Про важливість роботи фіксерів та проблеми й виклики, пов’язані з фактичною її невидимістю, говорили днями в офісі НСЖУ.
На експертній дискусії «Журналістика в умовах дронових атак: безпека, підтримка та професійна солідарність» в офісі НСЖУ окремий тематичний блок був присвячений українським фіксерам і локальним продюсерам — фахівцям, які забезпечують роботу міжнародних журналістів в Україні.
Слово взяв журналіст, локальний продюсер міжнародних медіа з Одеси Артем Перфілов — ініціатор проєкту регіональних зустрічей українських фіксерів та локальних продюсерів. Перфілов має 20-річний досвід роботи в місцевих та загальнонаціональних медіа. У його портфоліо як фіксера — співпраця з Radio1 Rai, TG1, Helsingin Sanomat Jyllands-Posten TV4, De Groene Amsterdammer та іншими міжнародними медіа.
«Протоколи безпеки на фронтлайні змінюються кров’ю не тільки журналістів, а також фіксерів»
Перфілов одразу позначив, що його виступ — не лише про безпеку, а про видимість: «Більшість спікерів казали передусім про журналістів. Але зрозумійте, що протоколи безпеки на фронтлайні, про які вже згадував мій колега Андрій Коваленко, змінюються кров’ю не тільки журналістів, а також фіксерів».
Сам термін він ужив у широкому значенні, не розмежовуючи фіксерів, стрингерів і локальних продюсерів. Об’єднує їх одне: вони працюють із іноземною пресою, а нерідко й беруть на себе функції сек’юріті.
Масштаб і важливість цієї роботи Перфілов окреслив так: «За кожною статтею, за кожним матеріалом, який виходить в іноземній країні, стоїть фіксер — у 90% випадків». При цьому, за його словами, приблизно половина фіксерів в Україні не є медійниками за фахом — а отже, не можуть користуватися ні програмами підтримки, ні детекторами, ні тренінгами — від держави чи міжнародних фундацій — розрахованих саме на журналістів.
«Люди, які впливають на присутність України на іноземному медіаполі, не є відомими»
Фіксери залишаються невидимою професійною спільнотою, чиї інтереси ніхто не представляє, з жалем констатував Перфілов: «Багато навіть не знають, хто такі фіксери. Це якийсь нонсенс. Люди, які впливають на присутність України на медіаполі за кордоном, не є відомими».
Він звернув увагу на системну прогалину: на п’ятому році війни досі немає прозорого механізму співпраці іноземних журналістів із державними інституціями. «Коли умовний іноземний журналіст приїжджає в Україну, він не знає, до кого звернутися, — і звертається до фіксерів». До них же, за словами Перфілова, скеровують іноземців і самі пресофіцери. Але формального статусу ця робота не має.
Через це незахищеними залишаються страхування, юридичний захист, та навіть оренда авто. «Коли ти неофіційний, тебе немає в цьому полі — у тебе немає ніякого захисту». Проблему самоідентифікації Перфілов проілюстрував власним прикладом: у його військовій акредитації зазначено «ФОП Перфілов»: «Я не медіа, я хтось. А хто? Ніхто не знає».
«Питання легалізації залишається відкритим»
Перфілов наголосив, що йдеться не про ресурси, а про статус: «Питання самоідентифікації, легалізації все ще залишається відкритим».
Про створення окремого професійного об’єднання фіксерів говорили ще кілька років тому — і це не вирішена проблема. Перфілов свідомо не подає його як готову відповідь: «Я не кажу, що така організація точно потрібна. Це все ще діалог, до якого я запрошую колег».
Позиція НСЖУ: фіксер — це медіапрацівник
Відповідаючи на виступ, голова НСЖУ Сергій Томіленко наголосив, що Спілка від початку розглядає фіксерів, продюсерів, спеціалістів із безпеки та водіїв — усіх, хто долучений до медіавиробництва, — як медіапрацівників у широкому тлумаченні. Багато з них є членами НСЖУ й отримують військові прескарти, а Спілка задіяна в питаннях отримань і поновлення акредитацій.
Доступ до безпекового спорядження в НСЖУ Томіленко назвав скромним, та наявним Спілка готова ділитися з українськими фіксерами. Він зазначив, що НСЖУ готова допомагати з лобіюванням конкретних змін, якщо спільнота сформулює програму дій. «Ми відкриті до широкого кола всіх, хто залучений до створення відповідальних, професійних, етичних медіаматеріалів за професійними стандартами», — підсумував Томіленко, запросивши Перфілова промодерувати запити колег задля продовження діалогу.
«Чуйка» для фіксера — така ж необхідна річ, як аптечка чи запас води»
Те, що детектор дронів «Чуйка», переданий на заході медійникам, допомагатиме в роботі журналістам і локальним продюсерам на Одещині, на прохання інформаційної служби НСЖУ прокоментував керівник ініціативної групи нового осередку Спілки в Одесі Дмитро Бакаєв.
«Робота фіксера — це майже як гра “Сталкер”, тільки по-справжньому. Як досвідчений провідник у Зоні, він веде журналістів через найнебезпечніші місця: “Туди не можна — там міни. Тут пригни голову. Тут треба пролізти. А тут — бігти, і швидко”», — описав специфіку цієї роботи Бакаєв.
Тож детектор дронів, на його переконання, має входити до базового набору спорядження фіксера: «”Чуйка” для фіксера — така сама необхідна річ, як аптечка, ніж, запас води чи сухпай. Те, що НСЖУ забезпечує фіксерів такими приладами, — чудово. Це і є журналістське братерство на практиці».
* * *
Загалом наскрізною темою експертної дискусії у центральному офісі НСЖУ 10 червня стало об’єднання зусиль задля безпеки журналістів, оскільки разом із характером війни змінюються і підходи до безпеки. Голова НСЖУ Сергій Томіленко також презентував новий практичний посібник з безпеки журналістів в умовах дронових загроз, підготовлений за підтримки швейцарського фонду Fondation Hirondelle. А мережа Центрів журналістської солідарності отримала нову партію детекторів дронів «Чуйка» від українського виробника BlueBird Tech, вони будуть доступні для безоплатного використання журналістами через ЦЖС у Києві, Сумах та Одеській області. Окремо була виокремлена роль Центрів журналістської солідарності НСЖУ як безпечних точок підтримки для медійників.
Учасники дискусії говорили не лише про технічні засоби захисту, а й про необхідність оновлення безпекових протоколів. Ключова зміна, зафіксована практикою: маркування «Преса» більше не захищає, а навпаки, здатне перетворити журналіста на пріоритетну ціль.
Про це йшлося, зокрема, у свідченнях воєнної кореспондентки Ольги Каліновської, яка розповіла своє нові небезпеки журналістської роботи в контексті розвитку дронових технологій.
У цьому контексті воєнна кореспондентка, авторка ютуб-проєкту «На лінії вогню» Ірина Сампан підсвітила гостре питання безпеки медійників: чи мають журналісти право носити засоби для знищення дронів.
У ході обговорення воєнкор Андрій Коваленко розповів, як змінюються правила безпечної роботи медійників у прифронтовій зоні та навіщо журналістам потрібна підтримка військових.
Дискусія у Спілці засвідчила, що російська війна постійно створює нові виклики для медіа. Тому поряд із захистом свободи слова велике значення мають питання фізичної безпеки журналістів, підтримка локальних продюсерів та фіксерів, а також розвиток мережевої професійної взаємодопомоги. Саме на це й спрямовуються ініціативи НСЖУ та Центрів журналістської солідарності.
Інформаційна служба НСЖУ
Фото з соціальних мереж Артема Перфілова
