Прифронтова локальна преса працює для громад, у яких немає ані електрики, ані інтернету, і часто залишається єдиним джерелом перевіреної інформації. Під час зустрічі в київському офісі НСЖУ з делегацією Німецької спілки журналістів (DJV) йшлося про те, як підтримка німецьких колег перетворюється на нові випуски конкретних газет.
«Елемент українського спротиву»
– Прифронтова преса в багатьох випадках є єдиним медіа, доступним для тисяч українців, які живуть у зоні загрози, – сказав голова НСЖУ Сергій Томіленко.
Він нагадав слова редактора газети «Ворскла» із прифронтової Сумщини Олексія Пасюги, який постійно нагадує: хоч цифровий формат є більш сучасним і доступним з будь-якого куточка планети, але друкована газета важлива для жителів прикордонних, прифронтових сіл, де російські телеканали часто ловляться набагато краще за українські, а в багатьох населених пунктах немає електрики. Зараз інформаційна служба НСЖУ готує окреме відео про «Ворсклу»: знімальна група працювала під, скажемо прямо, не надто надійним захистом детектора дронів неподалік від російського кордону. Прем’єру планують орієнтовно на вересень.
Сергій Томіленко поклав перед німецькими гостями звичайний на вигляд номер газети «Зоря» з Лимана на Донеччині. Звичайний – з однією відмінністю: на шпальті стоїть логотип DJV. Торік німецькі колеги провели кампанію зі збору коштів, завдяки якій близько десяти прифронтових газет змогли й далі виходити.
– НСЖУ п’ятий рік допомагає прифронтовим газетам вижити, і завдяки цій допомозі газети друкуються й доставляються в найнебезпечніші куточки прифронтових регіонів, – наголосив у коментарі НСЖУ редактор «Зорі» Олександр Пасічник. Наразі і редакційний офіс, і помешкання пана Олександра зруйновані російськими ударам, журналісти були вимушені релокуватися, але видання газети не припинили.
З номера «Зорі» й почалася одна з головних тем бесіди з президентом DJV Мікою Бойстером, координатором проєкту Mediadialog Вольфґанґом Рессманном та президентом організації CIVIL – Center for Freedom Джабіром Дералою: чим сьогодні є прифронтова преса і що означає її підтримка для громад, які живуть поруч із лінією фронту.
Коли російські удари вимикають світло, мобільний зв’язок і мережу, друкований номер, який редактор особисто везе селами, лишається єдиним каналом інформації про графіки евакуації, гуманітарну допомогу, роботу лікарень і шкіл.
– Дивуюся, що іноземні журналісти вважають мій маршрут занадто ризикованим, – зауважує в коментарі НСЖУ редактор видання ««Зоря – Вісник Богодухівщини» Василь Мирошник. – Адже у цих реаліях живуть мої земляки. Потім з’являються публікації – без прикрас та фантазій, про сьогодення у прифронтовому краї, де майже щодня вбивають людей.
Часто локальне видання стає єдиним, хто протистоїть російській пропаганді, яка доходить до цих громад безперешкодно.
– Паперова газета для прифронтових територій – це не просто медіа, а елемент українського спротиву, – каже в коментарі НСЖУ редакторка «Нового життя» з Близнюків на Харківщині Ірина Воронкіна. – Газета доставляється до свого читача за будь-яких умов. Для жителів громади це знак, що вони не покинуті і мають зв’язок із країною.
Солідарність замість суперництва
Про те, як влаштована ця підтримка зсередини, розповів член правління НСЖУ Олександр Харченко – журналіст, який свого часу очолював УНІАН та Укрінформ, а нині відповідає за комунікаційний напрям спілки і є ментором ініціативи «Frontline press».
Міка Бойстер запитав, як українські журналісти організовуються, щоб протистояти російській дезінформації. Олександр Харченко назвав два чинники. Перший – солідарність усередині професії.
– Ми знаємо, як люди всіх творчих професій люблять доводити, хто з них більша зірка. З війною, на щастя, українські журналісти змогли переступити через багато таких речей і показати справжню солідарність – здатність відкласти професійне суперництво й об’єднатися в один медійний «фронт», – сказав він.
Прикладом він назвав Центри журналістської солідарності НСЖУ, які вже стали моделлю на міжнародному рівні, і саму ініціативу «Frontline press», в межах якої між 25 редакціями триває інтенсивний обмін досвідом.
Другий чинник – підтримка закордонних колег.
– Саме завдяки допомозі партнерів з Німеччини, Швеції, Норвегії та інших країн ми маємо змогу видавати ці 25 фронтових газет, – зазначив Олександр Харченко.
Міжнародна допомога, за його словами, дає редакціям не тільки змогу вижити.
– З усією повагою до міжнародних журналістів, які приїжджають в Україну і роблять фантастичну роботу, – але журналісти, які постійно живуть у цих прифронтових громадах, створюють неймовірні емоційні історії, – сказав Олександр Харченко.
Перед самою зустріччю він редагував матеріал про трьох священнослужителів на війні – монаха, священника і капелана. Як вони туди потрапили, як воюють, що їх до цього привело.
– Така історія могла народитися тільки зсередини, коли ти живеш поруч із цими людьми, – наголосив він.
Звідси й завдання спілки, каже Харченко, – зробити такі історії видимими для міжнародного медіаринку.
– Тоді, я впевнений, люди в різних країнах значно сильніше й глибше відчують, що тут відбувається і як можна допомогти Україні, – наголосив журналіст.
«Рекламний ринок мертвий»
Про умови, в яких працюють ці видання, говорили й воєнні кореспонденти. Виконавчий директор Академії української преси, польовий продюсер Андрій Коваленко щойно повернувся з двотижневого відрядження Донеччиною, Харківщиною та Запоріжжям. За його словами, головна потреба локальних і прифронтових медіа сьогодні – гроші.
– Це передусім питання фінансування, питання їхнього виживання. Рекламний ринок мертвий, він не працює, люди не можуть навіть зарплату отримувати, – сказав він.
Водночас зростає й фізична загроза. Ще рік тому кілзона становила 5–8 кілометрів, тепер – до 30, наголошує Андрій Коваленко. Редакції, які донедавна вважалися тиловими, опинилися в зоні прямого ураження…
Підсумовуючи зустріч, Міка Бойстер сказав, що деякі з почутих свідчень глибоко його вразили.
– Ми зробимо все, що зможемо, аби допомогти українським журналістам у їхній боротьбі, – пообіцяв президент DJV.
– Ваші історії важливі. Ви маєте їх розповідати, а ми маємо слухати й переказувати їх далі, – додав Вольфґанґ Рессманн.
НСЖУ звертається до міжнародних партнерів із проханням продовжити підтримку прифронтових редакцій: фінансувати друк і розповсюдження газет у прифронтових громадах, допомагати виданням, які втратили рекламні надходження і не мають чим платити зарплати, долучатися до спільних проєктів, що виводять роботу місцевих журналістів на міжнародну аудиторію.
* * *
Національна спілка журналістів України підтримує партнерські відносини з Німецькою спілкою журналістів — Deutscher Journalisten-Verband (DJV), найбільшим професійним об’єднанням журналістів Німеччини. Від початку повномасштабного російського вторгнення DJV послідовно виявляє солідарність з українськими медійниками та допомагає привертати увагу європейської журналістської спільноти до війни в Україні. Уже у квітні 2022 року німецькі колеги поширили звернення НСЖУ до іноземних журналістів «Маємо зупинити геноцид разом» та заявили про намір вивчити юридичні можливості реагування на російські воєнні злочини.
Новий імпульс партнерству надав виступ голови НСЖУ Сергія Томіленка на Федеральному конгресі DJV в Інгольштадті у листопаді 2024 року. Як почесний гість конгресу він розповів близько 200 делегатам про загиблих і полонених українських медійників, небезпеки роботи під час війни та роль локальних газет у прифронтових громадах. Учасникам також представили відео про діяльність мережі Центрів журналістської солідарності та фотовиставку НСЖУ про роботу журналістів у воєнний час. Головним закликом української делегації було не дозволити Україні зникнути з газетних шпальт, телеетерів і новинних стрічок європейських медіа.
Після цього конгрес DJV започаткував збір пожертв серед німецьких журналістів і журналістських організацій на підтримку українських прифронтових редакцій. У квітні 2025 року вдалося надати допомогу шістьом виданням: газетам «Голос Гуляйпілля», «Обрії Ізюмщини», «Зоря», «Новий День», «Миколаївські новини» та «Вечірній Миколаїв». Під час організованої НСЖУ онлайн-зустрічі українських редакторів із керівництвом DJV у травні 2025 року зазначалося, що загалом фінансову та моральну підтримку отримали 12 медіа з прифронтових регіонів. Зібрані кошти допомогли редакціям оплачувати друк газет і продовжувати інформувати мешканців громад, у яких через обстріли часто немає електрики, інтернету та стабільного мобільного зв’язку.
Співпраця НСЖУ і DJV не обмежується матеріальною допомогою. У червні 2025 року Генеральні збори Європейської федерації журналістів ухвалили спільно підготовлену резолюцію про захист ментального здоров’я журналістів. Її авторами стали НСЖУ, DJV, австрійська профспілка GPA-DJP та німецьке журналістське об’єднання у складі ver.di. Документ передбачає визнання психосоціальних ризиків журналістської роботи, створення європейської інформаційної платформи, проведення тренінгів і врахування особливих потреб воєнних кореспондентів, фрілансерів та журналісток.
У грудні 2025 року Сергій Томіленко передав у Берліні прапор НСЖУ президенту DJV як символ вдячності, взаємної довіри та партнерства. Разом із прапором німецьким колегам передали примірники прифронтових українських газет, виходу яких сприяла фандрайзингова кампанія DJV.
У липні 2026 року президент DJV Міка Бойстер відвідав НСЖУ в Києві. Під час зустрічі обговорювали нові безпекові потреби воєнних кореспондентів, зокрема забезпечення детекторами дронів, психологічне відновлення журналістів після фронтових відряджень, а також міжнародну підтримку українських медійників, яких незаконно утримує Росія.
Інформаційна служба НСЖУ
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Президент Німецької асоціації журналістів у Києві: «Не маю жодних сумнівів, що Україна переможе»
«PRESS більше не дає імунітету»: як дрони змінили роботу воєнкорів і що можна цьому протиставити
