Плитоноска Мар’яна Кушніра зібрана по деталях: захист живота, кевлар по боках і обов’язковий комір на шию – але без наплічників і без захисту ніг. Частину броні воєнкор «Радіо Свобода» свідомо не носить, бо певен: у дроновій війні мобільність рятує не гірше за плити. Саме з таким підходом він долучився до дискусії, яку НСЖУ веде про індивідуальний захист журналістів на війні.
Мар’ян Кушнір – відеокореспондент української редакції «Радіо Свобода», який висвітлює російсько-українську війну з 2015 року. Він документував бойові дії на Київщині, Харківщині, Донеччині, Запоріжжі й Херсонщині, зняв документальний фільм «Поверніть мені ім’я» – про пошук зниклих безвісти й повернення імен загиблим. Лауреат премії «Честь професії» та кавалер ордена «За заслуги», цьогоріч він увійшов до короткого списку Премії імені Георгія Ґонґадзе. А орден «За мужність» отримав уже не за журналістику: у січні цього року на Київщині він виніс чотирирічну дитину з квартири в багатоповерхівці, що зайнялася після влучання дрона.
Розмову про те, який захист сьогодні реально рятує медійників, а який лише створює ілюзію безпеки, започаткував матеріал зі старшим відеожурналістом BBC Дмитром Власовим, який запропонував колегам замість важкої плитоноски, що припадає пилом у багажнику, носити легкий протиосколковий жилет прихованого носіння. На це відреагував спецкор «Інтера» Станіслав Кухарчук, назвавши легкий жилет «мертвому припаркою» й наполягаючи на полегшених поліетиленових плитах та маскуванні. Мар’ян Кушнір додає до цієї суперечки третій голос – і, як побачимо, багато в чому поєднує позиції колег.

Полегшені плити – замість металу четвертого класу
Свою систему захисту Кушнір збирав методом проб і помилок.
– Я з 2022 року тестував різні бронежилети з різними плитами, в різному комплектуванні – залежно від того, що було в доступі, – розповідає він. – Спершу була звичайна плитоноска з важкими металевими плитами четвертого класу. Це було доволі незручно, плюс велика частина тіла лишалася відкритою – а отже, небезпечно.
Головне питання, від якого він відштовхується, те саме, що й у колег: від чого саме сьогодні гине журналіст?
– На фронті, зокрема для журналістів, основна проблема – це шрапнель, осколки, а не кулі, – пояснює Кушнір. – У 99 відсотках випадків журналіст уже не потрапляє під прямий вогонь з автомата чи кулемета, а снайперська гвинтівка на фронті практично неактуальна. Натомість дрони, осколки, артилерія і, що найгірше, каби – це те, на що можна нарватися з легкістю. Враховуючи, якою стала кілзона, це дуже актуально.
Важкий бронежилет, який справді зупиняв кулі, у 2022-му коштував мобільності. І Кушнір поступово прийшов до полегшеного варіанта. Сьогодні в нього стоять плити третього з плюсом класу – вони добре справляються з осколками, хоча не завжди витримують снайперську кулю. Але цього, наголошує він, зараз і не потрібно. Виграш – у вазі: така плита важить близько двох кілограмів проти колишніх 4,5.
– Коли тобі потрібно добу перебувати в бронежилеті, ця різниця відчувається колосально, – каже журналіст.
Про вагу Кушнір говорить не як про комфорт, а як про ціну виживання. У дроновій війні здатність швидко рухатися рятує не гірше за броню.
– Дуже важливо швидко, мобільно застрибнути в автомобіль чи вилізти з нього, – пояснює він. – Застрибнути, вистрибнути з машини – це час. А на тобі ще знімальна техніка, аптечка, сумка з речами на добу, павербанки, вода. Усе це об’ємне. І чим менший на тобі об’єм, тим швидше ти можеш заскочити чи вискочити з якогось максимально незручного місця, яке допоможе вберегтися від удару.

