Павло Єрмоленко – один із засновників історично-пошукового руху на Городнянщині, постійний помічник місцевого музею, краєзнавець, якому вдалося сконцентрувати увагу земляків навіть на історичних назвах вулиць… А ще він постійний шеф-кухар найсмачнішого пригощання на всі міські свята – городнянського кулішу, автор і видавець першої й єдиної монети нашого міста.
Як пише газета «Новини Городнянщини», про Павла у мирному житті можна було б написати книгу, а, можливо, й навіть дві.
Тож матеріал про нього підготувало видання у межах проєкту НСЖУ «Ми з України!».
Павло на початок повномасштабного вторгнення працював медбратом.
«Перші кілька днів люди якось наче призабули про недуги, проте як тільки призвичаїлись до нової ситуації, потік пацієнтів відновився з новою силою. Тож працювали, як і завжди».
І якщо на роботі була змога якось відволіктись від гнітючих думок, то вдома, на рідній вулиці Горького, доводилось ще й сусідів заспокоювати. Щоб хоч якось контролювати ситуацію, Павло разом із сусідами вирішили патрулювати вулицю вночі, а вдень лишали когось черговим, щоб у разі обстрілу чи авіанальоту можна було б витягти сусіда з-під завалів чи врятувати при пожежі.
Народні дружинники взяли на себе забезпечення сусідів необхідним. Хтось не мав солі, у когось закінчилось борошно, а ще хтось потребував ліків. Вишукували необхідне де могли, ділилися останнім. А ще за допомогою портативного генератора заряджали всі ймовірні електроприлади та гаджети «на кутку».
Справжньою роботою Павло з однодумцями називають оперативну допомогу нашим військовим. Першою потребою оборонців стала гаряча їжа. Звичайно, сухих пайків у них було вдосталь, та чи довго на такій їжі проживеш? Отож організували приготування й доставку супів, борщів, каш, знаменитого кулішу, оладок і навіть пирогів нашим захисникам. Дуже швидко вдалось вдосконалити процес, бо міське споживче товариство надало базу – восьмий магазин під продовольчий склад, на подвір’ї якого встановили справжню польову кухню від рятувальників міської пожежної частини. Готували одночасно від 70 до 160 порцій повноцінних обідів.
Коли справу налагодили, то у військових навіть домашня випічка почала з’являтись на столах. В одному з приватних гаражів облаштували цех по виробництву тушонки.
Розповів герой публікації про кумедну ситуацію. Один із містян пожертвував двох цапів на харчування військових. Тварин посадили у Павлів вантажний мотороллер «Муравей», аж раптом довелось негайно їхати в іншій справі. Каже, була цікавенна картина, як він півдня їздив по ледь звільненому місту, а з-за спини виглядали дві бородаті морди.
Також Павло вийшов на відому в Україні волонтерку Інну Макар з Білої Церкви, яка особисто налагодила поставки печива, згущеного молока й тушонки не тільки для військових, а й для територіальної оборони. Ще активістка віднайшла й передала тероборонівцям 10 якісних військових шоломів й 30 професійних аптечок.
Нині волонтер з товаришами допомагають нашим військовим усім, чим можуть. Вони збирають й передають на позиції різний реманент – скоби, гвіздки, молотки, сокири, пилки, умивальники. Нещодавно дістали насос для перекачування палива. Також продовжують збирати теплі речі, термобілизну, шкарпетки, балаклави, рукавички й каремати для земляків, які боронять країну на південному напрямку, бо й на півдні вже стало прохолодно.
Нагадаємо, що проєкт НСЖУ «Ми з України!» покликаний розповісти широкій аудиторії про героїзм простих людей у часи війни. До нього можуть долучитися усі ЗМІ.
