Шестеро журналістів та адміністраторів місцевих Telegram-каналів з окупованого Мелітополя вже три роки караються в російських в’язницях. Після свавільного арешту в серпні 2023 року їх піддають тортурам, фабрикують справи за «тероризм» та «шпигунство», присуджуючи вироки аж до 26 років позбавлення волі. Міжнародна організація «Репортери без кордонів» (RSF), яка розповідає про це на своєму сайті, закликає до їхнього негайного звільнення та привертає увагу світу до нелюдських умов утримання українських медійників.
Катування та вироки до 26 років ув’язнення
Хвиля масових затримань у Мелітополі відбулася 20 серпня 2023 року. Тоді російські військові схопили сімох людей, пов’язаних із місцевими ресурсами новин «Мелітополь це Україна» та «РИА-Південь». З усієї групи на сьогодні вдалося звільнити лише одного – Марка Каліуша, якого обміняли в серпні 2025 року разом із репортером Дмитром Хилюком.
Доля решти залишається важкою, а терміни, які призначають окупаційні та російські суди, вражають жорстокістю:
- Олександр Малишев («Мелітополь це Україна») – засуджений до 26 років ув’язнення за звинуваченнями у «теракті» та «шпигунстві». Це найсуворіший вирок медіафахівцю з початку повномасштабного вторгнення. Наразі перебуває в СІЗО № 3 у Новочеркаську.
- Георгій Левченко («РИА-Південь») – засуджений до 16 років за «держзраду». Вирок залишено чинним Верховним судом РФ. Його поточне місцеперебування невідоме, перевіряється інформація про можливе етапування до Республіки Алтай.
- Владислав Гершон («Мелітополь це Україна») – засуджений до 15 років. Після щоденного побиття в Ростовській області його перевели до в’язниці міста Владимир. Страждає від тяжких проблем зі здоров’ям.
- Максим Рупчов («Мелітополь це Україна») – отримав 15 років за «держзраду». Етапований майже за 3000 км від дому – до селища Харп у Ямало-Ненецькому автономному окрузі.
- Яна Суворова («Мелітополь це Україна») – 21-річна адміністраторка, засуджена до 14 років. Перебуває в Таганрозькій тюрмі № 2, відомій особливою жорстокістю до українських бранців.
- Анастасія Глуховська (колишня журналістка «РИА-Південь») – єдина, кому досі не висунули офіційних звинувачень. Її утримують без зв’язку із зовнішнім світом у колонії № 3 міста Кізел (Пермський край РФ).
Надія лише на обмін
Рідні затриманих медійників покладають єдину надію на переговори щодо обміну полоненими. Хоча Україна включила цивільних журналістів до відповідних списків, головною перешкодою для їхнього повернення додому залишається деструктивна позиція держави-агресора.
Правозахисники RSF наголошують: жодне звинувачення проти українських медійників не має законних підстав, а утримання цивільних у нелюдських умовах є прямим порушенням міжнародного права.
Раніше ми розповідали про те, що чотири роки виповнилося 11 серпня від дня арешту кримськотатарського громадянського журналіста Вілена Темер‘янова.
* * *
Національна спілка журналістів України послідовно домагається звільнення українських медійників, яких Росія незаконно утримує у в’язницях і колоніях. Ця робота ведеться одразу в кількох напрямках: НСЖУ збирає та верифікує інформацію про полонених, підтримує зв’язок із їхніми родинами, проводить публічні кампанії, залучає міжнародні журналістські й правозахисні організації, порушує конкретні справи на міжнародних майданчиках та домагається документування злочинів Росії проти медійників. За верифікованими даними НСЖУ, станом на 20 травня 2026 року в російському полоні перебували щонайменше 28 цивільних працівників медіа.
Особливе місце в цій роботі посідає Мелітополь, де після російської окупації розгорнулися масштабні репресії проти журналістів, блогерів та адміністраторів проукраїнських інформаційних ресурсів. НСЖУ почала публічно порушувати проблему мелітопольських бранців ще 2023 року. У червні того року в Запорізькому Центрі журналістської солідарності НСЖУ вимагали звільнення журналістки Ірини Левченко та її чоловіка Олександра, яких окупанти затримали в травні. До боротьби за їхнє визволення долучилися НСЖУ, Міжнародна та Європейська федерації журналістів.
Масштаб проблеми різко зріс після великої облави російських спецслужб у Мелітополі в серпні 2023 року. Серед захоплених опинилися журналістка РІА «Мелітополь» Анастасія Глуховська, адміністратор «РІА-Мелітополь» Георгій Левченко, а також пов’язані з проукраїнським Telegram-ресурсом «Мелітополь — це Україна» Владислав Гершон, Яна Суворова, Максим Рупчов та Олександр Малишев. До ширшого кола мелітопольських медійників, за звільнення яких ведеться боротьба, належать також Ірина Левченко та адміністратор місцевого Telegram-каналу Євген Ільченко. НСЖУ не лише включила ці імена до постійно оновлюваного списку полонених журналістів, а й систематично розповідає про долю кожного з них.
Окремі справи стали частиною спеціальної інформаційної та міжнародної адвокаційної кампанії НСЖУ. Зокрема, Спілка створила відео про Яну Суворову, яку російський суд засудив до 14 років ув’язнення. Проєкт реалізовано за підтримки шведської правозахисної організації Civil Rights Defenders, а міжнародним ментором Яни став депутат Європарламенту Петрас Ауштрявічюс. Історія Георгія Левченка, засудженого Росією до 16 років колонії, стала предметом окремого великого матеріалу НСЖУ. Так само Спілка постійно повертає в інформаційний простір історії Ірини Левченко, Анастасії Глуховської, Владислава Гершона та інших полонених мелітопольців.
Важлива складова цієї роботи — пошук інформації про зниклих у російській пенітенціарній системі журналістів та публічність нових свідчень про них. Так, у липні 2026 року НСЖУ поширила результати розслідування «Репортерів без кордонів» про Анастасію Глуховську та Євгена Ільченка. Свідчення колишніх в’язнів уперше дозволили достовірно встановити, що обидва перебували у в’язниці №3 у Кізелі в Пермському краї Росії. Для Глуховської, яку роками утримують без офіційного обвинувачення і без доступу адвоката, це стало одним із небагатьох підтверджень того, що вона жива.
НСЖУ прагне не дати полоненим журналістам перетворитися на безіменну статистику. Спілка проводить і підтримує акції солідарності, зустрічі з родинами, медіафоруми та інформаційні кампанії. У березні 2026 року на сайті НСЖУ було оголошено акцію в Києві на підтримку саме полонених мелітопольських журналістів. Запорізька обласна організація та Центр журналістської солідарності НСЖУ співпрацюють у цій роботі з родинами, правозахисниками, Уповноваженим Верховної Ради з прав людини та «Репортерами без кордонів». Сама НСЖУ наголошує, що публічність і зв’язок із родинами мають практичне значення: звільнені бранці підтверджують, що інформація про кампанії на їхню підтримку доходить навіть за ґрати й допомагає витримувати полон.
Ще один ключовий напрям — міжнародний тиск. НСЖУ системно порушує питання полонених журналістів перед Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ОБСЄ, Радою Європи, ООН та іншими міжнародними структурами. У червні 2026 року Щорічні збори Європейської федерації журналістів ухвалили резолюцію, підготовлену на основі верифікованих даних НСЖУ. ЄФЖ зобов’язалася посилити адвокацію в ЄС, Раді Європи, ОБСЄ, ЮНЕСКО та ООН, добиватися постійної міжнародної видимості кожної справи та разом із МФЖ лобіювати створення механізму звільнення цивільних заручників. У додатку до резолюції окремо названі мелітопольські бранці — Ірина та Георгій Левченки, Анастасія Глуховська, Владислав Гершон, Яна Суворова, Олександр Малишев і Максим Рупчов.
Тема полонених українських журналістів звучить і на політичних міжнародних майданчиках. 2 червня 2026 року вона стала предметом спеціальних слухань у Комітеті з культури, науки, освіти та медіа ПАРЄ, де використовувалися матеріали та дані моніторингу НСЖУ. А на Всесвітньому конгресі Міжнародної федерації журналістів у Парижі в травні 2026 року делегація НСЖУ знову порушила питання українських медійників у російській неволі. Нова президентка МФЖ Зуліана Лайнес Отеро запевнила українських колег у підтримці боротьби за їхнє визволення та відповідальність за злочини проти журналістів.
Одним із головних адвокаційних інструментів НСЖУ став документальний фільм «Звільнити слово» / Free The Voices, створений командою Спілки на основі багатогодинних інтерв’ю зі звільненими журналістами та родичами тих, хто залишається в полоні. У травні 2026 року НСЖУ представила стрічку в Брюссельському пресклубі, причому серед героїв фільму — мелітопольська журналістка Анастасія Глуховська. У серпні фільм презентували на найбільшому суспільно-політичному фестивалі Норвегії Arendalsuka. Учасники дискусії закликали тримати конкретні справи цивільних заручників у міжнародному порядку денному, підтримувати їхні родини та залучати міжнародних амбасадорів до адвокації окремих кейсів.
Паралельно НСЖУ працює над документуванням злочинів і притягненням винних до відповідальності. У квітні 2026 року Спілка посилила співпрацю з Офісом Генерального прокурора: сторони домовилися про системний обмін інформацією та координацію у справах щодо незаконних затримань, полону, катувань і вбивств медійників. На той момент Офіс Генпрокурора розслідував 128 кримінальних проваджень щодо злочинів Росії проти українських та іноземних журналістів.
Показовим доказом того, що боротьба за конкретних людей може завершитися їхнім поверненням, стало звільнення 24 серпня 2025 року Дмитра Хилюка та мелітопольця Марка Каліуша — адміністратора Telegram-каналів «РІА-Мелітополь» і «Мелітополь — це Україна», затриманого разом з іншими мелітопольськими медійниками у серпні 2023 року. НСЖУ протягом років підтримувала публічність справи Хилюка, а після обміну наголосила на необхідності продовжувати боротьбу за тих, хто залишився за ґратами. Повернення Хилюка і Каліуша стало важливим прецедентом і джерелом надії для родин інших бранців.
Позиція НСЖУ незмінна: українські журналісти є цивільними особами, їхнє утримання Росією незаконне, а кінцевою метою кампанії може бути лише повернення додому всіх полонених медійників.
