Фотограф і фотожурналіст Олег Пальчик досить відомий у професійному світі. Нині ж він став одним з героїв історій у межах проєкту «Розкажемо про наших», започаткованого Харківським Центром журналістської солідарності НСЖУ. Олег, як і інші герої історій, відповів на два запитання: чому він пішов на службу і чи повернеться в медійний простір? Останнє видається важливим, бо ж із часом, і якщо не вплинуть нові особисті чинники, інформаційний простір України і профільна освіта збагатяться медійниками нового ґатунку. Тому відповідь на запитання «Чи повернешся в медіа після перемоги?» у кожного з наших героїв своя, і ці відповіді лишаємо без коментарів.
ІСТОРІЯ 8. Олег Пальчик
Олег Пальчик майже 18 років у журналістиці й фотографії. Працював фотографом, фотожурналістом, писав тексти. Співпрацював із українськими і міжнародними медіа (CNN Business, The New York Times, BBC News, Business Insider).
Основним фокусом своєї роботи Олег називає портрет, репортаж, документалістику. Має чисельні суспільно важливі проєкти, в яких портрети, зроблені ним, вдало розкривали задумку авторів.
Що зараз? Олег фотографує життя підрозділів Сил оборони, документує реалії війни. Інколи він пише невеликі тексти. «Усе, що встигаю схопити об’єктивом і серцем, зберігаю як свідчення для майбутнього», – підсумовує свою роботу.
Одним із багатьох цікавих і успішних кейсів Олега можна назвати те, що його світлини бійців в Авдіївці перепощував на своїй сторінці Володимир Зеленський. Його світлини бачив світ і Україна під час операції на Курщині.
Коли і чому пішов служити? «У 2022 році, коли росіяни полізли на нашу землю, рішення було без варіантів. Пішов, бо не міг інакше: інакше це вже не я. Захищати свою країну – це не геройство, це нормальність, просто багато хто про це забув», – таку мотивацію називає Олег.
І те, що це не просто слова, а вивірена війною філософія, підтверджує хоча б простий факт: те як несподівано ми крайній раз побачилися з Олегом в Харкові. Запилений після чергового прильоту по місту (удар прийшовся за десяток метрів від нього) він усміхався і готувався до чергових зйомок і показу історій бійців.
Чи повернеться в медіа після перемоги?
–Повернуся. Але це буде не просто повернення, а продовження. Мене тепер цікавить тільки правда: живі історії, справжні люди, справжні сенси. Хочеться творити те, що лишається після всіх «ефектних заголовків» – пам’ять, яка говорить сама за себе, – розповідає Олег.
Раніше ми розповідали про Володимира Мазура – головного редактора телеканалу «Сімон», ведучого телепрограм, а нині військового.
Також ми розказали історію Всеволода Латуна – відеооператора, який на фронті став оператором дронів.
А ще розповіли про Олексія Басакіна, який служить у війську на посаді командира відділення у мінометній батареї.
Також героєм однієї з історій стала Руслана Богдан – харківcька журналістка, а зараз молодша сержантка.
Ми розповідали і про Дмитра Когана – медійника з Харкова, який нині служить у силах протиповітряної оборони.
Героєм однієї з історій став медійник з великим стажем роботи, який нині служить у Національній гвардії України Дмитро Брук.
У межах проєкту «Розкажемо про наших» ми писали про телевізійника, який став прикордонником, Михайла Воронкова.
ДОВІДКА. Проєкт «Розкажемо про наших» започатковано командою Харківського Центру журналістської солідарності НСЖУ до Дня журналіста. Це – 9+ історій про медійників, які зараз служать. Чому 9+? За цим «плюс» стоїть багато людей: колега, який тільки-но прийшов в «учєбку», ще двоє серед тих військових, про чию роботу зможемо розказати тільки після перемоги, а хтось до лав Збройних сил приєднався ще до повномасштабної війни. На Харківщині багато працівників медіа вдягли однострій. Скільки – точної цифри ми не маємо. Але впевнені, кожна історія варта уваги. Хто вони – наші герої? Ведучі прайм тайму, оператори, автори колонок на сайтах, редактори, викладачі журналістики, фотокори. Усі, хто в певний момент після лютого 22-го року сказали собі: роботу в медіа я ставлю на паузу. Я йду у військо. Ці історії різні за наповненістю та емоційністю. Ми прагли, щоб кожен із наших колег відповів на питання, але, за бажанням доповнив відповіді будь-чим. І, так, деякі тексти вийшли оціночно-особистими, адже автори статті (Ганна Черненко і Володимир Павлов) знають героїв.
Далі буде – бо ж історій наших колег, а нині військових – немало…
***
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти Центру журналістської солідарності у Харкові – телефон: 093 813 75 44 (координатор Ганна Черненко).
Харківський ЦЖС
Дискусія з цього приводу: