Вранці у п’ятницю, 11 вересня, фотокореспондент Associated Press Єфрем Лукацький виїхав на Троєщину знімати наслідки нічної атаки — житловий будинок, що постраждав від російського удару. До місця він не доїхав: за чотириста метрів попереду, просто над дорогою, здійнявся дим. Дрон влучив у заправку «Укрнафти».
Атака почалася в годину пік, коли місто вже прокинулося, і люди їхали на роботу.
” За чотириста метрів від мене, просто над дорогою, здійнявся дим. Дрон влучив у заправку «Укрнафти», – розповів Єфрем Лукацький у фейсбуці. – Я натиснув на газ. За хвилину був там. Люди бігали територією. Все сталося буквально щойно. Заправка була зачинена. І це, можливо, врятувало життя. Почувши сигнал повітряної тривоги, працівниця станції припинила роботу і закрила АЗС. У момент удару на території нікого не було. Я дістав камери й почав знімати…”
Щойно Лукацький дістав камери, надійшло нове повідомлення: поруч дрон, ховайтеся. «Ховатися, по суті, було ніде», — згадує він. Кілька хвилин фотограф чекав, намагаючись зрозуміти, де безпілотник і куди він рухається. А потім знову побачив дим — уже над іншою заправкою, на Петрівці.
П’ять хвилин дороги — і нове місце удару. Приблизно за триста метрів від станції фотограф побачив автомобіль із розбитим лобовим склом: уламок пройшов крізь скло і влучив пасажирові в груди. Чоловік був живий, швидка приїхала оперативно й забрала пораненого.
«І тоді я зрозумів: атака не закінчилася. Вона просто переміщувалася містом», — пише фотокореспондент. Він не встигав завершити зйомку наслідків одного удару, як бачив наступний стовп диму.
Пізніше глава «Укрнафти» повідомив, що вранці 11 вересня російські війська вдарили по двох АЗС компанії в Києві. Одну із заправок атакували двічі.
«У такі моменти я перестаю думати про те, скільки кадрів мені потрібно зробити. Я просто їду туди, де зараз відбувається наступний удар», — підсумовує Лукацький.
Довідка: Єфрем Лукацький — один із найвідоміших українських фоторепортерів, який знімає для Associated Press із 1989 року, працював у Чечні, Афганістані, Іраку, Секторі Гази та Придністров’ї, а 2005 року став єдиним в історії сучасної України фіналістом Пулітцерівської премії.
