Ірина Левченко має вийти на волю! Сьогодні стало відомо, що окупанти незаконно «засудили» нашу колегу — членкиню НСЖУ, відому мелітопольську журналістку Ірину Левченко — до 15 років ув’язнення. Понад три роки вона вже перебуває в російській неволі.
Окупаційний «Запорізький обласний суд» у своєму повідомленні навіть не називає її імені — лише першу літеру прізвища: «Л., 1961 року народження». Але оприлюднені дані й відео із цього судилища дозволяють впізнати Ірину. Її звинуватили в «шпигунстві».
Особливо боляче читати, як окремо наголошують: жінка «від громадянства України відмовлятися не стала». Українка залишилася українкою у власному місті. Це її право, яке не потребує жодних виправдань.
За сухим ініціалом — людина, яку знають і цінують колеги та читачі. Ірина десятиліттями писала про людей, працювала в місцевих і всеукраїнських медіа. У 2017 році її визнали «Журналістом року» у творчому конкурсі НСЖУ. 16 вересня їй виповниться 65.
На момент викрадення вона вже була на пенсії. Разом із чоловіком займалася садом і городом. 6 травня 2023 року російські військові забрали їх просто з вулиці Мелітополя. Відтоді для родини почалися пошуки, довгі місяці невідомості й очікування бодай кількох рядків від Ірини.
Її сестра Олена розповідала НСЖУ, що найбільше мріє про звістку про звільнення — щоб покинути все й нарешті побути поруч із сестрою.
Колеги з рідної редакції розповідають: Ірина зустріла вирок із посмішкою. У цій посмішці більше сили, ніж у всій їхній системі з ФСБ, конвоями й судами.
Я хочу, щоб за повідомленнями про суди й вироки ми завжди бачили цю родину, цю гідність і цю надію.
Закликаю колег, Міжнародну та Європейську федерації журналістів, правозахисників і дипломатів посилити увагу до справи Ірини Левченко й наполегливо вимагати її звільнення. Потрібні доступ до незалежного адвоката, належна медична допомога й достовірна інформація про її стан.
Прошу поширювати її історію. Ім’я Ірини Левченко має звучати в медіа, міжнародних зверненнях і переговорах про звільнення наших людей — поряд з іменами Анастасії Глуховської, Ірини Данилович, Сервера Мустафаєва, Геннадія Осьмака, Георгія Левченка та інших незаконно ув’язнених українських журналістів.
Ірино, ми пам’ятаємо про Вас. Солідарні з Вами та Вашими рідними й продовжуємо боротися за Ваше звільнення.
Сергій Томіленко, голова НСЖУ
