У квітні 2026 року до Львівської спілки журналістів України завітав норвезький журналіст Крістоффер Йогансен. У розмові з нашими медійниками він розповів про свій досвід у висвітленні історій українців та їхнього життя під час повномасштабної війни Росії проти України. Окрім цього, поділився й впливом росіян у його рідній Норвегії.
Крістоффер Ошейм Йогансен – норвезький політичний журналіст, який почав свій шлях у цій сфері 2024 року – до цього працював кінопродюсером. Зараз він безпосередньо документує досвід українців, розповідаючи їхні історії світовій спільноті.
“Мій фокус – на встановленні зв’язку з людьми, а не на загальнонаціональних заголовках. Тож я намагаюся супроводжувати людей в їхніх справах і місіях, зосереджуючись на них самих – на тому, як війна впливає на них особисто”.
Крістоффер прагне дізнатися про реальні наслідки війни від реальних людей, а не просто, стверджує він, думати про те, скільки людей загинуло внаслідок тої чи іншої атаки. Так, спостерігаючи за українцями та працюючи з ними, він зрозумів, що цей народ здатний швидко пристосовуватися до будь-якої ситуації.
“Попри тиск, у якому перебуває все суспільство, завжди знаходиться спосіб із цим впоратися. І це мене дуже вражає”.
Окрім цього, додає він, цей аспект – це сьогодні те, що інші країни можуть почерпнути з українського досвіду. Зокрема: як цивільні підприємства переходять до співпраці з військовою промисловістю, як волонтери об’єднуються для виготовлення предметів першої необхідності для збройних сил та інші.
Крістоффер стверджує, що зустрічав абсолютно різних українців за їхнім сприйняттям війни. Так нещодавно він натрапив на кількох чоловіків, які були налаштовані дуже радикально, у стилі “до біса Росію, ми переможемо в цій війні, давайте знищимо кожного росіянина”. А потім він зустрівся з людьми, які взагалі не хочуть говорити про війну.
“Можливо, це такий захисний механізм: вони просто намагаються викреслити це зі свідомості, замилити і зосередитися на власному житті”.
Проте, заявляє журналіст, він ще не зустрів жодного українця чи українки, які б сказали, що Україна програє.
Досвід роботи під сиренами та атаками
Перебуваючи в Україні, Крістоффер уже не раз потрапляв під російські атаки. Та, заявляє він, спочатку не розумів усієї серйозності ситуації, у якій перебував.
“Чесно кажучи, я був настільки зосереджений на роботі та на об’єктах інтерв’ю, що зосереджувався лише на їхній відповіді та їхніх реакціях”
Йому знадобилося кілька днів для усвідомлення того, що він знаходиться в країні, де триває повномасштабна війна.
“Ми тоді виїжджали з Харкова і опинилися в районі, який атакували шахеди. Та один із хлопців, з яким я подорожував, був бойовим медиком. Тому тоді ми пішли допомагати кільком людям. Я був дуже зосереджений на цьому. Це було напружено. Там спалахнула пожежа, приїхала ДСНС – якийсь великий-великий безлад”.
Через кілька днів після цього він приїхав до Львова та відвідав виставу “Жізель” у Львівській національній опері. Порівняння цих двох речей змусило його згодом відчути: “Боже, через що я пройшов?”.
Норвегія та Росія в різних аспектах
Окрім свого досвіду перебування в Україні, Крістоффер поділився російським впливом у Норвегії, яка має кордон довжиною 196-198 км з державою-агресором.
Зокрема він розповів про парламентські вибори 2025 року, на які росіяни намагалися вплинути.
“У нас було безліч російських ботів та кампаній, які намагалися вплинути на результат виборів, підштовхуючи людей вибирати партії, які були більш дружні з Росією. Проте насправді ця їхня пропаганда не була ефективною”.
Крістоффер додає, що нібито в їхньому регіоні було кілька людей, які публікували фейкові світлини та інформацію. Як виявилося, вони всі були одним акаунтом, який базувався в Санкт–Петербурзі. Так росіянин намагався вплинути на місцеву думку.
Та в Норвегії сприйняття Росії, стверджує журналіст, у цілому негативне.
За його словами, на самій півночі Норвегії, у регіоні, який називають Фіннмарк, ставлення до Росії дещо приязніше. Це саме те місце, де кордони двох країн з’єднуються. Та завдяки тривалій співпраці між людьми на побутовому рівні там зав’язалося багато дружніх стосунків. Окрім цього, багато представників старшого покоління досі пам’ятають, як радянські війська ввійшли до Норвегії під час Другої світової війни та допомогли її визволити. Тож, стверджує чоловік, певна приязнь там є, але після повномасштабного вторгнення в Україну 2022 року все дуже змінилося: люди почали ставитися до росіян з недовірою та неприязню.
Окрім цього, 2025 року в Норвегії з’явилася політична партія, створена як альтернатива на урядових виборах, і вона була проросійською.
Крістоффер розповів, що вони хотіли припинити будь-яку допомогу Україні від норвезького уряду. Їх підтримували певні економічні інтереси в Росії, і як для такої маленької партії вони розгорнули масові кампанії.
*Ключовим інструментом підтримки наразі є Nansen Support Programme for Ukraine, запущений 2023 року. Спочатку його бюджет становив 75 млрд норвезьких крон (близько €6,8 млрд) на 2023–2027 роки, однак згодом програму продовжили до 2030 року і збільшили фінансування до 205–275 млрд крон (понад €17–23 млрд). Та станом на 2026 р. допомога Україна складає близько 49,7 млрд норвезьких крон (приблизно 4,49 млрд €).
“Зрештою на виборах вони набрали десь 0,1% чи близько того. Тобто це був повний провал. Це вихідці зі старої комуністичної партії Норвегії, які створили нову політсилу. Вони більше схиляються до “старих радянських часів” – це їхнє історичне підґрунтя”.
Та більше того: чоловік розповів, що в Норвегії є прикордонне місто Кіркенес, де живе багато росіян. Там є й дорожні знаки та таблички російською мовою, але, за словами Крістоффера, у Норвегії є сили, які хочуть їх прибрати.
Окрім цього, додає журналіст, є ще один аспект, який росіяни сприймають особливо гостро: під час Другої світової війни по всій країні було багато таборів із військовополоненими, особливо в північній частині. Німецькі війська використовували їх для будівництва залізниць чи доріг. Коли ці люди помирали і їх ховали, їм встановлювали монументи.
Зараз російський уряд фінансує людей у Норвегії, а також самі росіяни приїжджають до цих місць, щоб покласти квіти та вшанувати пам’ять.
“Вони (росіяни – ред.) використовують це політично як засіб стверджувати, що мають певну історію на цій землі. Тому Норвегія намагається “тихо” прибрати чимало цього впливу – не обов’язково зносити монументи, але хоча б робити їх менш привабливими, менше доглядати за ними або потайки знімати деякі вказівники. Якщо робити це занадто відкрито, Росія може розцінити це як напад на російську історію. А вони заявляли, що будуть захищати російські інтереси”
Також Крістоффер, розповідаючи про місто Нарвік, у якому він живе, зазначив, що багато норвежців тепер налаштовані до росіян більш скептично, навіть якщо ті працюють на звичайних роботах.
Зокрема в Нарвіку є росіянка, яка працює кураторкою місцевого музею, і до неї люди ставляться з недовірою через її національність.
“Ця росіянка – найнудніша людина у світі, вона просто сидить із пензликом та доглядає за експонатами.Та люди все одно ставляться до неї зі скепсисом. Просто тому, що вона росіянка”.
Зараз Крістоффер, подорожуючи з українськими військовими, відвідує прифронтові міста, щоб розповісти живі історії з перших уст. Та, стверджує журналіст, небезпеки він не боїться.
«Я знаю, що це великий ризик, але вважаю, що ці історії варті того, щоб бути розказаними. Тому я готовий піти на цей ризик, хоча й не намагаюся наражати себе на більшу небезпеку, ніж того вимагають обставини».
Юрій Маркевич, фото автора
