Громадська рада при Комітеті Верховної Ради України з питань свободи слова оприлюднила відкрите звернення на захист журналістки Ірини Левченко, засудженої окупаційним судом до 15 років позбавлення волі. Медіаорганізації запрошують долучитися до звернення як співпідписантів.
4 вересня 2026 року так званий «Запорізький обласний суд» виніс вирок 64-річній українській журналістці Ірині Левченко – 15 років позбавлення волі за сфабрикованим звинуваченням у «шпигунстві» (ст. 276 Кримінального кодексу рф). Громадська рада при парламентському Комітеті з питань свободи слова назвала цей вирок кричущим прикладом переслідування росією українських журналістів за їхню професійну діяльність.
Єдиним справедливим виходом Громадська рада вважає звільнення Ірини Левченко та її повернення в Україну.
Звернення адресоване українським органам влади, міжнародним структурам, українській та міжнародній медіаспільноті – зокрема Комітету Верховної Ради з питань свободи слова, Тимчасовій слідчій комісії ВРУ з питань розслідування злочинів, вчинених збройними формуваннями рф проти журналістів та інших медійників, Координаційному штабу з питань поводження з військовополоненими, а також ЮНЕСКО, Міжнародній федерації журналістів (IFJ), Комітету захисту журналістів (CPJ) та іншим профільним організаціям.
Автори звернення закликають:
- органи державної влади України – невідкладно включити Ірину Левченко до списків на обмін полоненими, врахувавши тривалість незаконного утримання, вік і стан здоров’я журналістки, та тримати це питання на постійному контролі профільних парламентських структур;
- міжнародні організації та партнерів України – публічно засудити вирок, вимагати від росії звільнення журналістки й порушити це питання на майданчиках ООН, Ради Європи та ОБСЄ;
- українську та міжнародну медіаспільноту, журналістські спілки й громадські організації – приєднатися до звернення та підтримати вимогу про звільнення Ірини Левченко.
Ініціатором звернення є Громадська рада при Комітеті Верховної Ради України з питань свободи слова, яку очолює Микола Типусяк. Щоб стати співпідписантом, потрібно надіслати назву організації, ім’я та посаду представника на електронну адресу [email protected]. Перелік співпідписантів регулярно оновлюватиметься.
Повний текст відкритого звернення
«Громадська рада при Комітеті Верховної Ради України з питань свободи слова (далі – Громадська рада) висловлює глибоке занепокоєння вироком окупаційного “Запорізького обласного суду” від 4 вересня 2026 року, яким журналістку Ірину Левченко, 64 роки, засуджено до 15 років позбавлення волі за сфабрикованим звинуваченням у «шпигунстві» (ст. 276 Кримінального кодексу рф).
Ірина Левченко – журналістка з понад сорокарічним стажем, працювала в мелітопольській газеті “Новий день”, членкиня Національної спілки журналістів України. На момент викрадення перебувала на пенсії за станом здоров’я. Окупанти викрали її разом із чоловіком Олександром 6 травня 2023 року в Мелітополі; чоловіка звільнили у вересні 2024 року, тоді як Ірина Левченко вже понад три роки утримується в неволі – її етапували між СІЗО Мелітополя, Донецька, Сімферополя та Краснодара, а нещодавно знову незаконно перевезли до Донецька. За інформацією правозахисного центру ZMINA, умови її тримання є критичними.
Цей вирок – кричущий приклад того, як росія переслідує українських журналістів за їхню професійну діяльність, фабрикуючи звинувачення та ламаючи людські долі. Громадська рада вважає такий вирок неприйнятним і наполягає, що єдиним справедливим виходом є звільнення Ірини Левченко та її повернення в Україну.
У зв’язку з цим закликаємо:
- органи державної влади України – невідкладно включити Ірину Левченко до списків на обмін полоненими та докласти всіх зусиль для її визволення з урахуванням тривалості незаконного утримання, віку та стану здоров’я, і тримати це питання на постійному контролі профільних парламентських структур;
- міжнародні організації та партнерів України – публічно засудити цей вирок як кричущий приклад переслідування українських журналістів, вимагати від росії звільнення Ірини Левченко та порушити питання на відповідних міжнародних майданчиках (ООН, Рада Європи, ОБСЄ);
- українську та міжнародну медіаспільноту, журналістські спілки та громадські організації – приєднатися до цього звернення та підтримати вимогу про звільнення Ірини Левченко.
Запрошуємо усіх, хто поділяє цю стурбованість, приєднатися до звернення як співпідписанти.
Ініціатор звернення: Громадська рада при Комітеті Верховної Ради України з питань свободи слова
Голова – Микола ТИПУСЯК»
Щоб долучитися до звернення як співпідписант, надішліть назву організації, ім’я та посаду представника на електронну адресу: [email protected].
Перелік співпідписантів регулярно оновлюватиметься».
* * *
Ірина Левченко — відома мелітопольська журналістка, ветеранка професії, членкиня Національної спілки журналістів України. У журналістиці вона була понад 40 років: починала у 1980-х у місцевих заводських виданнях, згодом працювала в мелітопольській газеті «Новий день» та обласному виданні «Індустріальне Запоріжжя», була власною кореспонденткою всеукраїнських видань «Факти і коментарі» та «Телеграф». У 2017 році в творчому конкурсі НСЖУ її було визнано «Журналістом року». Докладніше про її професійний і життєвий шлях НСЖУ розповідала в матеріалі «Дух, сильніший за ґрати: що відомо про незаконно ув’язнену в Росії журналістку Ірину Левченко».
На момент повномасштабного вторгнення Ірина Левченко вже була на пенсії і відійшла від активної журналістської роботи. Вона залишилася разом із чоловіком Олександром в окупованому Мелітополі. 6 травня 2023 року російські військові затримали подружжя просто на вулиці. Тривалий час російська сторона взагалі не визнавала факту утримання журналістки. Від перших днів НСЖУ публічно вимагала звільнення подружжя Левченків, а до цих вимог приєдналися Європейська та Міжнародна федерації журналістів. Перший заклик НСЖУ до звільнення Ірини та Олександра Левченків, 31 травня 2023 року Заява ЄФЖ і МФЖ на підтримку Ірини Левченко.
Олександра Левченка окупанти відпустили через рік і чотири місяці, однак Ірина залишилася в російській системі ув’язнення. Майже два роки родина не мала достовірної інформації про місце її перебування. У 2025 році стало відомо, що журналістку утримували в Донецькому СІЗО, наприкінці року її перевели до Сімферополя. Про три роки російської неволі Ірини НСЖУ писала в матеріалі «Три роки в неволі за чесне ім’я», а про переведення до Криму — в публікації «Полонену журналістку Ірину Левченко з Мелітополя перевели до кримської в’язниці».
У червні 2026 року Ірину Левченко етапували із Сімферополя до Краснодара: за інформацією, яку отримала НСЖУ від її сестри Олени Руденко, ув’язнених перевозили вночі в переповненому транспорті без вентиляції. Далі журналістку готували до етапування до Ростова. Родина при цьому фактично позбавлена можливості отримувати повну інформацію про перебіг закритої справи. НСЖУ продовжує включати Ірину Левченко до переліку українських медійників, незаконно утримуваних Росією, та порушує її справу на міжнародному рівні. Останні деталі етапування викладені в матеріалі «Виклики війни дронів для журналістів обговорили в НСЖУ з Представником ОБСЄ».
4 вересня 2026 року стало відомо, що окупаційний «Запорізький обласний суд» у Мелітополі визнав Ірину Левченко винною за російською статтею про «шпигунство» і засудив її до 15 років позбавлення волі. Російська ФСБ стверджує, що після окупації вона через телеграм передавала українській стороні відомості про розташування російських адміністративних і силових структур, їхніх співробітників, а також маршрути пересування військ, техніки та озброєння. Сама справа тривалий час залишалася закритою навіть для родини. Під час оголошення вироку Ірина трималася спокійно і зустріла його з посмішкою. «15 років ув’язнення: у Мелітополі засудили журналістку Ірину Левченко»
Родина називає цей строк фактично загрозою життю журналістки: 16 вересня Ірині Левченко виповниться 65 років, вона має підірване здоров’я і в російській неволі обмежений доступ до належної медичної допомоги. Сестра журналістки Олена Руденко наголошує, що родина навіть про вирок дізналася від сторонніх людей, а не від адвоката, і не має достовірної інформації, де Ірина відбуватиме покарання та чи буде подано апеляцію.
Голова НСЖУ Сергій Томіленко назвав процес «судилищем» і закликав міжнародні журналістські організації, дипломатів та правозахисників посилити тиск задля звільнення Ірини Левченко, забезпечення їй незалежного адвоката та медичної допомоги. «Що це, як не смертний вирок?»: родина журналістки Ірини Левченко — про судилище Росії, цензуру і невідомість
Попри роки неволі, за словами сестри, Ірина не втратила притаманного їй оптимізму і навіть підтримує інших жінок, із якими перебуває за ґратами. Для НСЖУ її історія стала одним із показових прикладів системного переслідування українських журналістів на окупованих територіях: репресій, які Росія намагається формально прикривати кримінальними звинуваченнями у «тероризмі», «шпигунстві» чи «державній зраді».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
«Медіазона» опублікувала матеріал про тортури Ірини Левченко
Комітет захисту журналістів засудив вирок Ірині Левченко
Сергій Томіленко: «Ірина Левченко має вийти на волю!»
15 років ув’язнення: у Мелітополі засудили журналістку Ірину Левченко
