Приблизно тиждень тому, якраз в День кримськотатарського прапора, в доповнення до того, що кілька журналістів «Кримської солідарності» вже носять «почесне» звання «іноагентів», мінюст РФ вніс до списку ще й саму громадську організацію «Кримська солідарність».
І тепер як Лутфіє Зудієва, так і Муміне Салієва (та інші пов’язані з нею персоналії) зобов’язані вставляти в свої тексти неоковирну фразу (процитуємо мовою оригіналу): «18+ НАСТОЯЩИЙ МАТЕРИАЛ (ИНФОРМАЦИЯ) ПРОИЗВЕДЕН, РАСПРОСТРАНЕН И (ИЛИ) НАПРАВЛЕН ИНОСТРАННЫМ АГЕНТОМ (Прізвище, ім’я, по батькові), ЛИБО КАСАЕТСЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ ИНОСТРАННОГО АГЕНТА (Прізвище, ім’я, по батькові)». Крім того «іноагенти» зобов’язані періодично звітувати про свою діяльність.
Українська журналістка Олександра Єфименко, провідною темою творчості якої є Крим, відзначає: «Громадянській ініціативі «Крымская солидарность» цьогоріч 10 років. Це таке об’єднання, яке стало відповіддю на російські репресії на півострові, коли родини політув’язнених, адвокати, юристи, громадянські журналісти, активісти об’єдналися, ніби говорячи: «ми в курсі, що ви робите у нас вдома з нашими друзями, сусідами, нашими людьми. І ми зробимо все, щоб якомога голосніше розповісти про це». Тримайтеся, ви це вмієте. І витримайте, адже у вашій назві органічно вплетена одна з найсильніших речей у цьому світі – це солідарність, яка не дає опустити рук навіть у найтемніші часи».
Журналістка Вікторія Нестеренко констатує: «В День кримськотатарського прапора Мінюст РФ видав просто феноменальне рішення для того аби повністю придушити свободу слова в окупованому Криму, і вніс до списку «іноземних агентів «Кримську солідарність», а разом із тим декількох кримськотатарських правозахисників, журналістів і активістів. Іншим диктатурам ще вчитися і вчитися у Путіна, для якого журналісти і свобода слова завжди становили загрозу…»
Журналістка своєю чіткою громадянською позицією підтримує колег з Криму: «Рух «Кримська солідарність» виник як громадянська ініціатива і завдяки її роботі міжнародна спільнота протягом усіх років окупації Криму отримувала інформацію про порушення прав людини і політично мотивовані репресії, незаконні судові процеси, умови утримання політв’язнів тощо. Росія є державою-окупантом, а відповідно до норм МГП окупаційна влада не має жодного права переслідувати людей за мирну правозахисну або журналістську діяльність. І якщо дивитися на цю ситуацію з включеним до «списку іноагентів» кримськотатарських активістів не лише як на окреме рішення російського мінюсту, а в ширшому контексті окупації Криму, то це є продовженням багаторічної політики придушення незалежного громадянського суспільства та свободи слова на тимчасово окупованому півострові із застосуванням юридичних і економічних механізмів».
Мумине Салієва відзначає з цього приводу: «Я посмела (или осмелилась) говорить вслух правду, фиксировать нарушения прав человека в Крыму, встать на защиту несправедливо обвиняемых, опекая и заботясь о детях, лишенных отцов. Мои ценности и жизненные принципы не позволили мне стоять в стороне не только от моего народа, а от людей, которым нужна помощь.
Страшно ли мне? Да. Перед Всевышним. Моя богобоязненность, вера прививает мне честность, порядочность, доброту, эмпатию и пассионарность. Поэтому непосредственно моя общественная и активная деятельность – это то, что приносит пользу окружению. И, да. Я не нарушаю законы Российской Федерации, соизмеряя свое поведение с дисциплиной и порядком. (…) Коллеги, друзья, знакомые и даже незнакомые крымчане, звонят, пишут, выражая свою поддержку. И как сегодня сказала мне моя подруга-журналист: «Когда люди держат спину ровно — их уважают даже визави, не говоря о друзьях и знакомых. Это должно сделать нас крепче и еще мощнее».
Лутфие Зудіева в черговій замітці з усіма обов’язковими для «іноагаента» (мінюст РФ має бути задоволеним!) фразами розповідає про страждання хворого на рак печінки політв’язня Ленура Халілова, який перебуває в критичному стані. «Кримська солідарність» діє…
Яке ж значення має насправді визнання «іноагентами» журналістів з Криму? Росія, вводячи в практику маркування матеріалів «іноагентів» намагалася добитися, щоб росіяни матеріалам з такою поміткою не довіряли, а ще краще не читали, саме для цього фращза про «іноагента» повинна бути виділеною і кидатись в очі відразу. Таким чином міюст думав, що вводить в практику систему «чорних міток» для журналістів, які пишуть правду. Насправді, матеріали, марковані як твори «іноагента», стали привертати увагу читачів в першу чергу, більше того – читачі знають, що саме цим матеріалам слід довіряти, оскільки в них є та правда, яку офіційна влада прагне приховати від народу. «Чорна мітка» перетворилась на свідчення достовірності, на знак правди.
Інформаційна служба НСЖУ
