Так трапляється. Слово Редколегія ніби вже вийшло з буденного вжитку медіа. Хто буде в наш динамічний час збирати редколегію, аби обговорити щось важливе? Які питання можна дискутувати редакційним хуралом, коли медіа нині переважно тримаються на особистостях, і рішення приймаються конкретними персонами, а не гуртом?
Однак знайшлись люди, які повернули цьому слову несподівану актуальність.
Люди ці звуться “Україна. Медіа центр”. Взявши в партнери UNIT.City та Прямуємо разом, компанія з таких широко відомих у вузьких медійних колах персонажів, як Андрій Шевченко, Аліна Фролова, Василь Самохвалов, Ольга Атаманова вирішили збирати Редколегію. Для загалу розшифрували це так: “ 2-3 рази на рік Редколегія збирає разом представників традиційних і цифрових медіа, влади, громадянського суспільства, експертів з комунікацій”.
І таки збирають.
Востаннє зібрали чергову минулого тижня в тому самому інноваційному парку UNIT City. «Редколегію. Детектор медіа 25» приурочили до 25-річчя “Телекритики/Детектора медіа”.
Але, звісно, “Детектором” єдиним не обмежились. Обговорили, що нині діється з медіа. Провели традиційну “Перекличку” медійників (хто ще міг би робити це креативніше та іронічніше за Андрія Шевченка?).
Викликали на килим, вірніше на панель (в сенсі панельної дискусії) урядовців, причетних до медіа і подискутували з ними.
Варто розповісти про це.
«Мені це подобається», або кому розквітне «Тисячавесна»
Насамперед, панель «Що має фінансувати держава? Медіа, культура і суспільний інтерес».
У дискусії взяли участь заступниця міністра культури України з питань євроінтеграції Наталія Мовшович, культурна оглядачка Анастасія Платонова, народний депутат України Володимир В’ятрович, представниця «Медіахолдингу мистецької періодики» Ганна Шерман та представниця DII-Ukraine Любов Раковиця.
«Держава не повинна визначати, які теми мають висвітлювати медіа і які редакційні рішення ухвалюють. Але держава цілком може визначати суспільні потреби та створювати механізми фінансування медіа», — висловила урядову позицію Мовшович.
Як це та ж держава реалізовує на практиці?
Наталія Мовшович пояснює: через державну підтримку медіа, розвиток українського контенту, програму «Тисячовесна». За словами урядовиці, цього року Мінкульт спрямував 15 млн грн на інформаційні кампанії, до яких залучили медіа. Завдяки цьому, зокрема, 12 редакцій у прифронтових регіонах змогли випускати друковані газети.
Заступниця міністра також розповіла про зустріч на майданчику НСЖУ з регіональними медіа за участю Віцепрем’єр-міністерки з гуманітарної політики України — Міністерки культури України Тетяни Бережної. Йшлося про законодавчі зміни для розширення підтримки редакцій через програми Держкомтелерадіо, зокрема, механізми допомоги медіа, які постраждали від російських атак.
За програмою «Тисячовесна» медіа теж можуть подавати проєкти за всіма сімома напрямами, повідомила урядовиця. Зокрема, на створення контенту для соціальних мереж і документального кіно. Невеликим регіональним медіа часто бракує фахівців для підготовки грантових заявок. Тож Мінкульт працює над вдосконаленням конкурсних механізмів, які допоможуть редакціям залучати фінансування.
Народний депутат України Володимир В’ятрович також наголосив на важливості підтримки локальних медіа. Водночас піддав гострій критиці спрямування досить обмежених державних ресурсів на створення масштабних нових проєктів (читай, ту ж «Тисячавесну») на тлі хронічного недофінансування базових інституцій. Політик переконаний, що під час війни держава має насамперед захищати та стабільно підтримувати вже створені установи (той же Український інститут книги, Український культурний фонд), які є основою культурної безпеки країни. Замість цього урядові проєкти бюджетів часто пропонують урізати кошти на базову підтримку інституцій (зокрема, зменшуючи фінансування програм УКФ та УІК), що ставить під загрозу їхнє виживання.
Володимир В’ятрович емоційно обстоював під час дискусії пріоритет інституцій над принципом «мені подобається». На його думку, системні інституції є значно кращим і надійнішим орієнтиром для збереження держави, ніж фінансування точкових ідей за принципом особистих уподобань керівництва. «Мені це подобається» не повинно бути визначальним принципом при фінансуванні, переконаний він. Ініціатива «Тисячовесна» та інші медійні та кінопроєкти, які поглинають значну частину гуманітарного бюджету, в очах народного депутата виглядають, з цієї точки зору, далеко не так привабливо, як з погляду урядовців.
Модератор дискусії, представник «Детектора медіа» та Суспільного Вадим Міський на фоні цього представив європейські практики підтримки медіа, зокрема податкові стимули, інституційні гранти, підтримку працевлаштування молодих журналістів і фінансування локальних редакцій. Уряду є що вивчити та запозичити, напрошувався висновок, було б розуміння та бажання.
Представниця ж DII-Ukraine Любов Раковиця вкотре наголосила на важливості підтримки локальних медіа, зокрема прифронтових редакцій.
Є надія, що будуть підтримані і локальні медіа, й інші. Але не точно
Тему підтримки локальних медіа грунтовно розвинула в окремій розмові з представницею “Детектора медіа” Лєною Чичєніною спеціальна гостя Редколегії віцепрем’єр-міністерка з гуманітарної політики — міністерка культури Тетяна Бережна.
Бережна також підтвердила, що медіа можуть подавати свої проєкти на конкурс «Тисячовесна». Водночас акцентувала: підтримка прифронтових медіа може бути інституційною, тоді як фінансування в межах «Тисячовесни» передбачатиме підтримку окремих проєктів.
Директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк загострила увагу на тому, що підтримки потребують не лише прифронтові, а й інші ресурси. Тетяна Бережна повідомила, що на початку 2027 року міністерство зосередиться на розробці моделі підтримки медіа, до якої долучатимуть експертів. За її словами, відомство спробує залучити до програми не лише прифронтові медіа. «Можливо, нам вдасться провести успішніші переговори з Мінфіном, щоб там були не лише прифронтові, а й інші медіа. Але це величезний шмат роботи, і нам потрібно зосередитися на ньому у січні, щоб із лютого ця програма вже запрацювала», — спрогнозувала міністерка.
Загалом, якщо підсумовувати сказане Тетяною Бережною та Наталею Мовшович, складається враження, що в уряді починають краще чути проблеми медійників. Водночас до означеного чиновницями січня-лютого наступного року залишається небагато, щоб переконатись, наскільки реально медіа були почуті. Іншими словами, чи всі редакції доживуть до “тисячавесни” і не зупиниться час для багатьох медіа на “тисячазимі”.
Загалом, слід відзначити, тема місцевих, насамперед прифронтових медіа, звучала рефреном на Редколегії, чого ніколи не було раніше. Зважаючи на таку актуальність, а також той факт, що експертиза Національної Спілки Журналістів на цьому напрямку є вагомою та визнаною, інформслужба НСЖУ попросила прокоментувати перебіг дискусії на Редколегії члена правління НСЖУ Олександра Харченка.
Як локальне зробити глобальним
Згоден з тим, що тема підтримки локальних, насамперед, прифронтових медіа прозвучала на Редколегії потужно. Або ж як казав той самий політтехнолог кучмівських часів, була «важная і актуальная» – мабуть, друга після теми «Як запобігти новій Петропавлівській Борщагівці». І досить обнадіює позиція уряду, який говорить про конкретні кроки, а не відбувається загальними деклараціями. Це проявилось не лише на Редколегії. Ми це також виразно відчули нещодавно, у жовтні, під час вже згадуваної зустрічі віце-прем’єрки та представників міністерства культури з редакторами прифронтових медіа на майданчику НСЖУ. Тетяна Бережна, Наталя Мовшович, керівник профільного департаменту Мінкульту Ганна Красноступ тоді не відбулись загальними фразами, а позначали саме заплановані дії. Тож є надія на конкретику.
Водночас, як це не парадоксально прозвучало б, тема потрібна не лише місцевим медіа. А й столичній, аби не бути пафосним, «медійній тусовці». Бо не лише ми з Києва можемо допомогти колегам – вони нам не менше. Вони, журналісти маленьких провінційних газет та онлайнмедіа, своїм прикладом могли б повернути нам ту хоробрість та відчайдушність в роботі, якої іноді бракує. Бо сьогодні нам є реально дуже багато чому повчитись у них. Ми з моїм колегою, відомим журналістом Вадимом Петрасюком, виступаючи менторами в проекті Frontline Press, де задіяні 25 газет з восьми областей, реально це відчули. Часом здається, маєш справу з якимось людьми з космосу, інопланетянами. Удвох, утрьох, а іноді й самотужки, силами однієї людини, вони роблять газету. Без стабільних доходів, без реклами, без спонсорів пишуть, знімають, верстають і самі ж доставляють газету в села, які щодня обстрілюються ворогом і куди давно вже нічого не доставляється тією ж Укрпоштою. Впливова британська газета назвала один з цих маршрутів найнебезпечнішим маршрутом доставки газети у світі. І це так. Хай ці газети іноді мають наклад в кількасот примірників, треба бачити, як люди цілують газету, які їм привіз хтось з наших колег, бо вона є єдиним зв’язком зі світом.
Можна сформулювати безліч мудрих правил та кодексів щоденної поведінки. Але ось як звучить реальний кодекс Василя Мирошника, редактора золочівської газети на Харківщині: Завжди став машину носом на виїзд. Слухай небо, а не музику. Треба їхати, їдь – включив «Чуйку» і на газ. Три конкретні правила, але вони працюють, і завдяки цьому колеги досі живі.
Хтось скаже: підтримуючи друковані медіа з такими накладами, ми консервуємо те, що має вмерти. Дуже спрощена думка. Не консервуємо. Так само, як вони не бояться їхати туди, куди вже ніхто не їде, наші колеги сміливо йдуть в Youtube, TikTok, експериментують з ШІ, отримуючи перегляди, прослуховування чи прочитання, які не снились багатьом столичним медійним зіркам.
Більше того, є реальний шанс зробити локальне глобальним: завдяки ось таким провінційним медіа в де-інде повернути Україну у фокус світу чи принаймні Європи. Починаємо співпрацю з одним із скандинавських видань, для якого наш Frontline Press стане свого роду колективним власкором, пропонуючи історії нашої війни очима українських медійників.
Тож бачу, що ці люди багатьом з нас, тим, кому здається, що він «вигоряє» чи втратив драйв, повернуть відчайдушність і здоровий авантюризм в професії. Ставте авто носом на виїзд!
З чого народжуються найкращі тексти
Нарешті, про Детектор.
На спеціальній сесії Наталія Лігачова роділилась думками про те, як створити найвідоміше українське медіа про медіа.
«Критикувати треба заради змін, а не заради задоволення від чужого приниження. Я переконана, що критикувати створене іншими варто з двох взаємопов’язаних мотивів.
Перший — бажання вплинути: на творців продукту або на його сприйняття аудиторією. Захистити людей від маніпуляцій, пояснити, що відбувається, звернути увагу на проблему, яку вони могли не помітити. Другий — те, що я називаю “не можу мовчати”. Саме з такого пориву народжуються, на мою думку, найкращі тексти. З емоції, але не зі злорадства, не з бажання розмазати когось по стінці й отримати від цього задоволення», — сказала Наталія Лигачова.
З того, скільки теплих слів та привітань було сказано на адресу «медіа про медіа», присутні на заході « представники традиційних і цифрових медіа, влади, громадянського суспільства, експерти з комунікацій” ці думки розділили.
Сторінку перегорнуто. Детектору пішов 26-й рік. Редколегії йде п’ятий. Варто зустрітись на наступній, натякнув Андрій Шевченко. Тож є надія, що прийдуть ті, хто був на попередніх. І ті, хто ще ніколи не ходив на редколегію. Бо був малим.
Олександр Калініченко, інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: