Івано-Франківська муніципальна телерадіокомпанія «Вежа», заснована в листопаді 1999 року, відома на Прикарпатті та далеко за його межами. Метою її створення було бажання громади міста й депутатів міської ради мати незалежний та некомерційний засіб масової інформації, зорієнтований на життя міста. Нині ТРК «Вежа» – сучасна медіа-компанія, що включає в себе FM (в Івано-Франківську на частоті 107 МГц) та інтернет-радіостанцію, кабельне телебачення (в Івано-Франківську в мережах «Діскавері» та «Ланет Нетворк») й інтернет-телебачення, веб-ресурс vezha.org із підтримкою в популярних соціальних мережах, службу новин та рекламну агенцію.
Уже п’ятий рік поспіль «Вежа», як багато інших вітчизняних медіа, гідно тримає інформаційний фронт в умовах повномасштабної війни. Через які виклики доводиться проходити команді медіа, які проблеми й труднощі вдалося подолати та яке бачення майбутнього локальних медіа – про це й інше у відвертому інтерв’ю з генеральним директором ТРК «Вежа» Тарасом Зенем, журналістом, теле- та радіоведучим.

– Пане Тарасе, медіа сьогодні – це не лише телебачення чи радіо, а ціла система контенту. Як сьогодні виглядає телерадіокомпанія «Вежа» зсередини? Що змінилося за останні роки?
– Ми постійно змінюємося. Наприклад, окрім традиційного створення контенту для телебачення та радіо, ми не просто його викладаємо на нашому сайті, але й активно поширюємо в соцмережах. Давно не секрет, що сьогодні традиційні медіа відходять на задній план, телебачення молодше та середнє покоління фактично вже не дивиться, FM радіо слухають переважно в автівках. Гору беруть соцмережі. Саме на цей ресурс останніми роками ми звертаємо більше уваги. Бо розуміємо, що й на сайти вже мало хто цілеспрямовано заходить, усі черпають інформацію з фейсбука, інстаграма, і, на жаль, із неконтрольованих телеграм-каналів.
Тож маємо йти в ногу з часом, хоча, зізнаюся, не завжди встигаємо. Наприклад, ще не розкусили такий новий ресурс як Threads, який помітно набирає обертів. На все це просто не вистачає рук.
Нині «Вежа» – це майже сорок працівників. За останні два роки в нас дуже омолодився колектив, що не може не тішити. Фактично всі три знімальні групи теленовин – це студенти журналістики старших курсів Карпатського національного університету імені Василя Стефаника. Кілька наших «вежиків», як ми себе внутрішньо називаємо, пішли до війська.
– Які проєкти, досягнення ви вважаєте найбільш знаковими?
– Останніх кілька років запровадили добру традицію. Двічі на рік ми робимо особливі виїзні ефіри: на День міста та на день народження ТРК «Вежа», який співпадає з Днем працівників радіо, телебачення та зв’язку. Ми зрозуміли, що наших редакційних стін нам замало, тож вийшли до людей так, щоб візуально перехожі бачили процес нашої роботи. Тому ці особливі радіо- і водночас телеефіри, які, як восьмигодинні марафони, робимо в публічних місцях у середмісті. Адже глядачі та слухачі в такий спосіб можуть нас бачити наживо.

Для нашої команди це неабиякий виклик, адже щоразу це інше місце, яке треба пристосувати до ефіру. Ми вже робили такі марафони у припаркованому автобусі, в спеціально розміщеному прозорому куполі, на балконі міської ратуші, в прозорому кіоску. А ще торік спільно з Університетом Короля Данила на базі їхнього закладу ми відкрили радіостудію. Там теж проводимо прямі ефіри, періодично залучаючи до цих процесів студентів кафедри журналістики. Майбутні медійники там мають практичні заняття, інколи просто в студії відбуваються пари. Тож для УКД це корисно і нам цікаво. Така от співпраця.
Ну і звісно продовжуємо надалі рутинно творити наш звичний телевізійний та радійний контент.
– Останні роки стали серйозним випробуванням для всіх українських медіа. Як повномасштабна війна вплинула на роботу телерадіокомпанії «Вежа»?
– Кілька наших працівників мобілізувались і виконують бойові завдання на фронті. Зокрема, музичний редактор радіо Антон Федорук воює в лавах 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» у Донецькій області. Оператор трансляції Андрій Кашуба на Запорізькому напрямку в складі 102 бригади отримав поранення та відбуває реабілітацію, телеоператор Геннадій Томнюк днями вийшов із позицій, на яких перебував безперервно 78 днів. Ще з самого початку повномасштабки в лютому-березні 2022 року наші два телеоператори, Андрій Шкварла та Світозар-Андріян Савчук, пішли до війська. І хоч уже станом на зараз звільнилися з «Вежі», проте ми надалі їх вважаємо своїми «вежиками».
На фронті є багато колишніх працівників «Вежі», які звільнилися від нас ще до початку вторгнення. Це, зокрема, Олександр Литвиненко, Михайло Тімаков й Андрій Бойко. Андрій продовжував працювати в сфері медіа, але, на превеликий жаль, загинув у Гуляйполі 6 квітня 2023 року внаслідок ракетної атаки. Для нас усіх це велика втрата.
Загалом із 2022 року в нашому контенті з’явилось багато мілітарної тематики. Телепрограми «Не звичайні Герої», «ТакТік» й інші.

