– Творчість має дивовижну силу. У створеному залишаються наші емоції, переживання, радість і пам’ять про той момент, коли ми творили, – стверджує психологиня Наталія Петренко.
Вона провела зустріч групи підтримки для медійників-координаторів Центрів журналістської солідарності та працівників центрального офісу Національної спілки журналістів України у мальовничих Карпатах Буковини.
Заняття, яке стало частиною ретритно-відновлювальної програми «Природа як простір рівноваги», спланували з акцентом на арттерапію, як одну із інструментів для профілактики професійного вигорання.
– Для мене було важливо, щоб кожен учасник міг усвідомити власний рівень виснаження, а за допомогою запропонованих технік – знизити напругу й отримати доступні способи підтримки себе надалі, – говорить Наталія Петренко.
А напруга таки додалася. Виїзд потягом із Києва до Чернівців у ніч на 27 серпня був не з простих. Росія запускала дрони один за одним, тож Україну охопила тривала повітряна тривога: потяги затримувались у дорозі, а сам виїзд команди НСЖУ відклався на три години. До прикладу, потяг, яким їхала координаторка Центру журналістської солідарності Ганна Черненко із Харкова до Києва, запізнився більш ніж на чотири години, у дорозі було три евакуації, тож медійниця не була до кінця впевненою, чи встигне на наступний, щоб вирушити разом із командою до Чернівців.
Тож естафету роботи із групою журналістів після арттерапевтичної зустрічі із психологинею Інною Івженко підхопила її колега, Наталія Петренко. Учасники групи підтримки коротко представились у колі та висловили свої очікування від зустрічі.
Згодом перейшли до вправи «М’ячі енергії». Під час спільної роботи медійники стояли в колі, кожен мав м’яч і одночасно передавав його сусіду по колу. На початку виконання завдання було складним: не одразу вдавалося узгоджувати рухи та темп, одночасно передавати й приймати м’ячі. Але поступово учасники почали відчувати спільний ритм команди та враховувати загальний темп. Тому, хто поспішає, довелося трохи сповільнитися, а тому, хто працює повільніше, – прискоритися. Коли всій групі вдалося налаштуватися на спільний ритм, це викликало у учасників щире захоплення та позитивні емоції.
Валентина Манжура, співкоординаторка Центру журналістської солідарності, поділилась враженнями:
– «Ловіть спільний ритм, – говорить нам пані Наталія, – відчуйте себе в одному темпі з іншими.» А воно не ловиться, м’ячики стрибають у різні боки, руки якісь незграбні. Але поступово і якось непомітно ми таки той темп спіймали. І відчуття спільноти, команди – воно прийшло.
Подальша робота в парах і трійках дала можливість закріпити цей досвід. У парах завдання виконувалося легше, у трійках було складніше одночасно передавати й ловити м’ячі. Саме ці труднощі стали цінним досвідом та допомогли усвідомити важливість уваги до партнера, взаємної підтримки та узгодженості дій.
А далі журналісти вирушили у мандрівку схилами Карпат. Мали завдання – знайти свій камінчик, той, який чомусь привернув увагу. Щоб потім перетворити його на особистий символ внутрішньої сили. Перебування на природі дало можливість команді ЦЖС змінити звичне середовище, переключити увагу з професійного інформаційного потоку, уповільнитися, відпочити та відновити емоційні ресурси.
По поверненню журналісти взялися до роботи: вимальовували різними кольорами знайдені камінці, одночасно замислюючись над питаннями: «У чому моя сила?», «Що мене підтримує?», «Хто або що є моєю опорою?»
Вправа допомогла актуалізувати внутрішні та зовнішні ресурси, звернути увагу на власні потреби та створити особистий символ опори, який можна використовувати як нагадування про власну силу.
Наприкінці зустрічі учасники ділились своїми думками про опори, які їх тримають: хтось стає стійкішим, коли є баланс між роботою та особистим життям, хтось відновлюється у горах, біля вогнища чи водойми, а хтось надихається елегантністю та гармонією в своєму жіночому образі.
Вікторія Плахта, координаторка Івано-Франківського ЦЖС розповіла:
– На цьому камені, який має шершаву поверхню, я зобразила стежку та вершину, до якої ми все життя впевнено йдемо. Сонце освітлює гору, а на небі є хмаринки, які вряди-годи з’являються у житті. Дерево тут трохи нахилене до гори, бо воно шукає захисту від вітру, і вона таки його захищає. Для мене опора – це сім’я, яка завжди підтримує, та природа, яка заспокоює, додає сил, надихає.
Ганна Черненко, яка поєднує роботу в ЦЖС та на телебаченні, зазначила:
– Мій камінчик нагадав мені телевізор, на екрані якого написано «РФ немає». Тут багато використала чорного кольору, бо все згоріло (сміється – примітка авт.) Тож мене дуже підтримує моя робота. Проте колежанки, які творили разом зі мною у групі, підказали, що треба створити ще щось і яскравими кольорами. Тому я розмалювала інший камінчик. Розмалювала його просто. Так і в житті для мене опорою є звичні речі – зустрічі із друзями, людське спілкування.
Наприкінці зустрічі Наталія Петренко дала підсумкові рекомендації:
– Дозволяйте собі будь-яку творчість: малюйте, ліпіть, в’яжіть, шийте. Під час творчості та роботи руками ваш мозок відновлюється. Оці п’ять хвилин тиші для вас дуже важливі. І нехай розмальований вами камінчик нагадує: у кожному із вас є сила, поруч є опора, а попереду – шлях, яким сміливо і натхненно можна рухатися далі.
Лариса Портянко
Подія проводиться в межах проєкту «Розширення стратегій, мереж та інструментів у галузі психічного здоров’я та профілактики вигоряння для громадянського суспільства в Україні» спільно з Araminta gUG та Офіс Дій.
Дискусія з цього приводу: