За журналісткою Вікторією Рощиною російські спецслужби могли стежити з моменту, коли 26 липня 2023 року перетнула кордон із Російською Федерацією. У квартирі, яку вона 4 серпня винайняла в окупованому Енергодарі, напевне, стояли «жучки», вважає українське слідство.
Нові факти у справі закатованої в російській неволі журналістки прозвучали під час засідання Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з розслідування злочинів РФ проти журналістів і медіа 26 травня 2026 року. Цього дня на засіданні говорили винятково про справу Вікторії Рощиної.
Голова ТСК народна депутатка Євгенія Кравчук зібрала за одним столом представників Національної поліції, Офісу Генерального прокурора, Координаційного штабу з питань поводження з полоненими, журналістів-розслідувачів, які працювали над відновленням обставин загибелі колеги, а також представників міжнародних організацій захисту свободи преси.
– Ім’я цієї журналістки, закатованої росіянами, нагадує нам про страшну ціну правди, – наголосила Євгенія Кравчук, відкриваючи засідання. Вона також повідомила, що під час парламентської асамблеї ОБСЄ в Гаазі планується голосування за резолюцію, яка міститиме заклик до санкційного переслідування російських злочинців, причетних до катувань і вбивств українських журналістів. У межах цієї роботи передбачено й щорічний захід Victory for Victoria Day – у пам’ять журналістки та її колег, які ризикують життям заради правди.
Маршрут Вікторії
Перший заступник начальника Головного слідчого управління Національної поліції України Сергій Пантелеєв та слідчий, який веде справу, представили детальну реконструкцію того, що відбувалося з Рощиною після того, як 25 липня 2023 року вона перетнула державний кордон України в напрямку Польщі. Уже наступного дня через територію Латвії журналістка потрапила в Росію, а 1 серпня 2023 року прибула до окупованого Енергодара Запорізької області.
Метою її поїздки було документування воєнних злочинів – зокрема, місць незаконного утримання цивільних у захопленому відділі поліції Енергодара, а також місць поблизу Запорізької АЕС.
Серед нових деталей, оприлюднених на засіданні, – слідча версія щодо квартири, яку Рощина орендувала в Енергодарі. За інформацією, яка наразі перевіряється, помешкання могло бути обладнане засобами аудіофіксації та спостереження. Більш того, слідство дотримується версії, що з моменту перетину Вікторією кордону на територію Росії за нею вже могло вестися спостереження. Зв’язок із журналісткою було втрачено 4 серпня 2023 року, після чого її захопили представники збройних формувань, підконтрольних РФ.
Слідство встановило весь маршрут переміщень журналістки: спершу її утримували в приміщенні захопленого відділу поліції в Енергодарі, потім – у Мелітополі, ймовірно, в приміщеннях ТОВ «Руслан комплект», яке окупанти використовували як місце незаконного утримання цивільних. Саме там, за наявною у слідства інформацією, до Вікторії застосовували жорстоке поводження – на її тілі були різані рани.
Не пізніше 30 грудня 2023 року її доставили до СІЗО №2 у Таганрозі, де журналістка зазнала систематичних побиттів і психологічного тиску. Підставою для особливо жорстокого поводження стала її відмова співпрацювати з адміністрацією, вивчати російський гімн, виконувати незаконні вимоги. У цей період їй було спричинено тяжке тілесне ушкодження – перелом потиличної кістки.
5 серпня 2025 року керівнику СІЗО №2 в Таганрозі Олександру Штоді було повідомлено про підозру за частиною першою статті 438 Кримінального кодексу України (порушення законів і звичаїв війни). Завдяки роботі парламенту цю особу включено до санкційного списку Європейського Союзу.
У вересні 2024 року Вікторію разом з іншими в’язнями етапували до СІЗО №3 у місті Кізел Пермського краю – за свідченнями слідства, цю установу спеціально готували для утримання цивільних українських заручників. На момент прибуття журналістка вже була фізично виснажена. 19 вересня 2024 року Вікторія Рощина померла в Кізелському СІЗО. 26 грудня 2025 року тимчасово виконуючому обов’язки керівника цього СІЗО В’ячеславу Перевозкіну повідомлено про підозру за частинами 1 і 2 статті 438 КК України – жорстоке поводження з цивільним населенням, поєднане з умисним вбивством.
Чому Вікторію не повернули на Батьківщину
Представник Координаційного штабу з питань поводження з полоненими Петро Яценко повідомив, що сьогодні в російському полоні підтверджено перебування 30 українських журналістів і медіаактивістів, ще семеро в статусі зниклих безвісти. Чотирьох колег вдалося звільнити.
Яценко особисто знав Вікторію.
– Це була дуже тендітна, дуже худенька, дуже фізично слабка, але надзвичайно внутрішньо сильна, цілеспрямована журналістка, професіоналка, – наголосив він.
Координаційний штаб працював над її звільненням, і домовленість про повернення була досягнута, обмін мав відбутися 8 вересня 2024 року. Однак він не стався.
Головна редакторка «Української правди» Севгіль Мусаєва оприлюднила нові відомості, які журналісти Victoria Project отримали від колишнього співробітника російської пенітенціарної системи: за цією версією, обмін зупинили представники ФСБ з Москви, які приїздили до Вікторії в Перм для допиту. Слідство відпрацьовує цю версію поряд з іншими.
Петро Яценко припустив, що росіяни могли затримати повернення журналістки через її надзвичайно тяжкий стан здоров’я та небажання розголосу.
– Стан здоров’я був настільки поганий, який не дозволяв негайно віддати людину, або ж росіяни не хотіли, щоб усі світові медіа побачили, в якому стані вона повертається, – сказав Петро Яценко.
“Вона йшла крок за кроком, вона не боялась нічого”
Перший заступник міського голови Енергодара Іван Самойдюк розповів, що Вікторія з’явилася в мерії в перші дні після окупації.
– Ми не просто її умовляли (припинити журналістські розслідування, – Ред.), ми забороняли, ми б її за руки тримали, – розповів Іван Самойдюк.
Журналістка наполягала на тому, щоб відвідати російський батальйон, що стояв біля Запорізької АЕС.
– Вона йшла крок за кроком, вона не боялась нічого. Настільки почуття журналістського обов’язку панувало над нею, – згадує посадовець.
Самойдюк дав важливе пояснення системи ухвалення рішень в окупаційних структурах.
– Звичайні охоронці отримують команду, кого годувати, кого тримати в голоді, кого тримати в холоді. Працюють з затриманими тільки представники ФСБ, – розповів він.
За його посадовця, доля публічних осіб – журналістів, представників органів місцевого самоврядування – вирішується не місцевими ефесбешниками, а на значно вищому рівні: «Рішення ухвалює московський офіс».
Посадовець також висловив переконання, що вбивство Вікторії Рощиної та мера Дніпрорудного Євгенія Матвєєва в Кізелі – це «не випадкова помилка охоронців», а цілеспрямована акція залякування українських в’язнів.
Свідчення журналістів-розслідувачів
Журналістка Яніна Корнієнко («Слідство.Інфо») розповіла, що Вікторію приховували від перевірок: коли до СІЗО Таганрога приїздили російські омбудсмени, її переводили в окрему кімнату. У лікарні, де вона провела місяць, її охороняли озброєні люди – це нетипово для звичайних ув’язнених. Тіло Вікторії не повертали Україні пів року, що теж може свідчити про приховування злочину.
Колишня головна редакторка «Громадського» Ангеліна Карякіна, яка особисто працювала з Вікторією, наголосила, що в російському полоні разом з Рощиною на різних етапах перебувала ще одна українська журналістка – Анастасія Глуховська з Мелітополя, яка нині, ймовірно, проходить той самий маршрут: Мелітополь – Таганрог – Кізел. До Анастасії також застосовували катування електричним струмом.
– Її тут чекають рідні. У нас ще є шанс разом її врятувати, – наголосила Карякіна, закликавши вжити заходів для повернення журналістки.
Вона також зачитала свідчення співкамерниці Вікторії з Таганрога про її стан улітку 2024 року: «Це була шкіра і кості. Я бачила тільки одну людину в такому стані – це моя кума, яка вмирала від раку». Жінка озвучувала вагу Вікторії – близько 30 кілограмів.
Журналіст Станіслав Козлюк наголосив, що в системі російських місць неволі катують усіх однаково – і військових, і цивільних, і журналістів. Він навів свідчення колишнього співробітника Федеральної служби виконання покарань, який утік з Росії: на початку повномасштабного вторгнення на зборах спецпідрозділів ФСВП генерал Ігор Потапенко з Санкт-Петербурга віддав наказ співробітникам бути максимально жорстокими.
Севгіль Мусаєва навела перелік міст і суб’єктів федерації, де місця неволі вирізняються особливою жорстокістю щодо українців: Челябінськ (за свіжими даними – на першому місці), Мордовія, Таганрог, колонія в Пакіно Володимирської області, де утримували Дмитра Хилюка.
Представниця «Репортерів без кордонів» Полін Мофре поділилася найновішими свідченнями про останні дні Вікторії в Кізелі.
– Усі свідки, з якими ми говорили, описували її як виснажену жінку зі шкірою кольору воску, яка нагадала їм жертв Голодомору. Вона відмовлялася їсти, бо казала, що не може приймати їжу, поки українських солдатів і цивільних катують у сусідній камері, – розповіла Полін Мофре.
За день до смерті, 18 вересня, Вікторія попросила чаю, оскільки в Кізелі вже було дуже холодно. Охоронці відмовили. У день смерті, 19 вересня, співкамерниці звернули увагу охорони на те, що журналістка не може встати з ліжка. До камери прийшли невідомі люди, інших ув’язнених вивели. Що відбувалося далі – невідомо.
Директор з адвокації та стратегічних судових процесів «Репортерів без кордонів» Антуан Бернар наголосив на необхідності пошуку міжнародних шляхів притягнення до відповідальності керівництва Росії за систематичні злочини проти журналістів.
Представник Міжнародного інституту преси Кароль Лучка зауважив, що питання смерті Вікторії Рощиної повинно стати одним із напрямів роботи Спеціального трибуналу Ради Європи за злочин агресії Росії проти України.
Системний характер злочинів проти журналістів
Начальник Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офісу Генерального прокурора Юрій Рудь повідомив, що нині розслідується 128 кримінальних проваджень щодо злочинів проти журналістів, у яких потерпілими визнано 139 працівників медіа та їхніх родичів. За версією правоохоронців, 68 журналістів загинули, 49 поранені, 19 були незаконно ув’язнені. Серед іноземних колег жертвами російської агресії стали 9 загиблих і 23 поранених.
– Журналісти, які ризикують життям заради правди, захищають право світу знати про цю війну, – наголосив Сергій Пантелеєв і додав, що в РФ системно використовують насильство проти журналістів як інструмент війни. Він підкреслив: щодо Вікторії Рощиної доведено саме вбивство, а не просто факт смерті.
Юрій Рудь повідомив, що Офіс Генерального прокурора розглядає злочини проти українських журналістів не лише як одиничні воєнні злочини, а як прояв геноцидальної політики РФ та злочини проти людяності:
– Знищивши найбільш активну частину української спільноти, вони намагаються таким чином знищити весь український народ.
Рішення ТСК
За підсумками засідання ТСК ухвалила низку рішень:
– направити звернення до Генерального прокурора з пропозицією відновити регулярні зустрічі міжвідомчої робочої групи з представниками медіаспільноти;
– підготувати запит через Уповноваженого Верховної Ради з прав людини до Міжнародного комітету Червоного Хреста щодо спроб відвідати українських заручників, зокрема в Таганрозі та Кізелі;
– провести окреме засідання, присвячене можливості санкційного тиску на ФСВП Росії та міжнародній кампанії за визнання цієї структури злочинною організацією – за аналогією з рішенням Нюрнберзького трибуналу щодо СС, як запропонував народний депутат Богдан Яременко.
