Опубліковані 7 і 8 квітня 2026 року фотографії, зроблені воєнними фотографами Костянтином та Владою Ліберовими у Херсоні, викликали суспільний резонанс. Щодо етичних аспектів цього випадку висловила свою позицію Комісія з журналістської етики.
При цьому Комісія утрималася від негайних оцінок, аби опрацювати публічно доступну інформацію та позиції сторін, які з’явилися у відкритому доступі після публікації фотографій.
Що відбулося
Фотографами Ліберовими була опублікувана світлина жінки, яка внаслідок чергової російської атаки втратила сина.
Довгий час жінка перебувала у власному помешканні поряд із вбитим сином, очікуючи на спеціальні служби, які мали забрати тіло. За словами свідків, вона не давала дозволу на фотографування.
На фото видно, що жінка перебуває в стані сильного емоційного потрясіння. На опублікованій фотографії жінка не сама, а в супроводі працівниці комунального підприємства «Парки Херсона» Ольги Чернишової, яка теж не давала дозволу на публікацію, і яка повідомила про цей випадок.
У той же час фотографи Ліберови у коментарях медіа заперечили звинувачення у порушенні приватності. Вони кажуть, що не чули про заборону на зйомку, а також вважають, що українське законодавство дозволяє фіксувати суспільно важливі події для захисту інтересів суспільства.
Застереження.
Розуміючи важливу роль медіа у висвітленні російських атак на цивільне населення та інфраструктуру та на необхідність документування російських воєнних злочинів, Комісія все ж вважає за необхідне вкотре наголосити на необхідності дотримуватися принципів професійної етики, поваги до людської гідності та права на приватність.
У своїх Рекомендаціях щодо публікації фотографій людей, які загинули внаслідок агресії РФ, Комісія вже звертала увагу на те, що зйомка людей крупним планом, яка передає шок від пережитого, може бути надмірною. Навіть у разі, якщо люди у вразливому психологічному стані дають дозвіл на зйомку та публікацію матеріалів, не завжди усвідомлюючи власні дії, подібні зображення можуть виконувати переважно одну функцію — задовольняти емоційну цікавість споживачів інформації.
Комісія у рекомендаціях опиралася на практику Європейського суду з прав людини. Суд визнав, що зображення людини є однією з головних ознак її особистості, а право на захист свого зображення передбачає можливість контролювати використання цього зображення, включно з правом відмовитися від його публікації. У своїй практиці Суд також підкреслює, що під час ухвалення рішень про публікацію фотографій необхідно зважувати право на свободу вираження поглядів і право людини на приватність та гідність.
Особливої уваги потребують випадки, коли на зображенні присутні приватні особи, не відомі широкому загалу, які перебувають у вразливому психологічному стані. У таких ситуаціях право на приватність може переважати інтерес аудиторії, особливо якщо зображення не додає суттєвої інформаційної цінності, а лише підсилює драматичність події.
Також Комісія ще раз наголошує, що інформування про воєнні злочини та документування воєнних злочинів – це два різні процеси. Документування воєнних злочинів має відбуватися за спеціальними процедурами і воно не завжди передбачає оприлюднення чи масове поширення інформації про злочини у медіа та соцмережах. Не всі фотографії, які позиціонуються як «документування воєнних злочинів», фактично відповідають цим стандартам.
Звертає увагу Комісія і на важливий аспект публічної дискусії навколо таких фото. У суспільному просторі нерідко лунають аргументи, що міжнародне визнання окремих воєнних фото, зокрема відзначених престижними професійними преміями, нібито саме по собі виправдовує публікацію будь-яких емоційно важких або шокових зображень. Комісія вважає таке ототожнення хибним. Етична оцінка фотографії залежить не лише від теми чи драматизму зафіксованої події, а й від способу зйомки, дистанції, композиції, ступеня втручання у приватний і травматичний простір людини, наявності або відсутності згоди, а також від того, чи принижує зображення людську гідність.
Саме тому міжнародне визнання окремих воєнних фотографій не може автоматично слугувати виправданням для інших випадків публікації, якщо в них є ознаки надмірного втручання, сенсаційності, порушення приватності або зневажання вразливого стану постраждалих. Навпаки, професійно визнані роботи часто демонструють, що сильне візуальне свідчення про війну може бути водночас і переконливим, і етичним.
Рекомендації від КЖЕ
Комісія також закликає редакції та журналістів зважати на те, що сучасні технології радикально змінюють характер поширення зображень. Так, у дослідженні «Візуальне зображення смертей, пов’язаних зі збройним конфліктом, та нові стандарти захисту гідності померлих» зазначається, що сучасні війни характеризуються безпрецедентною швидкістю створення та поширення візуального контенту, а також практично необмеженою тривалістю його існування в цифровому середовищі. Після публікації такі зображення можуть бути неконтрольовано відтворені, змінені або використані поза контекстом, що посилює шкоду для зображених осіб.
Як свідчить інше дослідження «Етичні принципи зображення смерті та страждань: фінські фотографи, що висвітлюють російсько-українську війну», більшість фотожурналістів вважають, що дуже важливо отримати чітку згоду на фотографування, також вони готові утриматися від зйомки у ситуаціях гострого емоційного стресу. За результатами цього дослідження, багато фотографів визнають, що баланс між правдивим відображенням страждань та повагою до людської гідності є одним із найскладніших етичних викликів.
Висновки, які зробила КЖЕ
Комісія з журналістської етики наголошує, що під час висвітлення наслідків війни принцип «етики турботи» має бути одним із визначальних. Він передбачає особливу уважність до вразливого стану людей, які пережили травматичний досвід, та обережність у використанні їхніх зображень у медіа.
Комісія звертає увагу, що посилання на «суспільний інтерес» не є автоматичним виправданням публікації. У кожному випадку необхідно оцінювати, чи додає конкретне зображення нову суспільно значущу інформацію, чи лише підсилює емоційний ефект уже відомої події.
Комісія закликає журналістів, редакції та фотографів уважно зважувати рішення про зйомку та публікацію фотографій людей у стані гострого емоційного потрясіння, особливо коли йдеться про приватних осіб. Повідомляючи правду про війну, медіа мають водночас поважати гідність і право на приватність тих, чиї історії вони розповідають.
Інфіормаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: