Всеволод Латун – відеооператор, а нині військовий – сьогоднішній герой історії у межах проєкту «Розкажемо про наших», започаткованого Харківським Центром журналістської солідарності НСЖУ. Всеволода, як і інших героїв розказаних історій, попросили відповісти розлого всього на два запитання: чому вони пішли на службу і чи повернуться в медіасферу? Останнє видається важливим, бо це про те, що, із часом і якщо не вплинуть нові особисті чинники, інформаційний простір України і профільна освіта збагатяться медійниками нового гатунку. Тому відповідь на запитання «Чи повернешся в медіа після перемоги?» у кожного з наших героїв лишаємо без коментарів.
ІСТОРІЯ 2. Всеволод Латун
Частина вчорашніх медійників знайшла себе у бригадах саме за фахом. Історія служби Всеволода Латуна теж почалася так, із пресслужби. Та нині він на бойовій роботі.
Всеволод Латун із 18 років працює з камерою. Спочатку фільмував і монтував спортивні відео, а з 21 року став відеооператором у маленькому інформаційному агентстві. Жартує, що його робота в медіа почалася зі співбесіди рівно в день народження. За рік до повномасштабного переїхав із Харкова до Києва, де працював відеооператором і монтажером у невеликій художній студії.
Чим займається зараз? Зараз Всеволод – оператор важких ударних БПЛА у штурмовому батальйоні.
–Якщо так подумати, то я змінив екран камери на екран пульта дрона. Тільки на відміну від роботи у медіа, ти маєш більший контроль над тим, що відбувається у твоїй зоні відповідальності. Бо коли ти відеооператор у якихось новинах – ти тільки свідок, а за пультом дрона ти певною мірою режисер, який сам вирішує, що буде далі з твоєю ціллю, – пояснює зміну діяльності Всеволод.
Чому пішов служити? Доленосним проєктом для Всеволода стала робота вже в 2023 році. Проєкт, у якому він брав участь, був присвячений руйнуванням шкіл на деокупованих територіях Миколаївської області. Тоді й схилився до рішення йти на службу.
–Можливо, ці відрядження стали найсильнішим стимулом, який спонукав мене долучитися до ЗСУ. Але перші спроби мобілізуватися були ще навесні 2022 року. Я тричі ходив до київських ТЦК, але щоразу у мене лише брали дані й казали, що перетелефонують. І от у квітні минулого року мені запропонували доєднатися до 92-ї ОШБ. Вирішив, що це гарний шанс віддати борг місту, де народився та виріс (ред. 92 бригада є харківською). Окрім того, мені є що тут захищати, бо батьки ще на початку повномасштабки сказали, що нікуди виїжджати не збираються й залишаться жити у своєму українському Харкові, – каже Всеволод.
Чи повернешся в медіа після перемоги?
–Якщо чесно, то повертатися у медіа не хочу. Можливо, лише на якийсь час – поки шукатиму можливості задіяти набуті на службі знання в цивільному житті. Постійно з побратимами обговорюємо, як наших «пташок» можна буде задіяти. Можливо – повітряна доставка чи щось на кшталт того. У принципі, ми і зараз певною мірою «кур’єри», тільки «отримувачі» не дуже раді нашим посилкам».
ДОВІДКА. Проєкт «Розкажемо про наших» започатковано командою Харківського Центру журналістської солідарності НСЖУ до Дня журналіста. Це – 9+ історій про медійників, які зараз служать. Чому 9+? За цим «плюс» стоїть багато людей: колега, який тільки-но прийшов в «учєбку», ще двоє серед тих військових, про чию роботу зможемо розказати тільки після перемоги, а хтось до лав Збройних сил приєднався ще до повномасштабної війни. На Харківщині багато працівників медіа вдягли однострій. Скільки – точної цифри ми не маємо. Але впевнені, кожна історія варта уваги. Хто вони – наші герої? Ведучі прайм тайму, оператори, автори колонок на сайтах, редактори, викладачі журналістики, фотокори. Усі, хто в певний момент після лютого 22-го року сказали собі: роботу в медіа я ставлю на паузу. Я йду у військо. Ці історії різні за наповненістю та емоційністю. Ми прагли, щоб кожен із наших колег відповів на питання, але, за бажанням доповнив відповіді будь-чим. І, так, деякі тексти вийшли оціночно-особистими, адже автори статті (Ганна Черненко і Володимир Павлов) знають героїв.
Далі буде – бо ж історій наших колег, а нині військових – немало…
***
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти Центру журналістської солідарності у Харкові – телефон: 093 813 75 44 (координатор Ганна Черненко)
Харківський ЦЖС
