — на 8 Березня неодмінно приносив тюльпани й цукерки: «Відчував, що важливий».
«Ми всі в редакції називаємо його Жора. Народився 27 січня, і в січні ми святкували їхні з Настею Глуховською дні народження одне за одним. Зараз вона теж у полоні вже понад 2,5 роки, — говорить журналістка. — Ми на роботі проводили більшу частину життя, навіть більше, ніж удома. Без вихідних, без відпустки… Всі разом переживали найскладніші ситуації. Тому дуже важко зараз із цим жити».
Спочатку Георгій працював водієм, але в редакції швидко помітили, що він здібний і почали залучати до серйозніших речей. Виконував операторську роботу, згодом адміністрував інстаграм-сторінку видання на 35 тисяч підписників і телеграм-канал.
Коли акаунт «РІА-Мелітополь» в Instagram був заблокований росіянами перед самою окупацією міста 26 лютого 2022 року, в редакції спочатку не зрозуміли, що відбувається.
«Уже потім, коли почали DDoS-атаки на наш сайт, коли почали захоплювати Мелітополь, стало очевидно — росіяни роблять усе, щоб задушити тут український голос», — згадує Світлана Залізецька.
Після окупації Мелітополя більшість команди виїхала. Георгій лишився.
«Ніхто не думав, що окупація затягнеться»
На тимчасово окупованій території у медійника вся сім’я: батьки, дружина і син-підліток. Саме відповідальність за рідних утримала Георгія в захопленому місті.
«Ніхто не думав, що окупація затягнеться аж настільки, — пояснює Світлана Залізецька. — І ми, журналісти, ретранслювали тодішні заяви керівництва — ось-ось Мелітополь звільнять, ось-ось наступ. Усі вірили. Кожного дня майже вся команда вмовляла Георгія виїхати, бо залишатися йому було небезпечно. Але, як я розумію, не всі члени його родини були готові до виїзду. Тому він залишився».
Працювати в окупації було ризиковано. Більшість незалежних українських медіа в Мелітополі припинили роботу одразу після приходу російських військ і замовкли для своїх читачів. Георгій же продовжував вести телеграм-канал «свого» сайту — і це був чи не єдиний український голос із захопленого міста. Безпекові ризики враховував наскільки міг. Та в серпні 2023 року його викрали.
Обшук, арешт, катівні
20 серпня 2023 року перед світанком співробітники ФСБ увірвалися до оселі Георгія. З облави на медійників (тієї ночі в Мелітополі затримали щонайменше 15 людей із проукраїнською позицією, про деяких із них досі немає інформації) окупанти зробили справжнє шоу: групу супроводжувала знімальна команда, затримання фіксували в режимі реального часу.
«Да, он уже лєжит. В дом ми нє зашлі, прямо у входа. Прашло сєкунд 20», — коментує, хихочучи, пропагандист.
Після зникнення Левченка колеги не змогли зайти в адмінку телеграм-каналу. Невдовзі там з’явилося фото ведмедя з російським прапором і напис, що «вони перемогли». Символічно, що злам сталося о 4-й ранку — у той самий час, коли 24 лютого 2022 року на Мелітополь полетіли російські крилаті ракети.
Журналісти створили новий телеграм-канал — і почали пошуки Георгія.
Окупаційна влада спочатку приховувала факт викрадення, відео не демонстрували. Адвокат, якого найняли колеги, надсилав запити і нарешті отримав суху відповідь від російських силових структур: нікуди не зник, затриманий — відповідно до такої-то статті.
Пізніше з’явилося відео з камери Мелітопольського ізолятора тимчасового тримання: виснажений Левченко читав перед камерою заздалегідь написаний текст. Так зазвичай виглядає легалізація незаконного затримання.
27 жовтня 2023 року ФСБ Росії офіційно повідомила, що звинувачує мелітопольського журналіста в передачі українським спецслужбам інформації про російських військових. Звинувачень виявилося два — обидва за статтями, які законодавство РФ застосовує до найтяжчих злочинів: стаття 275 КК РФ («державна зрада») і частина 2 статті 280 («публічні заклики до екстремістської діяльності з використанням мережі Інтернет»).
«У телеграм-каналі просто публікували реальну ситуацію в окупації і ті злочини, які чинила російська влада на окупованих територіях, затримуючи людей, катуючи їх і так далі… Закликів як таких не було. Але саме це, можливо, і зумовило, що він — «екстреміст», — каже Залізецька.
Покарано не за злочин — покарано за професію
Вирок «Запорізького обласного суду», який засідав у тимчасово окупованому Мелітополі, був жорстким навіть за російськими мірками: 16 років позбавлення волі у виправній колонії суворого режиму. Плюс рік заборони на адміністрування сайтів і користування інтернетом після обмеження волі.
«Тобто йому ще й на рік заборонили взагалі користуватися інтернетом — після виходу, — коментує Світлана Залізецька. — Показова кара за те, що займався журналістською діяльністю».
Адвокат, з яким контактувала редакція, востаннє спілкувався з Георгієм напередодні суду. Тоді Георгій Левченко сказав: батьки найняли йому адвоката з Криму, і він не планує нічого змінювати. Після оголошення вироку 2 вересня 2025 року зв’язок обірвався. В умовах окупації його родині будь-який контакт з України небезпечний…
За даними «Репортерів без кордонів» (RSF), після етапу попереднього слідства Георгія могли перевести до СІЗО окупованого Маріуполя — там RSF знайшли ще двох мелітопольських колег: Яну Суворову й Владислава Гершона, адміністраторів чату «Мелітополь — це Україна». Точне місце, де Георгій Левченко перебуває зараз — невідоме. Є версія, що він може утримуватися в одній із в’язниць в анексованому росіянами Криму, втім, підтвердженої інформації на сьогодні немає.
Вісім імен із Мелітополя
Після Криму Мелітополь став точкою найбільшої концентрації репресій проти українських медійників на ТОТ. Із щонайменше 28 журналістів, які, за даними моніторингу НСЖУ, незаконно утримуються в неволі у РФ — восьмеро з Мелітополя.
У серпні 2023-го російські силові структури провели в місті координовану «зачистку» інформаційного поля. RSF задокументувала сім арештів. Журналістів через викрадення, тортури й маніпуляції законодавством Росія перетворила на «терористів». Проти незаконно ув’язнених медійників застосовують максимально жорсткі норми кримінального кодексу й присуджують довготривалі тюремні строки. Через це повертати журналістів із російського полону дуже важко, зауважував у інтерв’ю НСЖУ омбудсман Дмитро Лубінець.
Наприкінці квітня 2026 року стало відомо, що адміністратора телеграм-чату «Мелітополь — це Україна» Олександра Малишева засуджено до 26 років колонії суворого режиму. Безпрецедентно жорсткий вирок суду в Ростові-на-Дону фактично ховає за ґратами 26-річного українця…
Вісім облич мелітопольських медіа, які перебувають у російській неволі:
Георгій Левченко — адміністратор телеграм-каналу РІА «Мелітополь». Затриманий 20 серпня 2023 року. Засуджений до 16 років колонії суворого режиму.
Анастасія Глуховська — журналістка РІА «Мелітополь», яка після початку повномасштабного вторгнення припинила професійну діяльність. Викрадена з власної квартири 20 серпня 2023 року. Понад два з половиною роки утримується невідомо де без офіційного звинувачення. Правозахисники класифікують її випадок як насильницьке зникнення.
Ірина Левченко — журналістка місцевих і всеукраїнських видань. На момент затримання — пенсіонерка, не займалася журналістською діяльністю. 6 травня 2023 року її разом із чоловіком Олександром затримали на вулиці. Чоловіка звільнили через рік. Місцезнаходження Ірини два з половиною роки залишалося невідомим — до липня 2025-го. У листі до сестри вона повідомила, що утримується в Сімферопольському СІЗО. Наразі її судять.
Владислав Гершон — адміністратор чату «Мелітополь — це Україна». Затриманий 20 серпня 2023 року. Родичам про затримання повідомили через два з половиною місяці. Вирок «суду» — 15 років за звинуваченням у шпигунстві та участі в «терористичній групі».
Яна Суворова — адміністраторка чату «Мелітополь — це Україна». На момент затримання мала 18 років. Затримана 20 серпня 2023-го, вирок — 14 років позбавлення волі у колонії загального режиму.
Євген Ільченко — засновник і адміністратор телеграм-каналу «Милый Тополь». Затриманий у липні 2022 року за сфабрикованим звинуваченням у тероризмі. Місце перебування невідоме.
Максим Рупчов — адміністратор телеграм-каналу «Мелітополь — це Україна». Затриманий 20 серпня 2023 року, вирок — 15 років за ґратами.
Олександр Малишев — адміністратор телеграм-чату «Мелітополь — це Україна». Затриманий 20 серпня 2023 року, вирок — 26 років за ґратами.
Голоси захисту
Головна редакторка релокованого до Запоріжжя РІА «Південь» Світлана Залізецька стала адвокаційним голосом мелітопольських журналістів у неволі.
Журналістка має власний досвід зіткнення з репресивною машиною російських окупантів. Після захоплення Мелітополя вони намагалися схилити медійницю до співпраці, проте вона відмовилася і таємно залишила місто. У відповідь окупанти викрали її 75-річного батька і утримували в заручниках, доки Залізецька публічно не відмовилася від контролю над виданням. Лише після цього їй вдалося домогтися звільнення рідної людини.
Команда релокувалася на підконтрольну Україні територію і продовжує працювати. Медіа веде регулярну хроніку викрадень, утримання в полоні та обмінів цивільних і військових мешканців Мелітополя, фіксуючи злочини російських окупантів.
«Коли ми пишемо про чергового полоненого, якого окупанти ґвалтують, катують електричним струмом — а Георгія катували саме так, — то відразу згадуємо своїх колег, які знаходяться в полоні. І знову переживаємо цей біль», — говорить Залізецька.
Вона системно виносить тему полонених мелітопольських журналістів на міжнародні майданчики: виступала перед інституціями Ради Європи в Страсбурзі, у парламенті Данії, в Конгресі і Державному департаменті США.
«Моє головне завдання — піднести цю тему на найвищий рівень, — каже вона, — щоб керівники всіх країн об’єдналися в єдиному завданні: донести до країни-агресора, що журналістів потрібно звільнити. Вони просто виконували свою журналістську роботу. Вони не агенти, не диверсанти чи терористи. Не можна карати журналістів за професійну діяльність».
Цю позицію розділяє Національна спілка журналістів України, яка веде системну міжнародну та інформаційну кампанію за звільнення Георгія Левченка та інших мелітопольських колег.
На напрямі міжнародної адвокації Спілка координує зусилля зі світовими правозахисними платформами — Комітетом захисту журналістів (CPJ) і «Репортерами без кордонів» (RSF), які публічно засудили вирок Левченку та вимагають його негайного звільнення. Кейс Георгія офіційно внесено до Платформи Ради Європи з питань безпеки журналістів — це зобов’язує міжнародні інституції тримати ситуацію під постійним моніторингом і посилювати тиск на Росію. Резолюцію з вимогою негайного звільнення українських медійників, що ґрунтується на даних НСЖУ та міжнародних розслідуваннях, у червні 2025 р. підтримала Європейська федерація журналістів.
Спілка постійно актуалізує справу Левченка на заходах, присвячених полоненим журналістам. Його історія — частина фотовиставок НСЖУ та документальних проєктів, зокрема фільму «Звільнити слово», який 26 травня показали в Брюсселі. Покази відбулися у партнерстві з Міжнародною комісією з питань зниклих безвісти осіб (ICMP), Європейською федерацією журналістів і Брюссельським прес-клубом. Для створення фінальної 40-хвилинної версії стрічки команда записала 15 годин інтерв’ю з рідними та друзями медійників.
Тема полонених українських журналістів з подачі делегації НСЖУ звучала і на Всесвітньому конгресі Міжнародної федерації журналістів у Парижі 4–7 травня. Новообрана президентка МФЖ Зуліана Лайнес Отеро запевнила українських колег, що федерація «стоятиме пліч-о-пліч з НСЖУ і боротиметься в міжнародних судах за те, щоб злочини проти журналістів не залишилися безкарними».
Нещодавно Спілка та Офіс Генпрокурора посилили співпрацю у розслідуванні російських злочинів проти медійників — незаконних затримань, полону, катувань. За даними ОГПУ, відкрито 128 кримінальних проваджень щодо злочинів проти українських та іноземних журналістів, серед них — справи про полон 19 медійників та зникнення безвісти. Сторони домовилися про системну координацію, обмін інформацією та спільну роботу для фіксації й розслідування цих злочинів.
…Росія може називати журналістів «екстремістами», ховати їх у колоніях і роками тримати без зв’язку зі світом. Але найбільше репресії працюють там, де про них перестають говорити. Коли страх змушує людей мовчати, брехня починає видавати себе за норму, а насильство — за «порядок». Саме тому про Георгія Левченка та інших українських журналістів у неволі потрібно говорити знову і знову. Бо поки чутно їхні правдиві історії, Росії не вдасться переконати світ, що терор — це правосуддя.
Вікторія Мальована, інформаційна служба НСЖУ
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Список журналістів, які перебувають у російському полоні (оновлюється).
Дискусія з цього приводу: