Коли ви востаннє дозволяли собі відпочити без відчуття провини? Провести час за власним хобі, посидіти з рідними, чи може банально розслабитись в компанії тиші й філіжанки ароматної кави? А коли востаннє чесно запитували себе: «А як зараз я?»
Для багатьох журналістів турбота про себе часто відкладається «на потім». Щоденна робота з чужими історіями, болем і переживаннями інших залишає дедалі менше простору для власних потреб. Водночас саме вміння чути себе, визнавати власну цінність і вчасно відновлювати внутрішній ресурс стало темою онлайн-тренінгу «Я маю значення: як почути й прийняти себе», проведеного у співпраці Дніпровського та Львівського центрів журналістської солідарності НСЖУ за підтримки громадської організації «Офіс Дій».
Разом із психологинею, журналісткою та медіаексперткою Наталією Войтович учасники говорили про самоцінність, внутрішнього критика, власні потреби та способи підтримувати себе в умовах постійного професійного навантаження.
Згадаємо аварійну інструкцію в літаку у разі розгерметизації салону. Спершу зірвати маску, натягнути на ніс та рот, зафіксувати гумкою та дихати. Та маску завжди одягаємо спочатку на себе. Лише забезпечивши власну безпеку, допомагаємо дітям та тим, хто поруч. Або інший приклад – на полі бою, де поранений насамперед має надати допомогу собі, аби врятувати інших.
– Турбота про себе – не про слабкість, а про необхідність. Якщо ми не маємо ресурсу для себе, то не матимемо його і для інших, – наголосила Наталя Войтович.
Під час зустрічі учасники виконували чимало вправ, однією з яких була «Моє ім’я і моя сила». Кожен мав назвати власну позитивну рису або внутрішній ресурс.
Хтось говорив про емпатію, хтось – про організованість, відповідальність чи творчість. Водночас кілька учасників зізналися, що їм значно легше було б назвати власні недоліки.
– Постійне перевантаження настільки нівелює власне «я», що інколи вже складно зрозуміти, хто ти і що справді є твоєю силою, – розповіла одна з учасниць.
Така реакція свідчить про вплив внутрішнього критика, який формується роками. Через порівняння з іншими, завищені очікування, виховання, соціальне коло. У важких, неприємних для нас ситуаціях, після помилок чи невдач, він завжди є голосом невдоволення, докору й звинувачення. Тож саме такі фрази аналізували учасники й вчилися перетворювати самокритику на підтримку. Замість звичного «Я все зіпсував» – «Я помилився, але можу це виправити» тощо.
– Ми дуже часто можемо говорити з собою так, як би ніколи не говорили з людиною, яку любимо, – наголосила психологиня.
Говорили і про базові емоційні потреби людини. Серед них називали відпочинок, безпеку, особистий простір, підтримку та розуміння майбутнього. Особливо відгукнулася тема визнання власної потреби в допомозі.
– Мені складно навіть собі зізнатися, що я потребую підтримки, а попросити про неї когось іншого ще важче, – поділилася одна з учасниць.
Та слід починати з маленьких кроків. Спершу дозволити собі визнати цю потребу. Потім – звернутися до людини, якій довіряєте. Навіть просте прохання про обійми може стати першим кроком до підтримки.
Як практичний інструмент для підтримки себе психологиня також запропонувала вести щоденник позитивних моментів. Так, навіть одна добра подія щодня здатна поступово змінювати спосіб мислення та допомагати помічати позитивні речі попри складні обставини.
На завершення тренінгу журналісти отримали домашнє завдання – написати листа самим собі. У ньому – подякувати собі за пережитий досвід, підтримати себе та дозволити те, що давно відкладалося через страх, провину або постійне відчуття обов’язку.
Цікаво, що остання вправа містила три прості, але непрості для відповіді фрази: «Я маю значення, тому що…», «Я заслуговую на…» і «Я хочу дозволити собі…». І хоча можливо не всі можуть на них відповісти, стає зрозуміло, що самоприйняття починається не з ідеальності, а з чесності до себе.
Подія відбулася в межах проєкту «Розширення стратегій, мереж та інструментів у галузі психічного здоров’я та профілактики вигоряння для громадянського суспільства в Україні» спільно з AramintagUG та Офіс Дій.
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контактний телефон Центру журналістської солідарності у Дніпрі – 050 919 84 79 (Наталя Назарова, координатор Дніпровського центру).
Ліана Охрименко
Дискусія з цього приводу: