Журналіст приїздить до Херсона, Запоріжжя чи до прикордонної Сумщини із бронежилетом – і лишає його в багажнику. Важкий, у спеку нестерпний, рухатися в ньому повільно, а напис «PRESS» на грудях радше приманка, ніж захист. Спокуса не вдягати велика, і їй щодня піддаються.
Старший відеожурналіст BBC Дмитро Власов переконаний: проблема не в дисципліні окремих колег, а в тому, що засіб захисту, який ми звикли возити з собою, давно не відповідає тим загрозам, від яких сьогодні гинуть медійники.
Дмитро Власов родом із Херсона, журналістикою захопився ще підлітком, працював для українських і закордонних каналів, був кореспондентом агентства Associated Press, а нині знімає для BBC. Він із тих універсалів, кого називають «один у полі воїн»: водночас оператор, продюсер і журналіст.
Нещодавно він привіз до Спілки два зразки для наочності – важкий бронежилет BBC вагою близько 15 кілограмів і маленький захисний жилет, такий, які носять охоронці. У розмові з головою НСЖУ Сергієм Томіленком Дмитро порушив важливе питання: оскільки журналісти часто-густо відмовляються вдягати свої важкі бронежилети, то чи не доречно передбачити для них під час відряджень у небезпечні регіони повсякденне носіння легкого індивідуального захисту?
«Це набагато краще, ніж нічого»
– Я бачу проблему, що колеги не використовують бронежилети, які отримують від редакцій для роботи в зоні підвищеного ризику, – пояснює журналіст. – З одного боку, бронежилет для роботи «в полі» важкий, демаскує, незручний в авто, у спеку його носити ще складніше. Тому багато хто просто возить його в багажнику «про всяк випадок». А коли прилітає дрон – ніхто не встигає швидко вдягтися.
Як наголошує Дмитро, тут ідеться не про легковажність, а про фізіологію: цілий день у 15-кілограмовому жилеті з плитами не витримає жоден хребет, а жити в небезпечному місті й не виходити в магазин чи на вулицю неможливо.
Ключ до розуміння ситуації, наполягає оператор, – це питання «Від чого саме ми захищаємося?» Важкі плитоноски з бронеплитами третього й четвертого класу народилися ще за часів АТО, коли точилися ближні стрілецькі бої й треба було зупиняти кулі калібру 5,45 чи 5,56. Сьогодні стрілецьких боїв у Херсоні чи Запоріжжі, на щастя, немає.
– Від ракет і дронів жоден клас бронежилета не врятує, це факт, – каже Власов. – Реальна загроза – це FPV-дрони й скиди, а отже, осколки та шрапнель. І ось тут працює протиосколковий жилет – найменший жилет, який я привіз у Спілку.
Важить такий жилет два, щонайбільше три кілограми, має анатомічну форму, не сковує рух, майже не втомлює. Його можна вдягти під сорочку, кофту чи куртку – і не привертати уваги ані операторів ворожих дронів, ані потенційних зловмисників. Коли людина вдягає його, збоку здається, що вона просто у футболці з накинутою поверх неї сорочкою. Він унісекс і, на відміну від жорсткої плитоноски, зручний для жінок, бо це багатошарова гнучка тканина, а не керамічна плита, яка не лягає анатомічно. Прикриває він і ті ділянки – боки, зону під пахвами, – які у звичайному бронежилеті часто лишаються відкритими, бо той розрахований на контактний бій, а не на захист від осколків. Коштує від 20 до 30 тисяч гривень.
Звісно, протиосколковий жилет не зупинить прямого влучання дрона – тут діють базові правила: знайти укриття, а якщо його немає – лягти на землю, прикрити голову, шукати найнижчу точку, щоб мінімізувати зону ураження. Але між тим, щоб мати в багажнику важкий бронежилет, який ти ніколи не вдягаєш, і тим, щоб щодня носити легку «майку», яку навіть не відчуваєш на собі, вибір очевидний.
– Питання в тому, носите ви хоч якийсь захист чи взагалі ні, – підсумовує Дмитро. – Постійно ходити в Запоріжжі в плитоносці журналіст не буде. А цей жилет можна вдягнути, вийшовши з дому, і не помічати його цілий день. Це набагато краще, ніж нічого.
«Жоден кадр не вартує життя»
Тема захисту неминуче виводить на ширшу розмову про відповідальність редакцій. Власов докладно пояснює, чому BBC принципово не купує матеріали у фрілансерів, які працюють на передовій чи під час прильотів.
– Ми не можемо нести відповідальність за їхнє здоров’я і життя, – каже він. – Якщо платити за такі матеріали, фрілансери наражатимуть себе на ще більшу небезпеку, не маючи ані редакційного завдання, ані навичок, ані тренінгів, ані належних засобів, ані страховки.
Перш ніж кудись їхати, у корпорації проходять цілу процедуру оцінки ризиків – заповнюють великі форми, де пояснюють тему й мету поїздки, прораховують загрози й способи протидії, маршрути за планами А, Б і В, найближчі стабпункти та укриття, лінії зв’язку. І лише якщо це влаштовує всю вертикаль керівництва, поїздка можлива… але нікого не можна відправити проти його волі. Сьогоднішня знімальна група в зоні ризику, додає Дмитро, – це майже підрозділ: журналіст, оператор, продюсер, фіксер, водій, відповідальний за безпеку і парамедик. А фіксери з їхнім досвідом – це очі й інтуїція тих, з ким вони працюють.
Свою позицію він ілюструє трагедіями, які добре пам’ятає галузь. Зокрема ідеться про загибель оператора «Reuters» Тараса Процюка, якого 2003 року вбило пострілом американського танка по готелю «Палестина» в Багдаді. Ще один приклад – український фіксер Богдан Бітік, який загинув у 2023 році, коли допомагав італійському журналістові Коррадо Зуніно, ведучи зйомку на Антонівському мосту в Херсоні у плитоносці без плит. І трагедія осені 2025 року в Краматорську, де оператор Євген Кармазін і журналістка Альона Губанова (Грамова) загинули на автозаправці, коли їхні бронежилети лежали в багажнику автівки.
– Найгірший матеріал – той, який ви не знімете… бо загинете, – каже Власов. – Раджу кожному, хто вагається перед поїздкою, поставити собі чесні запитання: чи справді цей сюжет вартий ризику? Хто повідомить рідним у разі загибелі? Чи готові ви запросити колег на власні поминки? Якщо з усім цим ви змирилися – лише тоді варто прораховувати найгірші сценарії…
Головна думка, яку він просить винести з розмови, проста: світ війни змінився, кілзони розширюються, а ми не можемо лишатися консервативними щодо збереження життя і здоров’я медійників. Захист має відповідати реальній загрозі, і має бути таким, щоб його справді носили.
– Бережіть себе, – каже оператор.
Харківський журналіст Володимир Павлов: «Захищений — і не привертаєш зайвої уваги»
Ідею Дмитра Власова поділяє і співкоординатор Центру журналістської солідарності НСЖУ в Харкові Володимир Павлов, який сам неодноразово працював у прифронтових містах.
– Ця ідея непогана. Бронежилети прихованого носіння захищають насамперед від осколків та уламків дронів, – каже він.
На його переконання, у Краматорську чи інших наближених до фронту містах працювати варто в захисті, але постійне носіння важкого «броника» має й зворотний бік.
– Якщо ти весь час працюєш у плитоносці, це привертає зайву увагу, а отже, може наразити на небезпеку, бо ти ніколи не знаєш, з ким спілкуватимешся, – пояснює Павлов. – А жилет прихованого носіння дає захист і водночас не видає тебе. Треба розуміти, що від артилерійського снаряда тебе не врятує жоден броник, але проти невеликих осколків і навіть проти дрібних куль такі жилети відпрацьовують дуже добре.
Цей висновок він робить не з чужих слів. Володимир сам має два таких жилети: один м’який, суто балістичний, якого «зовсім не видно», а інший – компактний, але з можливістю вставити серйозніші пластини; за словами журналіста, цю модель спершу розробляли для польської поліції, і вона добре прилягає до тіла.
– У Краматорську я працював саме в такому, – згадує він. – Натягнув його, зверху куртка або сорочка – і ти по суті захищений. А ззовні ніхто не бачить, є на тобі броник чи ні. Ти не привертаєш зайвої уваги.
Саме такі жилети – м’який балістичний захист, який можна сховати під одягом, – Центр журналістської солідарності в Харкові й пропонував як один із варіантів, коли голова НСЖУ Сергій Томіленко звертався по консультацію щодо засобів захисту. Цю рекомендацію Володимир готував разом зі співкоординаторкою ЦЖС у Харкові Ганною Черненко.
* * *
Від початку повномасштабного російського вторгнення Національна спілка журналістів України визначила безпеку медійників одним із ключових напрямів своєї роботи. Особлива увага приділяється журналістам, фотокореспондентам, операторам, фіксерам і знімальним групам, які працюють у прифронтових районах, на деокупованих територіях або виїжджають у зони підвищеного ризику. Для таких відряджень бронежилет, шолом і аптечка є не формальністю, а базовою умовою професійної роботи.
У перші ж тижні великої війни НСЖУ звернулася до міжнародних партнерів із закликом терміново допомогти українським журналістам захисним спорядженням. Завдяки журналістській солідарності з боку Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, ЮНЕСКО, закордонних медійних організацій, благодійників і українського бізнесу Спілка почала отримувати й розподіляти перші бронежилети, шоломи, турнікети, сигнальні жилети «Преса» та інші засоби безпеки. Уже в 2022 році йшлося не про поодинокі передачі, а про десятки комплектів, які НСЖУ передавала медійникам за заявками.
Згодом ця екстрена допомога переросла у відпрацьовану систему. Через мережу Центрів журналістської солідарності НСЖУ українські та іноземні журналісти можуть отримати захисне спорядження у безкоштовне тимчасове користування. До стандартного комплекту входять бронежилети, шоломи та тактичні аптечки. Оскільки журналістські відрядження у небезпечні зони часто є нерегулярними, модель безкоштовного прокату дає змогу одному комплекту працювати для багатьох редакцій і знімальних груп. Бронежилети та шоломи розміщені в Центрах журналістської солідарності у ключових містах (Київ, Запоріжжя, Дніпро, Харків, Суми, Львів, Івано-Франківськ), звідки медійники вирушають у прифронтові регіони або де самі журналісти працюють в умовах постійної небезпеки.
У 2025–2026 роках безпекові потреби журналістів змінилися через масове застосування російських дронів. Тому Спілка доповнює підтримку журналістів новими рішеннями – зокрема детекторами дронів, портативними джерелами живлення, оновленими безпековими протоколами та практичними рекомендаціями для роботи в умовах дронової війни.
Максим Степанов, інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: