– Мова ворожнечі трансформується, і зараз ми бачимо, що журналісти, подкастери, блогери дедалі частіше вдаються до використання обсценної (ненормативної) лексики. Це пов’язано з війною, з ненавистю до ворога, але важливо розуміти, що є певна межа, яку переступати не можна, – переконаний Павло Мірошниченко, кандидат філологічних наук, доцент Запорізького національного університету, який провів тренінг «Як розпізнати мову ворожнечі та протидіяти їй? Трансформація поняття мови ворожнечі під час війни» в Запорізькому Центрі журналістської солідарності НСЖУ.
Баланс між правдою та емоціями
Так, війна змінила не лише реальність, а й мову, яку ми використовуємо щодня. Українське суспільство поступово звикає до жорсткішої риторики, однак чи не руйнує це професійні журналістські стандарти? Дискусія навколо мови ворожнечі точиться не перший рік, але під час повномасштабного вторгнення вона загострилася як ніколи.
За словами Павла Мірошниченка, питання нецензурної лексики у медіа сьогодні особливо актуальне. Дослідження Інституту масової інформації показують, що з 2022 року в українських медіа значно зросло використання ненормативної лексики. Зокрема, коли у заголовках повідомлень фігурують певні слова-словосполучення, які ми можемо назвати лайливими, ба часто саме таким чином журналісти намагаються привернути увагу до матеріалу. Одна з найяскравіших ситуацій – це подання інтерв’ю Володимира Зеленського подкастеру Лексу Фрідману. Видання «Бабель» взяло у заголовок одне із тих слів, які використовував президент, аби привернути увагу до матеріалу. Це зробили не лише українські, а й деякі західні ЗМІ, зокрема CNN і The Telegraph.
Чи можна вживати лайливі слова в журналістиці?
Журналістика — це не блогерство чи стрімінг у TikTok. Вона має свої правила та етичні норми, однак багато редакцій сьогодні їх свідомо порушують.
–Є рекомендації Інституту масової інформації щодо використання обсценної лексики в журналістських матеріалах. Вони радять подавати такі слова у завуальованому вигляді – наприклад, лише перша буква і далі крапки, – пояснює Мірошниченко. Проте деякі журналісти не бачать у цьому проблеми, вважаючи, що поточні реалії диктують нові правила: Якщо взяти лютий 2022 року, то ми пам’ятаємо білборди з відомою фразою “Руський корабель, йди …”. Це стало символом. Але чи може це бути нормою для журналістики? На це питання кожен відповідає сам, — додає експерт.
«Наші» чи «українські військові»? Дискусія про правильні формулювання.
–Ще до початку повномасштабної війни в журналістських колах точилася дискусія: чи етично використовувати займенник «наші» стосовно українських військових? До 2022 року журналістів закликали не вживати «наші», щоб інформація залишалася максимально нейтральною. Але після 24 лютого все змінилося. Нині навіть у новинних матеріалах медіа використовують цей займенник, і ніхто вже не вважає це порушенням стандартів, – зазначив експерт.
Це свідчить про те, що українське суспільство змінюється, і медіа адаптується до нових реалій.
Маніпуляції та інформаційні атаки
–Важливим аспектом дискусії на тренінгу стало питання про маніпуляції з боку так званих «ліберальних» російських ЗМІ, які намагаються розмити поняття агресора. Ми нерідко бачимо, як деякі медіа завуальовано просувають думку, що всі однаково страждають. Наприклад, нещодавній скандал із проєктом «Медуза», де вони показали кадри зруйнованої України, але не назвали Росію агресором». Про які в цьому випадку стандарти журналістики ми можемо говорити? Це ж класична інформаційна маніпуляція, коли журналісти намагаються створити враження, що війна — це просто конфлікт, у якому винні обидві сторони, – одна з учасниць дискусії, журналістка газети «Голос Гуляйпілля» Тамара Борт.
Від мови ворожнечі до мови ненависті?
Останнім часом серед правозахисників і журналістів з’явилася ідея відмовитися від терміну «мова ворожнечі» та повернутися до поняття «мова ненависті». Адже до 2006 року, як підкреслив експерт, в українському громадянському суспільстві використовували саме термін «мова ненависті», але під впливом російського правозахисного центру «Сова» в українських медіа почали вживати словосполучення «мова ворожнечі».
На думку експерта, зміна термінології може мати глибші наслідки.
– Мені здається, що невдовзі ми повернемося до терміну «мова ненависті», бо він точніше передає суть явища. Ворожнеча – це те, що може бути і без ненависті. А от ненависть – це вже сильне емоційне переживання, яке не завжди супроводжується прямою агресією.
Журналістика в Україні переживає складні часи. Межа між допустимим і неприпустимим розмивається, і навіть професійні медіа дедалі частіше використовують лексику, яка раніше була табуйованою. Проте, за словами експерта, важливо пам’ятати головне. Журналістам варто залишатися професіоналами навіть у найскладніші часи. Бо якщо ми переступимо цю межу, повернутися назад буде дуже складно.
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти Центру журналістської солідарності в Запоріжжі – 096 277 53 52 (Наталя Кузьменко, Валентина Манжура, співкоординатори Запорізького центру), адреса: пр. Соборний, 152.
Світлана Карпенко, Фото Дар’ї Зирянової
