24 лютого 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення, найбільше журналістське об’єднання країни – Національна спілка журналістів України – мало в київському офісі один бронежилет і три – у Маріуполі. Журналісти виїжджали на фронт фактично беззбройними. За три з половиною роки ситуація із захисним спорядженням суттєво покращилась: міжнародні організації, зокрема ЮНЕСКО, передали сотні бронежилетів і шоломів, марковані написом «PRESS» відповідно до міжнародних конвенцій. Але сама природа загрози змінилася настільки радикально, що ці засоби захисту перестали виконувати свою функцію.
23 жовтня 2025 року в Краматорську від удару російського дрона загинули воєнна кореспондентка та телеоператор телеканалу «Freedom» – Альона Губанова (Грамова) і Євген Кармазін. Вони й французький журналіст Антоні Лаллікан і стали одними з перших журналістів, убитих цілеспрямованою дроновою атакою.
Ці випадки позначили якісно новий етап у хронології російських воєнних злочинів проти медійників.
15 квітня 2026 року в центральному офісі НСЖУ на Хрещатику відбувся меморіальний захід, на якому рідним Альони та Євгена посмертно вручили ордени «За заслуги» III ступеня, якими їх нагороджено Указом Президента України, та Національну премію за захист свободи слова імені Ігоря Лупченка. Але окрім вшанування пам’яті, захід став майданчиком для фіксації ключового зсуву: бронежилет і шолом, які ще два-три роки тому здавалися доволі надійним захистом, сьогодні не рятують від головної загрози – безпілотників.
Маркування «PRESS» як ціль
Голова НСЖУ Сергій Томіленко сформулював парадокс, який визначає нинішню ситуацію. Бронежилети з маркуванням «PRESS», які міжнародне гуманітарне право передбачає як засіб ідентифікації та захисту цивільних журналістів, для російських операторів дронів стали не стримувальним фактором, а навпаки – орієнтиром для ураження. Маркування, покликане захищати, перетворилося на ціль.
Цей висновок, на жаль, підтверджується практикою цілеспрямованих атак. Журналісти, чия присутність у зоні бойових дій є очевидною завдяки камерам, мікрофонам і написам на екіпіровці, стають пріоритетними цілями. Росія атакує не лише тих, хто тримає зброю, а й тих, хто тримає камеру, – бо камера фіксує злочини, а фіксація злочинів є загрозою для агресора.
За даними моніторингу НСЖУ, з початку повномасштабного вторгнення загинули 147 журналістів і медіапрацівників. Із них 21 – безпосередньо при виконанні професійних обов’язків, 10 стали цивільними жертвами обстрілів, решта загинули в лавах Збройних сил України. З початку 2026 року загинули 7 журналістів – усі перебували у складі ЗСУ, щонайменше двоє з них – від ударів російських дронів.
Сергій Томіленко наголосив: ці цифри – не просто статистика, це трагедії родин. Це конкретні люди – з усмішками, звичками, планами на майбутнє. Батько Євгена Кармазіна Олександр розповів, як син кожного разу відмовлявся переходити на спокійнішу роботу: «Ні, я маю бути там». Генеральна директорка «Мультимедійної платформи іномовлення України» Юлія Бін згадала листування з Альоною, яка мріяла залишитися вдома на Донбасі й нікуди не їхати, але продовжувала роботу. Голландські волонтери, які подружилися з Альоною та Євгеном, зробили собі татуювання з камерою і мікрофоном – на пам’ять.
Усі ці деталі – підкреслюють: дронова загроза вбиває не абстрактних «представників медіа», а живих людей, які свідомо обирали залишатися на передовій.
2025 рік змінив правила безпеки
Еволюція засобів захисту журналістів за роки повномасштабної війни є дзеркалом еволюції самих загроз. У 2022 році головним завданням було елементарне забезпечення бронежилетами та шоломами – їх катастрофічно бракувало. До 2024 року, коли ситуація з екіпіровкою більш-менш стабілізувалася, панівною загрозою стали ракетні та артилерійські обстріли, від яких бронежилет міг дати бодай мінімальний шанс при осколковому ураженні.
Але 2025 рік змінив правила. FPV-дрони, здатні переслідувати конкретну людину, зробили класичний захисний комплект недостатнім. Бронежилет не захищає від прямого влучення дрона з вибухівкою, а шолом не рятує від ураження, яке може прийти з будь-якого напрямку й на будь-якій висоті.
Сьогодні НСЖУ та міжнародні партнери переорієнтовують зусилля на нові засоби: детектори дронів, системи раннього виявлення, засоби радіоелектронної протидії.
Водночас, як зазначив Сергій Томіленко, жодні технології не виведуть журналістів із зони ризику повністю. Доки війна триває, доки журналісти продовжують фіксувати злочини і доносити правду, вони залишатимуться мішенями. Розумний підхід до організації роботи журналістів – спільна відповідальність медіакомпаній, міжнародних організацій, держави і самих медійників.
Заступниця міністра культури Наталія Мовшович під час вручення нагород сформулювала думку, яка, можливо, є ключовою для розуміння всієї проблеми: «Свобода слова – це не абстрактна цінність. За неї журналісти в Україні платять власним життям. І ці нагороди – не лише про пам’ять. Це визнання тієї ціни, яку вони заплатили».
Альона Губанова і Євген Кармазін працювали одною командою, розуміли одне одного з півслова, не раз потрапляли під обстріли – і щоразу поверталися до роботи. Вони були серед тих, хто першими зіткнулися з новим обличчям війни – війною дронів… і стали її жертвами.
Їхні імена – це нагадування про те, що захист журналістів потребує постійної адаптації до загроз, які змінюються швидше, ніж встигає реагувати міжнародне гуманітарне право. І що кожен день зволікання – це потенційна нова втрата.
Максим Степанов, інформаційна служба НСЖУ