Звідси й принцип, який він для себе вивів: захист треба не просто «вдягнути», а зібрати під себе. Його плитоноска має захист живота й паховий захист, а розвантажувальна система по боках доповнена кевларом – там, де відкритий бронежилет лишає боки вразливими. Обов’язково – захист шиї, яка є дуже вразливою і небезпечною зоною: поранення туди може легко спричинити смерть. Мар’ян згадує випадок із життя: у жовтні 2024 року на Бахмутському напрямку знімальна група потрапила «Радіо Свобода» під артилерійський удар, і осколок влучив кореспондентові Роману Пагуличу саме в захист шиї. За словами самого Пагулича, шийний захист бронежилета зупинив осколок – журналіст відбувся контузією.
А от наплічники й захист ніг, які теж можна начепити на цю саму плитоноску, він свідомо не носить: вони заважають пересуватися.
– Комбінуючи бронежилет так, щоб він був максимально легким і мобільним, ти зможеш швидше реагувати на раптові загрози, – резюмує Кушнір. – А на фронті це може бути що завгодно.
Крім того, полегшення бронежилету позитивно впливає на здоров’я спини.
– Давайте відверто: довге перебування у важкому бронежилеті має свої наслідки – спини навіть молодих людей просто фізично не витримують навантаження, – каже Мар’ян Кушнір. – Це впливає на здоров’я, потім на якість роботи, а потім і на психологічний стан.
Альтернатива є – надлегкі поліетиленові плити. Але вони доволі дорогі, далеко не кожна редакція може собі їх дозволити, а фрілансери – тим паче.
– Увесь мій власний комплект важить близько шести кілограмів – однією рукою можу підняти. На тренінгах із безпеки, – додає Мар’ян, – колишні військові й ветерани так само радять журналістам брати саме полегшені плити, докладати комір та балістичні пакети, але передусім максимально полегшувати бронежилет.

Жилет «для охоронців»: коли він доречний, а коли – самообман
Ідею Дмитра Власова про легкий прихований жилет Кушнір не відкидає – але й не абсолютизує. У нього такий є, і він знайшов йому цілком конкретне застосування.
– Я вдягаю його взимку під основний бронежилет, – пояснює журналіст. – По-перше, це дає, можливо, відсоток додаткового захисту. По-друге – і це головне взимку – він додає тепла.
А от улітку, зізнається він, навіть у Добропіллі чи Дружківці, «де на кожному кроці щось літає і вибухає», він його не носить: у спеку витримати стільки об’ємного навантаження фізично складно. І головне застереження – таке саме, як у Станіслава Кухарчука: самого по собі, окремо, жилета прихованого носіння для роботи в зоні бойових дій замало.
– У комбінації з основним бронежилетом це прекрасно, – каже Кушнір. – Але як єдиний захист у зоні бойових дій – дуже замало.
На переконання журналіста, важливо, щоб кожен медійник підходив до свого захисту індивідуально.
– У когось хворі коліна, у когось спина, у когось шия, у когось проблеми з диханням. Треба балансувати й розуміти, скільки саме людина може витримати ваги й де можна її додати. Але пам’ятати головне: чим більше захищена ділянка тіла, тим більше шансів вижити при обстрілі, – наголошує Мар’ян Кушнір.
«Покладаюся на здоровий глузд»
Найпоказовіше в позиції Кушніра – те, як він ухвалює рішення їхати чи не їхати. Тут він відкидає й браваду, і сліпе покладання на чужі оцінки.
– Я ставлю все на терези й на здоровий глузд, – каже журналіст. – Якщо я розумію, що ризик бути ураженим на цій ділянці – 70, 90, всі 100 відсотків, я радше скасую зйомку або дочекаюся моменту, коли цей відсоток буде нижчим.
Свою філософію він ілюструє конкретним випадком. Один із підрозділів пропонував йому зняти бойову роботу танка «Леопард» із закритих вогневих позицій – у районі, звідки Кушнір щойно виїхав від мінометників, пробувши там добу.
– Ми виїжджали дуже ризиковано, бачили дрон, який чатував на автомобілі, щоб їх вразити, – згадує він. – Командири казали: «Та ні, нормально, заїдете своєю машиною, познімаєте й поїдете». А я розумів, що з ймовірністю 99 відсотків машину уразять – і люди в ній або загинуть або дістануть поранення. І попри шалене бажання відзняти роботу німецького танка, ми цю зйомку скасували. Ризик для життя був набагато вищий.
Головний висновок звідси – не покладатися на чужі «та їдь, усе буде добре».
– Буває, тобі кажуть їхати, а насправді належно не оцінюють ці ризики, – каже Кушнір. – Тільки власне рішення може зберегти життя і здоров’я. Треба дивитися, чути, звертати увагу на зміну ситуації й на те, як поводяться самі військові.

