«Журналісти зараз у все більшій небезпеці. І не треба йти за 5 кілометрів до фронту», — впевнена відома журналістка Ольга Каліновська.
Під час недавньої експертної дискусії в НСЖУ про безпеку журналістів в умовах війни дронів воєнна кореспондентка «5 каналу» поділилася власним досвідом у цьому контексті — медійниця останнім часом двічі потрапляла під атаки ворожих БПЛА, працюючи у прифронтових регіонах. В обох випадках Каліновська зазнала контузії внаслідок ударів безпілотників.
І якщо перший інцидент стався восени 2025-ого в кілометрі від «гарячого» Покровська на Донеччині, то другий, тиждень тому, — вже менше за два десятки кілометрів від лінії бойового зіткнення. Оптоволоконні дрони, що їх уже не «бачить» детектор, дістають журналістів там, де ще вчора було відносно безпечно. Й одного детектора може стати замало, аби вижити.
Подаємо свідчення Ольги Каліновської прямою мовою.
«Завдяки тому, що побачив у “Чуйці” свій автомобіль, він встиг втекти»
«Моя перша контузія — це був підрив на міні, коли ми їхали в Покровськ. Водій мені тоді розповідав, щоб ми дивилися на детектор “Чуйку” — наскільки активно над нами літають дрони. Він казав, найголовніше — не побачити свій автомобіль ззаду чи спереду у “Чуйці”. У нього таке було саме в Покровську: завдяки тому, що він побачив у “Чуйці” своє авто, встиг втекти. Це був такий порятунок завдяки “Чуйці”.
Ситуація з другою моєї контузією стосується глибшого питання: хоча “Чуйку” ми мали, та на ній цей дрон видно не було, бо він був на оптоволокні. Це було достатньо далеко, там не було мобільних вогневих груп — і це, напевне, проблема.
Потрібно думати про те, щоб у журналістів була і “Чуйка”, щоб ми бачили в неї FPV-дрони. Але дуже важливо ще, аби поруч були військові — хто з «помпою», хто з рушницею, а хто і з автоматом. Наприклад, якби в нашому пікапі були військові, то цей дрон можна було просто “затушити”».
«Російський дрон я вперше побачила лоб у лоб»
«Ми виїхали на нього з-за рогу, ми його не бачили. Я вперше побачила російський дрон лоб у лоб. Я сиділа на передньому сидінні, бо фіксувала. До речі: дрон точно бачив, що я журналістка, тому що я була з камерою.
Коли водій закричав “FPV!”, я перевела камеру. Фокус його [дрон] не піймав, але око піймало прекрасно — я прекрасно бачила, як він піднімався і атакував нас у лоб. Якби були мобільні вогневі групи, вони б його точно “затушили”, тому що він був дуже близько і не такий мобільний: це було оптоволокно, бойовий заряд РПГ, котушка… Він не такий насправді мобільний, як та сама FPVшка».
«Журналісти зараз у все більшій небезпеці»
«Журналісти зараз у все більшій небезпеці і не треба йти за 5 кілометрів до фронту. Моя перша контузія була за кілометр до Покровська, тоді ЛБЗ була за кілометрів за п’ять-шість. Ми ледве туди доїхали, тому що буквально кожні десять-п’ятнадцять хвилин ховалися в “кишеньки”. Завдяки “Чуйці” і тому, що зі штабу нас “вели”, ми могли більш-менш пересуватися. Тільки тому, що коли орки побачили, що ми сховалися в посадці, вирішили нас не шукати — їм легше було просто кинути магнітну міну. Ми її не побачили, бо там було багато сміття і перед тим підірвалося кілька машин. Ми просто виїхали — і ця магнітна міна стрибнула під капот нашого авто… І трапилось, що трапилось. Слава Богу, що живі.
Другий «день народження» — дрон, що теж атакував нас у лоб. Але завдяки сітці, яку натягнув водій, відбулася ініціація в сітці, ударна хвиля пішла. Мені зачепило вухо, трішки голову — але я встигла випасти з машини.
Я потім подивилася по DeepState: перша контузія восени сталась під Покровськом, до якого ми не доїхали кілометр, друга — біля Покровського, в яке ми майже в’їхали. Іронія долі! Але перший раз — за 5 кілометрів від ЛБЗ, а другий — 18-19 кілометрів.
Насправді дорогу в Покровське не сильно атакували, так трапилося, що буквально за день до того там почали підбивати машини. Чому ми й поїхали на легкоброньованому “Хамві”, без мобільних вогневих груп — бо ніхто не думав, що нас там атакують. Але, як показує практика, на під’їзних дорогах, навіть за двадцять-двадцять п’ять кілометрів [від ЛБЗ], можна нічого собі так потрапити».
«Питання того, наскільки ти близько до фронту, достатньо відносне»
«Коли я у цьому ж відрядженні я їхала в Дружківку — там усе було серйозно: були і “Чуйки”, і мобільні вогневі групи, але FPV, оптоволокно і “Молнії” літають просто кожні п’ять-десять хвилин. Туди навіть заїхати дуже складно. Тому питання того, наскільки ти близько до фронту, насправді достатньо відносне.
Я уявляю, як працюють колеги в Харкові! Цього разу я заїжджала в Запоріжжя — там повітряна тривога просто не вимикається. Працювала з перехоплювачами: на саме місто постійно щось летить: від шахедів і до “Молній”, нон-стоп. Слава Богу, що в нас є перехоплювачі й вони дуже активно працюють, інакше рознесли б уже півміста. Та сама історія в Дніпрі. Я вже кілька ротацій живу в Павлограді — туди вже прилетів шахед безпосередньо в будинок, уперше в центр».
«Працівник медіа? Ти можеш бути пріоритетною ціллю»
«Добре, що зараз переглядаються протоколи — зокрема й щодо міжнародних журналістів. Раніше була потрібна наліпка “Преса”. Мені давно військові казали: “Вдягни щось оливкове, бронежилет у нашому стилі. Хочеш ліпити наліпку? Ми б на твоєму місці не ліпили, бо вона синя й її помітно». Але в будь-якому разі видно, що ми журналісти: хтось фотокор, хтось працює з камерою, з GoPro. З того самого дрона видно, що ти — працівник медіа.
Але насправді, ти можеш бути, навпаки, пріоритетною ціллю — бо з групи з десяти людей цікавіше вразити когось, хто не схожий на решту. Або когось із камерою. “Я, типу, попав в українських пропагандистів”, — як би вони [російські військові] сказали».
* * *
Свідчення Ольги Каліновської прозвучали під час експертної дискусії в офісі НСЖУ 10 червня «Журналістика в умовах дронових атак: безпека, підтримка та професійна солідарність». Голова НСЖУ Сергій Томіленко також презентував новий практичний посібник з безпеки журналістів в умовах дронових загроз, підготовлений за підтримки швейцарського фонду Fondation Hirondelle. А також мережа Центрів журналістської солідарності отримала нову партію детекторів дронів «Чуйка» від українського виробника BlueBird Tech, вони будуть доступні для безоплатного використання журналістами через ЦЖС у Києві, Сумах та Одеській області. Окремо була виокремлена роль Центрів журналістської солідарності НСЖУ як безпечних точок підтримки для медійників.
Учасники дискусії говорили не лише про технічні засоби захисту, а й про необхідність оновлення безпекових протоколів. Ключова зміна, зафіксована практикою: маркування «Преса» більше не захищає — навпаки, може перетворити журналіста на пріоритетну ціль.
Дискусія у Спілці засвідчила, що російська війна постійно створює нові виклики для медіа. Тому поряд із захистом свободи слова велике значення мають питання фізичної безпеки журналістів, підтримка локальних продюсерів та фіксерів, а також розвиток мережевої професійної взаємодопомоги. Саме на це й спрямовуються ініціативи НСЖУ та Центрів журналістської солідарності.
Інформаційна служба НСЖУ