– Юліус Фучик, журналіст, знищений у нацистських концентраційних таборах, написав книгу «Репортаж, писаний під шибеницею». Мені здається, що останній репортаж за Вікторію маємо написати ми, – підсумував Яременко.
Голова комісії Євгенія Кравчук наголосила, що ТСК буде порушувати ці питання на парламентській асамблеї ОБСЄ в Гаазі та під час зустрічей у Міжнародному кримінальному суді.
– Ми точно всі маємо одну мету – покарати всіх, хто винен у смерті й катуванні Вікторії, не допустити повторення такого з будь-ким з українських цивільних заручників, зокрема журналістів, і добитися звільнення всіх цивільних заручників, – наголосила Євгенія Кравчук.
* * *
Національна спілка журналістів України послідовно займається справою Вікторії Рощиної від моменту її зникнення на окупованій території у 2023 році. НСЖУ системно порушувала питання її звільнення на міжнародному рівні, підтримувала контакти з батьком журналістки та привертала увагу міжнародних партнерів до проблеми незаконного утримання українських журналістів Росією. Після звістки про загибель Вікторії Рощиної в російському полоні НСЖУ продовжила адвокаційну роботу, домагаючись встановлення всіх обставин її смерті та притягнення винних до відповідальності.
НСЖУ виступила з ініціативою щодо присвоєння Вікторії Рощиній звання Героя України посмертно – за професійну мужність, роботу на окупованих територіях і відданість журналістським стандартам під час висвітлення російської агресії. Відповідне звернення Спілки стало частиною кампанії із міжнародного та суспільного вшанування пам’яті журналістки.
НСЖУ системно висвітлює перебіг розслідування та збирає свідчення про злочини проти медійників. Окрему увагу НСЖУ приділяє міжнародній солідарності журналістської спільноти у справі Рощиної та підтримці кампаній за звільнення українських журналістів із російського полону.
Після звістки про смерть Вікторії Рощиної в російському полоні НСЖУ посилила міжнародну адвокацію у справі журналістки. Зокрема, Європейська федерація журналістів (EFJ), партнером і колективним членом якої є НСЖУ, на Загальних зборах у Будапешті 2–3 червня 2025 року ухвалила окрему резолюцію, присвячену Вікторії Рощиній. У документі наголошується на необхідності міжнародного розслідування обставин загибелі української журналістки, притягнення Росії до відповідальності та посилення міжнародних механізмів захисту журналістів, які працюють в умовах війни та окупації. У резолюції EFJ справа Вікторії Рощиної розглядається як один із найгучніших прикладів системного переслідування українських журналістів Росією та символ безкарності за злочини проти медійників. Документ також акцентує увагу на необхідності міжнародної солідарності з українськими журналістами та підтримки організацій, які займаються їхнім захистом.
Голова НСЖУ Сергій Томіленко та перша секретар НСЖУ Ліна Кущ входять до Експертної ради парламентської Тимчасової слідчої комісії з розслідування фактів порушень прав журналістів і представників медіа під час російської агресії проти України. Слухання та фахові обговорення, присвячені злочинам проти журналістів, відбуваються, зокрема, на майданчику НСЖУ.
Важливим елементом підтримки журналістської спільноти під час війни стала мережа Центрів журналістської солідарності НСЖУ, створена за підтримки міжнародних партнерів. Центри надають журналістам правову, психологічну, гуманітарну та безпекову допомогу і є частиною системної правозахисної роботи Спілки в умовах війни.
НСЖУ наголошує, що справа Вікторії Рощиної є не лише трагедією окремої журналістки, а й символом системних злочинів Росії проти свободи слова та незалежної журналістики.
Інформаційна служба НСЖУ
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Документування злочинів РФ проти журналістів і медіа: виїзне засідання парламентської ТСК у Дніпрі.
Не встигли… Як міжнародна журналістська спільнота боролася за визволення Вікторії Рощиної.
Список журналістів, які загинули від початку повномасштабної російської агресії.