Напис «PRESS»: знятий у 2022-му – і більше ніколи
У головному питанні обговорення – про синій бронежилет і напис «PRESS» – Мар’ян Кушнір цілком солідарний зі Станіславом Кухарчуком.
– Я зняв такий бронежилет ще у 2022 році – і більше ніколи не вдягаю, – каже він. – Ані синій бронежилет, ані напис «PRESS». Для Росії немає значення, синій на тобі бронежилет, чорний чи ти взагалі цивільний на велосипеді. А от камера дрона напис розгледить. Якщо пілот побачить напис «PRESS», ти станеш ціллю номер один. Більше того: простеживши, куди рухаються журналісти, які працюють із військовими, ворог зазвичай виходить на місце дислокації підрозділу, командний пункт чи позиції пілотів. І це ризик не лише для нас, а й для військових, до яких ми їдемо.
Тому вибір Кушніра – максимальне маскування в межах дозволеного. Не «піксель» і не військова форма, на які цивільний журналіст не має права, а нейтральний цивільний одяг.
– Абсолютно чорного в природі не існує, тому радять радше пісок чи оливу, – каже Кушнір. – Але я переміщуюся в чорному: це хоча б трохи більше шансів… не бути ідентифікованим як журналіст.






* * *
Від початку повномасштабного російського вторгнення Національна спілка журналістів України зробила безпеку медійників одним із пріоритетних напрямів своєї роботи. Опорою цієї діяльності стала мережа Центрів журналістської солідарності, що діють у Києві, Харкові, Дніпрі, Запоріжжі, Львові, Івано-Франківську та Сумах. Тут журналісти можуть отримати захисне спорядження й технічну допомогу, консультації з питань безпеки та психологічну підтримку, а також працювати в безпечних умовах .
Особливу увагу Спілка приділяє тим, хто працює у прифронтових і прикордонних регіонах. НСЖУ регулярно передає редакціям і воєнним кореспондентам бронежилети, шоломи й аптечки, засоби зв’язку та портативні джерела живлення — усе, без чого сьогодні неможлива робота поблизу зони бойових дій .
З масовим застосуванням російських безпілотників перед медіа постала нова загроза, і НСЖУ послідовно порушує питання безпеки журналістів в умовах дронової війни — як усередині країни, так і на міжнародних майданчиках. Спілка наголошує: традиційні підходи до захисту медійників більше не відповідають реальним ризикам, адже журналісти дедалі частіше стають мішенню навіть на значній відстані від лінії фронту.
Відповіддю на ці виклики стало забезпечення журналістів детекторами дронів через мережу Центрів журналістської солідарності та підготовка практичних рекомендацій для роботи в умовах зростання дронових загроз. За підтримки міжнародних партнерів Спілка розробляє й поширює оновлені безпекові протоколи, адаптовані до реалій сучасної війни .
Паралельно НСЖУ документує випадки поранень, загибелі та переслідування журналістів, домагається міжнародної реакції на злочини проти медіа й обстоює посилення їхнього захисту через Європейську (EFJ) та Міжнародну (IFJ) федерації журналістів, ЮНЕСКО та інші міжнародні організації. Спілка послідовно нагадує: напади на журналістів — це не лише посягання на свободу слова, а й воєнні злочини, які мають дістати належну правову оцінку .
Максим Степанов, інформаційна служба НСЖУ
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
«Синій бронежилет – це мішень», – воєнкор Станіслав Кухарчук про захист журналістів у дроновій війні

























Дискусія з цього приводу: