Ґрунтовне дослідження НСЖУ про стан поштової доставки друкованих медіа представив секретар НСЖУ Віталій Голубєв
Медіаексперт Віталій Голубєв під час круглого столу «Відновлення та забезпечення стійкості медіа на деокупованих та прифронтових територіях», який пройшов у НСЖУ, зосередився на дослідженні діяльності «Укрпошти» та стану поштової доставки газет.
Перше з наших ґрунтовних досліджень по «Укрпошті» було проведено по редакціях з прифронтових і деокупованих територій. І от тепер презентуємо свіжий продукт командної праці НСЖУ – «Звіт про стан поштової доставки газет», що відтворює стан справ по всій Україні. До роботи над ним були залучені сотні редакторів і передплатників, які зверталися на гарячу лінію Спілки, брали участь у наших опитуваннях, висловлювали свої думки і побажання.
Очолили робочу групу голова НСЖУ Сергій Томіленко і перша секретариня НСЖУ Ліна Кущ. Активно долучилися до створення «Звіту про стан поштової доставки газет» спілчани з різних областей України – Йосип Бурчо, Валерій Дрешпак, Наталія Євдокименко Тетяна Калиновська, Тетяна Лучинська Юрій Михайліченко та інші колеги.
3,4 з 10 – оце так результат!
Ключове в результаті дослідження – одна промовиста цифра. Коли ми запитали у 130 редакторів, яку середню оцінку за десятибальною шкалою вони поставлять якості доставки газет «Укрпоштою» і потім вивели середній бал, то виявилося, що цей середній бал дорівнює лише 3,4! При цьому оцінка в 10 балів надійшла лише від представників газети «Поштовий вісник», яка є корпоративним виданням самої «Укрпошти». У них, виявляється, з доставкою все добре
Якщо так у центрі Рівного, то як справи в глибинці?
У самому Рівному пошта далеко не в найгіршому стані. Мешкаю в центрі міста і обслуговуюсь у відділенні, яке за старинкою називають Головпоштамтом. Тобто це, по суті, центральне поштове відділення Рівного, де, до всього, мене добре знають в обличчя, і працівники негласно передають одне одному, що, «з цим журналістом краще, так би мовити, дотримуватися певного рівня сервісу».
І все одно щоразу, коли переступаю поріг свого відділення «Укрпошти», гадаю: «Я вийду звідси в нормальному стані, чи знову буду із зіпсованими нервами від спілкування з людьми по той бік віконця?». І, чесно кажучи, буває по-різному, бо «Укрпошта», на жаль, сьогодні – це не про належний сервіс. Особливо це видно, коли стаєш свідком спілкування співробітників пошти з людьми літнього віку, які приходять з’ясувати, де їхня газета або де їхні платіжки за комунальні послуги тощо.
І, якщо так працюють в центрі Рівного, можна тільки уявити, що відбувається у глибинці.
«Пенсії на той місяць заберете…»
У ході дослідження ми дізнавалися достеменно, як воно там, у глибинці, і деякі приклади наводимо у Звіті. Найбільше мене вразив один факт із прикордонної Сумської області, яка потерпає від постійних обстрілів. Процитую сказане у телефонному зверненні на нашу гарячу лінію: «Пересувна пошта приїхала, видали каву, пиво, покрутились і поїхали. Пенсії не видали, махнули рукою, кажуть: «На той місяць заберете».
Мені здається, що це вже йдеться навіть не про сервіс, а про елементарну повагу до прав людини. Тобто це ж в Україні діється, українські люди, працівники українського підприємства, яке напряму асоціюється з державою. Мені здається, щось, напевно, не так, якщо у нас трапляються такі ситуації.
«Хочете – ставайте на моє місце»
При цьому всьому знову ж таки в своєму поштовому відділенні я чую розмови працівників пошти, коли вони відкритим текстом кажуть: «У нас такі маленькі зарплати, що ніхто не хоче йти працювати. А хто й приходить, то попрацює трошки і звільняється. Людей не вистачає, тому в нас половина віконечок не працюють. Хочете – ставайте на моє місце».
І справді, я інколи бачу, як пізно ввечері дівчата тільки зачиняють відділення, що справді ледь не до ночі вони там цю всю роботу виконують.
На місці пана Смілянського напевно я би теж вдавався до тих самих непопулярних кроків. Але…
Думаю, якби я був на місці пана Смілянського і керував би «Укрпоштою», напевно я би теж вдавався до тих самих непопулярних кроків – думав би про підняття тарифів на доставку, про закриття нерентабельних напрямків, про те, чи вигідно ганяти машину в село заради однієї газети.
Але при цьому я би напевно ставив ще одне питання – про компенсацію від держави через механізм певної програми державної підтримки цих нерентабельних напрямків (наприклад, як з перевезенням пільговиків у громадському транспорті). Мені здається, що такий механізм був би якраз відповіддю на всі питання.
Стосовно газет. Інклюзія користувачів друкованих медіа
Зараз часто можна почути, що друковані газети відмирають, це напрямок не сучасний і не популярний. Зрозуміло, що інтернет-технології ведуть перед, і, скажімо, назад ситуація вже не зміниться. Але тут справа в іншому.
Ми багато говоримо про інклюзію – про включеність різних вразливих категорій людей у життя суспільства, надання їм повноцінного доступу до всіх можливостей суспільного життя. Говоримо це переважно в контексті людей з обмеженими можливостями, але так само можемо говорити про інклюзію в
контексті користувачів друкованих медіа.
Маю на увазі, що люди, які живуть у селах і які вже ніколи, скажімо, в силу свого віку і в силу своїх певних обмежень, не будуть активними користувачами інтернет сервісів. Так, для них, можливо, треба проводити курси з цифрової грамотності, можливо, їм треба купувати смартфони і так далі. Але вони, скільки ще їм Бог відміряв жити, мають право отримувати інформацію тим способом, до якого вони звикли.
Напевно, завдання держави і всіх нас, коли вже ми зробили свій європейський цивілізаційний вибір, то складова цього вибору – це якраз інклюзивність держави. Людина повинна мати можливість вибору, як отримувати інформацію – з друкованого медіа чи з електронного.
Газета прифронтової території – це питання національної безпеки
Думаю, закриття місцевої газети десь в глибокому тилу, на умовно безпечній території, можливо, не є катастрофою національного масштабу. Тут можна говорити в площині фінансово-господарської діяльності, наскільки редактор там вправний менеджер.
А от на прифронтових територіях це питання національної безпеки, а не фінансово-господарської діяльності. І нехтувати оцією складовою, розглядати проблему лише в площині оптимізації витрат означає нехтувати складовою інформаційної безпеки. Тому ключова рекомендація нашого дослідження – повернення в порядок денний і винесення на перше місце саме питання того, що масове звільнення листонош, закриття поштових відділень, зупинка поштової доставки газет – це позбавлення українців доступу до важливої інформації під час війни. Це пряма загроза національній безпеці і створення передумов для розкручувань настроїв соціального невдоволення в суспільстві.
Ми рекомендуємо
Ми рекомендуємо державним інституціям створити дієвий механізм вирішення цих питань через робочу групу, до якої могли би увійти представники Офісу Президента, уряду, Міністерства культури та інформаційної політики України, «Укрпошти», Національної спілки журналістів, газет із залученням компетентних органів у сфері національної безпеки.
Звичайно, що проблеми доставки газет без «Укрпошти» ми не можемо вирішити, та й не повинні вирішувати. Треба сідати за круглий стіл і спільно напрацьовувати пропозиції, а ключовий механізм, як на мене, – це державна програма компенсації витрат «Укрпошті» за нерентабельними напрямками в розрізі прифронтових і деокупованих територій.
Підготувала Ольга Войцехівська, «Журналіст України»
