«Попри виклики та відстань» – ця камерна зустріч-розмова, яка відбулася у Києві, об’єднала тих, хто підтримує людей на прифронтових і тимчасово окупованих територіях. Участь у події взяли членкині Національної спілки журналістів України – відомі регіональні редакторки Наталія Зворигіна та Тетяна Лучинська. Вони поділилися власним досвідом роботи в умовах війни та актуалізували важливе питання: чому відновлення України неможливе без підтримки локальних медіа.
Захід відбувся в історичному центрі столиці, у затишному дворику культурного простору Squat 17b. Ця зустріч стала фінальним акордом масштабного проєкту «Близькі», який упродовж 2025–2026 років реалізувала ГО «Українська Волонтерська Служба» (УВС). Організатори створили безпечний, камерний простір для відвертої розмови «серед своїх» – тих, хто щодня працює в умовах тотальних ризиків, обмежень та хронічної втоми. До обговорення феномену невидимого волонтерства на ТОТ та щоденної праці на прифронтових територіях долучилися і представниці українського медіацеху.
Зберегти ідентичність в окупації та на лінії вогню
Головна редакторка запорізької обласної газети «Запорізька правда» Наталія Зворигіна наголошує, що волонтерський рух сьогодні – це не просто стихійна допомога, а чітка професійна діяльність, яка рятує українські душі в ізоляції.
«Саме волонтери допомагають нашим громадянам на ТОТ і на прифронтових територіях зберегти свою українську ідентичність, – ділиться думками Наталія Зворигіна. – Як вони це роблять в умовах тотальної неможливості робити ТАМ хоча б щось для України і заради України? Про це ми й говорили. На тимчасово окупованих територіях допомога не зникла – вона змінила форму. Менше публічності, більше обмежень і ризиків. Водночас залишаються люди, які підтримують зв’язки, працюють з освітою, евакуйовують людей чи надають юридичну допомогу. На прифронтових територіях волонтери щодня реагують на обстріли, організовують евакуації, підтримують військових і місцеві громади. Робота не зупиняється, хоча ресурсів меншає, а втома накопичується».
Журналістка відзначила глибоку філософію Української Волонтерської Служби (УВС), яка з 2017 року розвиває культуру взаємодопомоги, а з початком великої війни стала надійною опорою для руху опору та солідарності. Наприкінці офіційної частини на учасників чекав теплий музичний виступ, який дав змогу продовжити спілкування у форматі неформального нетворкінгу.
«У затишному і безпечному просторі ми творили свій нетворкінг, познайомилися ближче, продовжили розмови та набулися разом. Все буде Україна!» – додає очільниця запорізького видання.
Локальні медіа як частина стійкості громад
Для директорки ТОВ «Маяк-Медіа» та редакторки прифронтової газети «Маяк» (Харківщина, Богодухів) Тетяни Лучинської ця подія стала простором для серйозних рефлексій про довіру та виживання регіональної преси. Слухаючи виступи лідерів УВС (зокрема Анни Бондаренко) та керівника ГО «Рух Вільний Харків» Євгена Бєлова, який координує надскладні евакуаційні місії, медійниця провела чіткі паралелі із життям свого краю.
Тема евакуації та так званого «маятникового переміщення» – коли люди знову й знову змушені тікати від війни та повертатися – наразі є надто болючою для Богодухівщини.
«Вразив виступ Євгена Бєлова. Саме від нього прозвучала думка: “Стійкість громад тримається на гуманітарному секторі”. Говорили і про те, що відновлення громад починається з довіри. Хоча питання підтримки локальних медіа окремо не порушувалося, водночас майже кожна озвучена думка про стійкість громад, довіру та відновлення напряму перегукувалася і з нашою роботою. Адже сильні локальні медіа – це також частина стійкості громади. Якщо відбудовуються школи, лікарні та будинки, то має відбудовуватися й інформаційна інфраструктура. Адже без неї дуже швидко з’являється простір для ворожої пропаганди та чуток», – переконана Тетяна Лучинська.
Вона розповіла, що з початком повномасштабного вторгнення редакція газети «Маяк» у Богодухові де-факто перетворилася на волонтерський хаб, де переселенці знаходили одяг, продукти та психологічну підтримку. Окрім цього, завдяки фірмовим благодійним «Маяківським» розіграшам та аукціонам, невелика громада зібрала для потреб ЗСУ вже понад пів мільйона гривень.
Проте сьогодні регіональна преса сама потребує негайної допомоги. Економічне та моральне виснаження, втрата рекламодавців та брак коштів на зарплати змушують журналістів працювати виключно на ентузіазмі або завдяки міжнародним грантам.
«Неможливо говорити про відновлення України, не говорячи про відновлення медіа, – зазначає Тетяна Лучинська. – Можливо, настав час створити окремий Фонд підтримки та відновлення українських медіа – за участі держави, міжнародних партнерів, місцевих громад та меценатів. Щоб будь-яке медіа, яке чесно працює для людей, могло отримати підтримку. А тим часом ми, місцеві прифронтові медіа, і маяківці серед них, триматимемо і надалі свій інформаційний фронт доти, доки вистачить сил і наснаги. Бо слово теж боронить Україну і журналісти дійсно-таки важливі! Добро і довіра починаються з людей, які не опускають рук і просто чесно роблять свою роботу, живуть за совістю. Мабуть, саме в цьому сьогодні і є наша найбільша сила».
Фото з Фейсбук-сторінки Наталії Зворигіної та надані Тетяною Лучинською
Дискусія з цього приводу: