Воєнна журналістка, авторка ютуб-проєкту «На лінії вогню» Ірина Сампан працює на війні одинадцятий рік. На експертному заході у НСЖУ вона говорила без теоретичних узагальнень — лише з власного досвіду журналістських відряджень, крайнє з яких було на Сумщину. І головна теза: кожна поїздка відрізняється від попередньої, навіть якщо між ними минув усього місяць-два. Безпекові умови змінюються так швидко, що звичка стає небезпечною.
«Не біжи від дрона — помреш втомленим»
Перше, на чому наголосила Сампан, — фізичне навантаження, яке змінило саму природу роботи репортера у прифронтових регіонах. «Робота журналіста змінилася в плані і фізичної підготовки, тому що треба дуже багато йти і дуже багато бігати. Бронежилети мають бути максимально полегшені. І каски так само», — пояснює вона. Звідси й вимога до спорядження: воно мусить бути легшим за те, яким журналісти користуються роками.
Свій аргумент вона ілюструє конкретним випадком: «У мене був вихід: десять кілометрів. І каску я знімала вже на двох кілометрах, тому що шия “відвалювалася” — я не могла думати, йти, мені вже байдуже було на FPV». Висновок вона формулює коротко і з гумором: «Не біжи від дрона — помреш втомленим». Фізична підготовка, переконана журналістка, важить не менше за вагу самого захисного спорядження.
«Навіть чорне вбрання привертає увагу»
Окремо Ірина Сампан спинилася на маскуванні для медійників — і тут її позиція збіглася з думкою інших учасників дискусії. «Я завжди була дуже правильна журналістка: “стандарти BBC”, усе має бути марковано. Але з кожним відрядженням я розумію, що це просто безглуздо, і я наражаю на небезпеку і себе, і інших».
Будь-яка помітність, за її словами, працює проти всієї групи. «Навіть чорне вбрання привертає увагу. Сині броніки — взагалі мінус. Чорні також, написи також. Ти наражаєш на небезпеку не тільки себе, а і групу, з якою йдеш». За її словами, військові, які супроводжують таких журналістів, реагують відверто: «Говорять: ви ненормальні, хочете або вижити, або дотримуватися стандартів, яких ніхто не дотримується».
«”Чуйка” — це, мабуть, перше для психологічного спокою»
Досвід використання детектора дронів Сампан оцінює позитивно. В останньому відрядженні «Чуйка» не знадобилася — і це, за її словами, водночас добре й погано: «Вилетіло оптоволокно, і ми його просто не побачили». Детектор фіксує «Молнію», FPV, усе, що працює на аналоговому зв’язку, але проти оптоволоконних дронів безсилий.
Утім, цінність пристрою воєнна кореспондентка не заперечує: «”Чуйка” — це, мабуть, перше для психологічного спокою. Ти нібито озброєний, і маєш ці декілька хвилин, щоб щось зрозуміти». На розробників вона покладає сподівання, що з часом з’являться засоби, здатні бачити й оптоволокно.
«Деякі колеги вже оформлюють дозвіл на зброю»
Питання озброєння журналістів — помпових рушниць, сіткометів, тобто всього, чим можна збити дрон, — найбільш дискусійне, визнає Ірина Сампан. Вона розповіла, що серед колег немає одностайності: дехто з медійників категорично проти будь-чого, що можна ідентифікувати як зброю, а хтось уже оформлює дозволи й не вагається. Себе вона радше відносить до других — і пояснює чому: «Не завжди з тобою пресофіцер, який вміє володіти зброєю».
Сампан наголосила: цю дискусію варто вести разом — і прийнятого рішення дотримуватися теж спільно.
«Журналісти мають працювати там, де дійсно потрібні»
Окрему проблему Сампан бачить у тому, що фронтова репортажистика дедалі частіше зводиться до прифронтових інтерв’ю та «репортажів руїн». Доступ безпосередньо на позиції майже закритий — і не лише з міркувань безпеки. Їй із командою вперше вдалося переконати бригаду пройти пішки на позиції й побачити, як усе працює. Досвідчені журналісти, готові (й підготовлені) до такої роботи, на переконання Ірини Сампан, мають отримувати доступ на позиції — і це, за словами воєнкорки, питання необхідності в документуванні війни і фіксуванні злочинів агресора.
І в цьому ключі вона відверто зауважила, що часом військова цензура переростає в абсурд через якісь особисті чинники, аж до створення «чорних списків» воєнкорів, яких через незгоду вирізати ті чи інші моменти просто перестають пускати в окремі бригади:
«Усі справді безпекові моменти журналісти вирізають і блюрять — за дванадцять років на війні вони розуміють межу. Але вимоги часто не мають нічого спільного з безпекою»…
* * *
Виступ Ірини Сампан прозвучав під час експертної дискусії в офісі НСЖУ 10 червня «Журналістика в умовах дронових атак: безпека, підтримка та професійна солідарність». Голова НСЖУ Сергій Томіленко також презентував новий практичний посібник з безпеки журналістів в умовах дронових загроз, підготовлений за підтримки швейцарського фонду Fondation Hirondelle. А також мережа Центрів журналістської солідарності отримала нову партію детекторів дронів «Чуйка» від українського виробника BlueBird Tech, вони будуть доступні для безоплатного використання журналістами через ЦЖС у Києві, Сумах та Одеській області. Окремо була виокремлена роль Центрів журналістської солідарності НСЖУ як безпечних точок підтримки для медійників.
Учасники дискусії говорили не лише про технічні засоби захисту, а й про необхідність оновлення безпекових протоколів. Ключова зміна, зафіксована практикою: маркування «Преса» більше не захищає — навпаки, може перетворити журналіста на пріоритетну ціль.
Під час дискусії також пролунали свідчення воєнної кореспондентки Ольги Каліновської, яка розповіла своє нові небезпеки журналістської роботи в контексті розвитку дронових технологій.
А воєнкор Андрій Коваленко розповів, як змінюються правила безпечної роботи медійників у прифронтовій зоні та навіщо журналістам потрібна підтримка військових.
Дискусія у Спілці засвідчила, що російська війна постійно створює нові виклики для медіа. Тому поряд із захистом свободи слова велике значення мають питання фізичної безпеки журналістів, підтримка локальних продюсерів та фіксерів, а також розвиток мережевої професійної взаємодопомоги. Саме на це й спрямовуються ініціативи НСЖУ та Центрів журналістської солідарності.
Інформаційна служба НСЖУ
Фото з соціальних мереж Ірини Сампан
Дискусія з цього приводу: