32-річний Влад Годованець — людина з обмеженими фізичними можливостями, але його енергії може позаздрити будь-хто. З початком війни хлопець повністю віддався волонтерству і зараз постійно в роботі. Журналісти закарпатського видання «РІО» поспілкувалися з Владом в Ужгороді, коли він повертався з чергової поїздки закордон. Привіз мікроавтобус для волонтерів, а заодно наповнив його до стелі різним гуманітарним вантажем. Матеріал вийшов у межах проєкту «Ми з України!».
«24 лютого я був у Харкові. Напередодні у повітрі відчувалася якась тривога, але до останнього не вірив, що росія піде проти нас масштабною війною. На жаль, це сталося. Життя різко помінялося. Так, я інвалід третьої групи і маю вади опорно-рухового, тому у війську не зміг пригодитися, але й сидіти на місці не міг. Тому й вирішив, що повністю віддам себе волонтерській роботі. У Харкові пробув до 9 березня і змушений був виїхати, бо на наше подвір’я «прилетіло» від рашистів і повибивало всі вікна», – розповів Влад.
Волонтерством, каже, почав займатися спонтанно. Поговорив з товаришами, почали вивчати потреби і шукали інформацію про можливості допомоги.
За кордоном у Влада багато друзів. Оскільки він є гравцем у
петанк, то це здебільшого, його друзі-гравці, з якими він зустрічався на різних
міжнародних турнірах.
«Коли точно знав, що, кому і
скільки потрібно, тоді робив конкретні запити друзям за кордоном. Вони
допомагали мені це знаходити і потім я приїжджав, забирав і привозив до
України. Я починав волонтерити за власні кошти. Багато грошей йшло на
пальне, дещо потрібно було купувати терміново і також не вагався жодної
хвилини, щоб пожертвувати на це з власних заощаджень. Але я радий, що моя
діяльність надихнула й інших моїх друзів. Я почав оголошували про збір коштів
перед кожною поїздкою і просив конкретну суму. Тобто спочатку все вирахував, а
потім називав суму, яка необхідна була для того, щоб здійснити поїздку і
придбати все необхідне згідно з запитом. Часто люди пересилають коштів більше,
ніж потрібно, то я звітую за кожну копійку квитанціями, а залишки коштів
відкладаю на інші поїздки», – розповідає він деталі.
Сьогодні його маршрути це Польща, Угорщина, Словаччина, Австрія.
Каже: жодного страху не було і немає.
«З перших днів війни я зрозумів, що робитиму все, що в моїх силах. Мені важливо усвідомлювати, що я можу бути корисним. І ще одне. Подяка від людей, яким надаю допомогу. Сльози вдячності від бабусь та дідусів, які поблизу лінії фронту все ще залишаються у своїх подеколи напіврозвалених домівках, бо хочуть там уже дожити свого віку. Ось це торкає. Після цього знову сідаю в автомобіль і вирушаю в чергову подорож за допомогою, яку так чекають…» – каже герой публікації.
Про героїзм простих людей у часи війни і має на меті розповісти проєкт «Ми з України!».
Учасники проєкту – медіа з різних регіонів України – розповідатимуть широкій аудиторії історії людей, які здійснюють героїчні вчинки кожен на своєму місці.
До проєкту можуть долучитися всі ЗМІ, які хочуть подавати відповідні матеріали про наших співвітчизників.