– Тарасе, чи пам’ятаєте перший день повномасштабної війни? Чи були готові до таких подій? Розкажіть, як команда вашого медіа прожила той день.
– Звісно, що такий день не забудеться ніколи. По дорозі на роботу я вирішив сфотографувати на телефон чергу людей біля банкомату, адже тоді всі масово почали знімати готівку. Думав, можливо ці кадри використаємо десь у сюжеті до новин. Кілька людей у черзі через загальну паніку почали голосно обурюватись, чого, мовляв, ти тут знімаєш. Я ж сказав, що журналіст і підійшов ближче показати своє посвідчення. Поки підходив і виймав із рюкзака документ, то отримав перцевим балончиком в очі. Добре, що був в окулярах, які захистили мені очі.
У ті дні ми скасували всі розважальні ефіри на радіо і перейшли на тижневий цілодобовий новинний формат. Розписали між усім колективом чергування і щогодини виходили з новинами. Згодом багато чого в ефірній сітці телебачення та радіо довелось скорегувати.
– Чи змінилися підходи до подачі інформації? Що довелося змінювати?
– Так, на радіо ми скасували окремі випуски «Новин світу», «Новин міста» і «Новин України», як це в нас було раніше. Натомість зробили загальні новини. Адже події розгорталися настільки блискавично, що відтягувати ту чи іншу новину у випуск, який має вийти через дві чи три години, не було змісту.
– Де проходить межа між оперативністю та відповідальністю?
– Це дуже тонка грань. Її просто треба майже інтуїтивно відчувати. Тим паче, в часі повномасштабної війни, коли спокуса видати оперативно ту чи іншу новину може комусь нашкодити.

– Які виклики стали найскладнішими для вашої медійної команди?
– Із повномаштабкою велика частина працівників пішла на фронт, кілька журналісток із сім’ями виїхали за кордон. А це – втрата вишколених працівників у компанії. Тож збільшилася потреба у професійних кадрах. А ще викликом для всіх нас є як знімати небезпечні події, наприклад, приліт у середмістя шахеда чи ракети. Як швидко узгодити зйомку з відповідними структурами, що і як можна знімати, а що ні. Щоразу це менший чи більший виклик.
– Як працюєте в умовах блекаутів?
– Тут діємо, як і більшість. Вмикаємо генератор і живимо від нього кілька основних комп’ютерів, зокрема, ефірних. Адже навіть попри вимкнення світла етер на радіо і ТБ має продовжуватись. Оператори та монтажери мають усе одно монтувати сюжети, щоб ввечері вчасно на телебаченні вийшли новини. Проте, останніх два роки, у випадку довготривалих вимкнень в глибокий нічний час, ефір можемо ставити на паузу.
– Тарасе, яким бачите розвиток «Вежі»? Чи є плани щодо нових форматів або платформ?
– Планів завжди є багато, були б кошти і ресурси це реалізовувати. Все ж у найближчих планах – спільно з іншим франківським радіо «Західний полюс» вперше зробити спільний об’єднаний восьмигодинний ефір до Дня міста. Мета – збір коштів на потреби підрозділу нашого колишнього музичного редактора, вже тут згаданого Антона Федорука. Адже Антон працював як на «Західному полюсі», так і на «Вежі». Таких спільних ефірів двох ключових місцевих FM станцій ми ще ніколи не робили.
– Яку роль, на Вашу думку, зараз відіграють локальні медіа?
– Загалом класичні медіа послаблюються. Соцмережі їх помітно витісняють. Думаю, з часом слабші класичні локальні медіа будуть вимушені зникнути. Залишаться одиниці, адже запит саме на місцевий контент усе одно залишатиметься, але не в таких обсягах. Розвиватимуться більше новинні сайти з активним супроводом у соціальних мережах та месенджерах каналів. Такі реалії.
– Які уроки повномасштабна війна вже дала вашій команді?
– Це була добра перевірка для кожного з нас, наскільки оперативно ми готові діяти в критичні моменти як медійники. Ці обставини – це неоціненний вишкіл для всіх працівників медіа в Україні, а особливо для тих, які працюють на прифронтових територіях. Таких уроків ти не отримаєш ніде в світі, як тепер.
– Яку пораду дали б молодим журналістам, які хочуть працювати на телебаченні чи радіо?
– Будьте готові працювати за ідею, а не за гроші. В медіа багато коштів не заробиш, але заробиш неоціненний досвід спілкування з різними цікавими людьми, з якими за інших обставин ніколи б не перетнувся. Працювати в медіа – це мати в телефоні контакти від хорошого двірника чи таксиста до відомої шоу-бізнесової зірки, олігарха чи президента. І до будь-кого за потреби можна сміливо телефонувати, щоб домовитися про зустріч.



Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти Центру журналістської солідарності в Івано-Франківську – 066 677 07 26 (Вікторія Плахта, координатор Івано-Франківського центру), адреса: вул. Січових стрільців, 25.
Розмову вела Богдана Засідко, Івано-Франківський Центр журналістської солідарності
























Дискусія з цього приводу: