У Києві вперше вручили премію з документалістики імені Руслана Ганущака ‒ оператора, фотографа та документаліста. Її мета ‒ вшанувати пам’ять Руслана, а також підтримати тих, хто, як і він, іде на передову з камерою, щоб показати світові справжню ціну свободи. Їхня робота ‒ це не лише фіксація подій, а й моральний фронт, де кожен кадр має силу протистояти забуттю.
Премія охоплює кілька номінацій, що відображають різні виміри документування війни. Зокрема, у номінації «Герой у кадрі» відзначають найсильніший візуальний образ війни ‒ фотографію чи відеокадр, що найбільш виразно передає її сутність. «Документалістика гідності» присвячена історіям військових, цивільних і волонтерів, які розкривають людський вимір війни. Нагороду імені Руслана Ганущака вручають за проєкти пам’яті та спротиву, спрямовані на збереження досвіду війни для майбутніх поколінь.
Окремі номінації фокусуються на нових голосах і формах: «Світло майбутнього» підтримує молодих документалістів, «Відкриття року» відзначає нові імена у сфері, а «Кіно-слово» ‒ авторські документальні есе та відеощоденники. Водночас номінація «Тиша у війні» акцентує на менш очевидних, але не менш важливих моментах ‒ людяності, внутрішній тиші та крихкій красі, що зберігається навіть у час війни.
Серед перших лауреатів премії ‒ Костянтин Мельников, член НСЖУ, колись воєнний журналіст ICTV, а тепер член команди відділу комунікацій 24 ОМБр імені короля Данила. Він отримав відзнаку в номінації «Нагорода імені Руслана Ганущака» за документальний фільм «Божевільня «Костянтинівка».
Цей документальний фільм ‒ це занурення у прифронтову реальність одного з міст Донеччини ‒ Костянтинівку ‒ місто, що живе під постійними обстрілами, але не припиняє існувати і чинити спротив.
Фільм поєднує кадри повсякденного життя цивільних, руйнувань святинь, будинків, інфраструктури, роботу військових підрозділів. Усе це створює цілісну картину життя на межі. Назва стрічки ‒ «Божевільня» ‒ звучить не як метафора, а як визначення реальності.
Цей фільм не лише про війну, а й про пам’ять і фіксацію ‒ про спробу зберегти і показати правду про життя на фронті.
Напередодні Великодня фільм уже встигли переглянути студенти Львівського національного університету імені Івана Франка факультету журналістики. Вони поділилися своїми враженнями: «Пане Костянтине, це було до мурах! Справді, цей матеріал повертає до реальності навіть в студентські будні, коли найстрашнішим є модуль чи проспати пару. Чесно, я просто заціпеніла, навіть стиснула своє худі для впевненості, що я в безпеці. Дуже вразив кадр військового, що вештався по завалах будинку. Він виглядав таким маленьким проти цієї війни. Хоча насправді робить більше, ніж ми всі в тилу.
Окреме відчайдушне дякую за відео з храму. Напередодні Великодня це особливо щемко і важко прожити. Відчуваєш себе у віртуальній реальності. І тоді ж розумієш,в чому наша сила і віра.
І дякую за птахів. Їх було так багато, здається, якщо ними заповнити Костянтинівку,точно б залатали її діри. Я теж вірю. Дякую за це.
Особисто мені це відео було про місійність і силу журналіста показувати людям всі жахіття та, здавалося б, страшні сни суспільству сьогодні. Захотілося відчути це вживу. Мабуть, лячно читати це. Але хтось має, правда?» ‒ сказала студентка 1 курсу Богдана Школьна.
Сам автор стрічки, Костянтин Мельников зазначив, що ще у цивільному житті однією з його головних мотивацій було прагнення підняти рівень військового контенту. «Ця відзнака для мене ‒ важливе підтвердження того, що це вдається. Мені справді приємно, що люди подивилися і сказали ‒ це добре. Але ще важливіше, що це вдалося зробити саме в складі бригади. Мета, яка з’явилася в мене ще тоді, коли я був цивільним, зараз нікуди не зникла ‒ просто реалізовується вже в інших умовах», ‒ сказав Костянтин.
У час, коли війна триває, документалістика стає не просто свідченням, а формою пам’яті й спротиву. І саме такі історії, зафіксовані камерою, прожиті й передані глядачеві, зберігають правду, яку не можна втратити.
У себе в інстаграм-сторінці Костя написав: “14 квітня 2026 – відбулася перша премія з документалістики імені Руслана Ганущака. Формально ці дати ніяк не пов’язані – премію провели в день народження загиблого військового оператора та фотографа. Але в цьому є своя символіка. Ми досі документуємо ту саму війну. З Русланом особисто я не був знайомий. Але знаю, що він зробив для фіксації злочинів росіян і для документування цієї війни загалом. Тому отримати найвищу відзнаку премії – нагороду імені Руслана Ганущака – дуже цінно. Дякую організаторам і журі за довіру. Окремо пишаюся, що разом із крутою командою 24 ОМБр імені короля Данила можемо робити свою роботу максимально чесно та професійно.”
Львівський ЦЖС
