Мелітопольська журналістка Ірина Левченко, яку окупаційний суд засудив до 15 років ув’язнення, під час судового засідання розповіла, як її катували після викрадення у Мелітополі, розповідає РІА Південь.
За словами Ірини, її привезли нібито на перевірку на поліграфі. Натомість посадили на офісний стілець, ноги примотали до його ніжок, руки зв’язали за спиною та під’єднали контакти. Очі закрили пов’язкою та замотали скотчем.
«Замість поліграфа були сильні удари струмом. Я кілька разів — не менше п’яти, далі я не рахувала — просто злітала разом із примотаним до мене стільцем. Після того, як тебе так катують, уже підпишеш що завгодно», — розповіла Ірина.
У таємному місці утримання в будівлі колишнього психоневрологічного диспансеру (вул Інтеркультурна під мостом) в Мелітополі Ірина зустріла й українську журналістку Вікторію Рощину, яка згодом загинула в російському полоні. За словами Левченко, Вікторія перебувала в одній кімнаті з Ольгою Капраловою, ще одною цивільною бранкою Кремля, над якою в ув’язненні жорстоко знущалися.
* * *
Ірина Левченко — відома мелітопольська журналістка, ветеранка професії, членкиня Національної спілки журналістів України. У журналістиці вона була понад 40 років: починала у 1980-х у місцевих заводських виданнях, згодом працювала в мелітопольській газеті «Новий день» та обласному виданні «Індустріальне Запоріжжя», була власною кореспонденткою всеукраїнських видань «Факти і коментарі» та «Телеграф». У 2017 році в творчому конкурсі НСЖУ її було визнано «Журналістом року». Докладніше про її професійний і життєвий шлях НСЖУ розповідала в матеріалі «Дух, сильніший за ґрати: що відомо про незаконно ув’язнену в Росії журналістку Ірину Левченко».
На момент повномасштабного вторгнення Ірина Левченко вже була на пенсії і відійшла від активної журналістської роботи. Вона залишилася разом із чоловіком Олександром в окупованому Мелітополі. 6 травня 2023 року російські військові затримали подружжя просто на вулиці. Тривалий час російська сторона взагалі не визнавала факту утримання журналістки. Від перших днів НСЖУ публічно вимагала звільнення подружжя Левченків, а до цих вимог приєдналися Європейська та Міжнародна федерації журналістів. Перший заклик НСЖУ до звільнення Ірини та Олександра Левченків, 31 травня 2023 року Заява ЄФЖ і МФЖ на підтримку Ірини Левченко.
Олександра Левченка окупанти відпустили через рік і чотири місяці, однак Ірина залишилася в російській системі ув’язнення. Майже два роки родина не мала достовірної інформації про місце її перебування. У 2025 році стало відомо, що журналістку утримували в Донецькому СІЗО, наприкінці року її перевели до Сімферополя. Про три роки російської неволі Ірини НСЖУ писала в матеріалі «Три роки в неволі за чесне ім’я», а про переведення до Криму — в публікації «Полонену журналістку Ірину Левченко з Мелітополя перевели до кримської в’язниці».
У червні 2026 року Ірину Левченко етапували із Сімферополя до Краснодара: за інформацією, яку отримала НСЖУ від її сестри Олени Руденко, ув’язнених перевозили вночі в переповненому транспорті без вентиляції. Далі журналістку готували до етапування до Ростова. Родина при цьому фактично позбавлена можливості отримувати повну інформацію про перебіг закритої справи. НСЖУ продовжує включати Ірину Левченко до переліку українських медійників, незаконно утримуваних Росією, та порушує її справу на міжнародному рівні. Останні деталі етапування викладені в матеріалі «Виклики війни дронів для журналістів обговорили в НСЖУ з Представником ОБСЄ».
4 вересня 2026 року стало відомо, що окупаційний «Запорізький обласний суд» у Мелітополі визнав Ірину Левченко винною за російською статтею про «шпигунство» і засудив її до 15 років позбавлення волі. Російська ФСБ стверджує, що після окупації вона через телеграм передавала українській стороні відомості про розташування російських адміністративних і силових структур, їхніх співробітників, а також маршрути пересування військ, техніки та озброєння. Сама справа тривалий час залишалася закритою навіть для родини. Під час оголошення вироку Ірина трималася спокійно і зустріла його з посмішкою. «15 років ув’язнення: у Мелітополі засудили журналістку Ірину Левченко»
Родина називає цей строк фактично загрозою життю журналістки: 16 вересня Ірині Левченко виповниться 65 років, вона має підірване здоров’я і в російській неволі обмежений доступ до належної медичної допомоги. Сестра журналістки Олена Руденко наголошує, що родина навіть про вирок дізналася від сторонніх людей, а не від адвоката, і не має достовірної інформації, де Ірина відбуватиме покарання та чи буде подано апеляцію.
Голова НСЖУ Сергій Томіленко назвав процес «судилищем» і закликав міжнародні журналістські організації, дипломатів та правозахисників посилити тиск задля звільнення Ірини Левченко, забезпечення їй незалежного адвоката та медичної допомоги. «Що це, як не смертний вирок?»: родина журналістки Ірини Левченко — про судилище Росії, цензуру і невідомість
Попри роки неволі, за словами сестри, Ірина не втратила притаманного їй оптимізму і навіть підтримує інших жінок, із якими перебуває за ґратами. Для НСЖУ її історія стала одним із показових прикладів системного переслідування українських журналістів на окупованих територіях: репресій, які Росія намагається формально прикривати кримінальними звинуваченнями у «тероризмі», «шпигунстві» чи «державній зраді».
Інформаційна служба НСЖУ
