Двадцять вісім журналістів. Двадцять вісім історій. Двадцяти вісім голосів медійників, які Росія намагається змусити замовкнути, тримаючи їх у неволі.
Поки українські журналісти залишаються в російських в’язницях, боротьба за їхнє звільнення триває не лише під час дипломатичних переговорів чи обмінів. Не менш важливий фронт проходить у міжнародному інформаційному просторі, де кожна згадка, резолюція чи акт солідарності здатні не дозволити світу забути про людей, яких ув’язнили лише за те, що вони займалися журналістикою.
Саме тому тема незаконно ув’язнених українських журналістів уже кілька років є одним із ключових напрямів міжнародної діяльності Національної спілки журналістів України. НСЖУ послідовно порушує проблему звільнення медійників, які перебувають за ґратами, під час міжнародних конференцій, зустрічей із керівниками журналістських організацій Європи, представниками Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, Ради Європи, дипломатичного корпусу, правозахисних організацій. Спілка документує факти переслідування і обставини ув’язнення, співпрацює з родинами, підтримує міжнародні кампанії солідарності. Знято документальний фільм «Звільнити слово», який розповідає про злочини Росії проти свободи слова, його покази пройшли в кількох столицях Європи.
НСЖУ здійснює адвокацію, щоб долі українських журналістів не розчинялися у статистиці війни, і ця проблема не замовчувалася. Бо мовчання – саме те, на що розраховує Кремль.
Новий імпульс робота отримала під час зустрічі керівництва НСЖУ на чолі з головою спілки Сергієм Томіленком, українських медійників та медіаекспертів із міжнародними партнерами. У межах робочої поїздки до України, на цю зустріч до спілки завітали президент Німецької асоціації журналістів (DJV) Міка Бойстер, медіаексперт, організатор міжнародного проєкту «Медіадіалог» Вольфганг Рессманн за підтримки МЗС ФРН, президент медіаплатформи CIVIL– Center for Freedom (Північна Македонія) Джабір Дерала.
Однією з головних тем розмови і стала доля журналістів, яких Росія незаконно розбавила волі.
Від резолюцій до реальних механізмів
За останні роки міжнародна підтримка українських журналістів суттєво посилилася.
Минулого року Європейська федерація журналістів, яка об’єднала майже 300 тисяч журналістів, одноголосно підтримала резолюцію, яку схвалили 73 журналістські організації із 38 країн. Документ закликає редакції та журналістські організації постійно називати імена незаконно ув’язнених медійників у своїх матеріалах, публічних зверненнях.
На перший погляд це може здатися символічним жестом. Насправді ж ідеться про важливий принцип міжнародної адвокації. Людина, про яку регулярно говорять, перестає бути безіменною цифрою у списку незаконно поневолених. Вона залишається присутньою у професійному середовищі, а для самих ув’язнених це часто стає доказом того, що світ не припинив боротьбу за їхню свободу.
Таку ж позицію підтримала й Парламентська асамблея Ради Європи, у межах кампанії «Журналісти мають значення». Крім того, інформація про переслідування українських медійників систематично передається на Платформу Ради Європи для захисту журналістики та безпеки журналістів.
Саме на цій основі міжнародної солідарності під час зустрічі в НСЖУ прозвучала ініціатива, яка може змінити саму філософію міжнародної адвокації: кожен полонений журналіст має отримати свого міжнародного посла.
«Якщо кожен матиме свій голос, їх буде неможливо забути»
– Полонених журналістів не можна залишати в тиші. Саме публічність дає їм шанс на свободу, – наголошував і під час зустрічей, і в теле- та радіоефірах Сергій Томіленко. – Тож маю головний заклик: Європа не повинна припиняти тиск на Росію заради -звільнення українських цивільних журналістів. Зараз щонайменше 28 наших колег перебувають у російській неволі. Їх незаконно ув’язнили за те, що були журналістами.
Якщо згадати історію Ірини Левченко, то її рідні 25 місяців не знали, що з нею, чи вона жива. Лише минулого року отримали першу звістку з російської в’язниці. Тепер окупанти намагаються зробити те, що роблять майже з усіма незалежними журналістами – представити її не журналісткою, а «екстремісткою» чи «шпигункою».
Але маємо й іншу історію: Наріман Джелял мав багато років провести за ґратами. Але завдяки міжнародній солідарності та дипломатичному тиску його вдалося звільнити. Тепер він представляє Україну як дипломат. Тому впевнений: мовчання ніколи не допомагає полоненим, допомагає увага, солідарність, постійний міжнародний тиск, – підсумовує Сергій Томіленко.
Журналіст проекту «Крим.Реалії», колишній політичний в’язень Кремля Владислав Єсипенко, який сам провів чотири роки у російській неволі, і став ініціатором нової моделі міжнародної адвокації.
Під час зустрічі Владислав Єсипенко говорив про те, що з початку повномасштабного вторгення вдалося звільнити лише трьох цивільних журналістів, а щонайменше 28 залишаються у неволі. Деякі з них перебувають в повній ізоляції, без зв’язку з родинами та зовнішнім світом.
Саме тому Владислав Єсипенко запропонував новий формат міжнародної кампанії.
Ідея полягає у тому, щоб за кожним незаконно ув’язненим журналістом був закріплений міжнародний інформаційний посол – відомий журналіст, редактор, медіаменеджер або редакція, які системно розповідають світові історію конкретної людини.
- Є пропозиція, щоб відомі німецькі журналісти стали інформаційними партнерами кожного з ув’язнених медійників, і щоб вони висвітлювали це питання на різних майданчиках, – деталізує Владислав Єсипенко. – Вважаю, що це буде дуже важливим.
Персональна адвокація може виявитися ефективнішою за загальні списки імен. Коли за кожним ув’язненим журналістом стоятиме конкретний відомий колега, його історія постійно звучатиме у публічному просторі, а отже, зростатиме й міжнародний тиск на Росію.
Фактично йдеться про створення глобальної мережі професійної солідарності, у якій кожен український журналіст, що перебуває за ґратами, матиме свого постійного захисника в міжнародному медіасередовищі.
Від солідарності – до персональної відповідальності
Секретар НСЖУ Микола Семена, який опікується в Спілці кримським напрямком роботи, і був під забороною займатися журналістською роботою у тимчасово окупованому Криму, переконаний: міжнародну підтримку необхідно робити дедалі конкретнішою.
Він нагадав, що кампанія солідарності вже приносить результат. Саме завдяки постійній роботі журналістських організацій тема незаконно ув’язнених українських медійників сьогодні звучить на міжнародних професійних майданчиках.
Тож журналіст, який сам знає ціну переслідувань з боку Росії, активно підтримав ідею підтримки кожного українського журналіста персональним міжнародним амбасадором. Більше того, Микола Семена бачить можливості розширення персонального інформаційного шефства.
– Національна спілка журналістів України, міжнародні партнери проводять велику адвокаційну роботу. Є один шлях, який, на мою думку, ще не використаний. До кампанії можуть долучатися не лише журналісти. Важливо, щоб відповідальність відчували і редакції, які свого часу співпрацювали з журналістами, які опинилися у неволі, друкували їхні матеріали або акредитували їх для роботи, – каже Микола Семена. – Вілен Темер’янов, якого незаконно ув’язнили на чотирнадцять років, у свій час співпрацював з виданням «Грани. Ру» і треба, щоб міжнародний ментор, а я знаю, що такий у Вілена є, звернувся у редакцію видання. Потрібно, щоб вони теж боролися за його визволення.
Поки ідея міжнародного амбасадорства лише набирає обертів, вона вже має практичне втілення. Голова організації Civil Media з Північної Македонії, журналіст і правозахисник Джабір Дерала став публічним адвокатом (міжнародним послом) незаконно ув’язненого кримськотарського журналіста Вілена Темір’янова.
–Я став публічним адвокатом Вілена Темір’янова на прохання Посольства України. Відтоді написав багато листів до російського посольства, звертався неодноразово, публікував статті, щоб привернути увагу до його незаконного ув’язнення. Відповіді не отримав. Натомість Посольство Росії заблокувало мене на своїй сторінці у Facebook. Але це нічого не змінює. Й надалі робитиму все можливе, щоб історію Вілена почули якомога більше людей, – акцентував гість НСЖУ.
Джабір Дерала заявив, що готовий передати президенту Німецької асоціації журналістів Міці Бойстеру всі зібрані ним матеріали про справу Вілена Темір’янова, щоб залучити до міжнародної адвокаційної кампанії ще більше медійних організацій.
Приклад Джабіра Дерала став підтвердженням того, що ініціатива Владислава Єсипенка – закріпити за кожним незаконно ув’язненим українським журналістом міжнародного посла – вже сьогодні починає набувати практичного втілення. Коли за конкретною людиною стоїть конкретний журналіст, правозахисник чи редакція, її історія не зникає з міжнародного інформаційного простору, а боротьба за звільнення набуває системного й адресного характеру.
Інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: