Голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко відвідав Український Вільний Університет (УВУ) у Мюнхені — один із найдавніших осередків збереження української наукової та історичної пам’яті за кордоном. Візит відбувся під час його перебування в Баварії на запрошення Баварської асоціації журналістів з нагоди її 80-річчя.
В архіві УВУ голова НСЖУ гортав пожовклі сторінки таборової преси – видань, які українці друкували в таборах для переміщених осіб після Другої світової війни. «Ніби між цими газетами й сьогоднішніми прифронтовими виданнями не сто років…», – поділився враженнями Сергій Томіленко.
Особливе враження на нього справила історія порятунку університетського архіву, яку розповіла ректорка УВУ, професорка Лариса Дідковська. Після Другої світової війни УВУ переїжджав із Праги до Мюнхена. Українцям вдалося виміняти в радянських солдатів цілий залізничний вагон – за два ящики цигарок. Саме в нього завантажили бібліотеку, архіви та документи університету. Дев’ять діб вагон добирався до Мюнхена.
«Якби тоді цього не вдалося зробити, частина української історії могла бути втрачена назавжди», — наголосив голова НСЖУ.
Серед постатей, пов’язаних з університетом, – Августин Волошин, який свого часу очолював УВУ, а згодом став Президентом Карпатської України.
Розмова в архіві швидко перейшла до сучасної прифронтової преси. Сергій Томіленко згадав редакторів, які сьогодні друкують районні газети на Сумщині, Харківщині, Донеччині, Запоріжжі та Херсонщині – за десятки кілометрів від лінії фронту.
У багатьох громадах місцева газета давно перестала бути лише джерелом новин. Через неї люди дізнаються, де працює лікар, коли відновлять автобусний маршрут, куди привезли гуманітарну допомогу. І водночас вона нагадує: громада тримається.
«І таборова преса, і сьогоднішні прифронтові газети виконують схожу місію – допомагають людям не втратити зв’язок зі своєю країною і не втратити надію», – зазначив голова НСЖУ.
Окремою темою розмови стала російська пропаганда. Історія самого університету, за словами Сергія Томіленка, показує, що ця боротьба триває вже понад століття: Росія не сьогодні почала дискредитувати Україну, заперечувати її державність і право українців на власний голос. Саме тому боротьба за правдиву інформацію є частиною боротьби за Україну.
Під час презентації діяльності НСЖУ йшлося про мережу Центрів журналістської солідарності, які допомагають українським та міжнародним журналістам працювати в умовах війни, а також про програму підтримки локальних газет у прифронтових регіонах.
Особливо зворушив ректорку УВУ подарунок – лялька-мотанка, яку власноруч створили журналісти Запоріжжя під час занять з арттерапії в Центрі журналістської солідарності. Як психолог Лариса Дідковська відзначила важливість того, що НСЖУ дбає не лише про фізичну безпеку журналістів, а й про їхнє ментальне здоров’я. Після понад чотирьох років повномасштабної війни це вже не менш важливо, ніж бронежилети чи шоломи.
Сторони домовилися продовжити співпрацю між Українським Вільним Університетом і НСЖУ. Обговорили ідею провести в Мюнхені (можливо, і в онлайн-форматі) спільний круглий стіл про боротьбу з дезінформацією та значення прифронтової преси. Ішлося також про показ документальних стрічок НСЖУ — «Free The Voices» про українських журналістів у російському полоні та фільму про роботу воєнних кореспондентів.
«Хотілося б, щоб через десятки років сьогоднішні прифронтові газети зберігалися поруч із таборовою пресою. Не лише як документи цієї війни. А як доказ того, що навіть у найважчі часи українське слово вистояло», – резюмував Сергій Томіленко.
Фото: фейсбук / Sergiy Tomilenko
Дискусія з цього приводу: