До повномасштабного вторгнення Лала Тарапакіна працювала над ревіталізацією зони відчуження, розбудовуючи інфраструктуру та відновлюючи легендарні об’єкти Прип’яті. Зараз – волонтерить, допомагає мешканцям деокупованих територій, рятує бібліотеки та тварин.
Своєю історією волонтерства вона поділилася з виданням The Page. Матеріал вийшов у межах проєкту НСЖУ «Ми з України!».
До 24 лютого Лала з доньками та собаками жила в Гостомелі, а її матір — в Ірпені, але після повномасштабного вторгнення рідних довелося евакуювати спочатку до Києва, а потім — до Львівської області. Будинок її матері зараз повністю зруйновано.
Уже 25 лютого Лала, як і багато інших українців, почала шукати собі якийсь фокус занять: перші тижні разом із фондом «Життєлюб» і з допомогою міністерства шукала та розвозила ліки для літніх людей у Київській області, переважно в Іванківському районі.
Потім гуманітарна допомога розширилася на населені пункти біля Чорнобиля, забезпечуючи необхідним міста та села, що перебували в окупації або облозі, наприклад, Славутич.
«Пам’ятаю перші поїздки, коли ми поїхали. Ще тривала довга комендантська година — 1, 2 квітня. Люди в прямому сенсі цілували хліб. І туалетний папір».
Пізніше в складі робочої групи з меморіалізації злочинів війни при Міністерстві інфраструктури Лала почала їздити не тільки з гуманітарною допомогою, а й для фіксації місць, які можна згодом перетворити на певну культурну спадщину.
Так, за її словами, вона познайомилася зі згорілою бібліотекою в Підгайному Київської області й вже сама зібрала понад 2 тис. книг, щоб відновити її.
У фокусі Лали зараз — гуманітарна допомога в гарячих точках, на свіжодеокупованих територіях, до того ж з ухилом у бік тварин, чимало з яких втратили дім через повномасштабну війну.
«У нас такий великий гуманітарний склад із друзями, з партнерами, і ми все стягуємо туди. І вже потім розподіляємо», — зазначила Лала.
