Одна людина в редакції, застарілий дизайн або відсутній дизайнер, мінімальний бюджет. Як при цьому можна випускати газету, яку хочеться взяти в руки? Медіатренер і дослідник преси Сергій Чернявський переконаний: можна. Але починати треба не з дизайну.
Коли в 2013 році Чернявський шукав відеозапис матчу футбольного клубу «Дніпро» 1983 року (тоді дніпровці стали чемпіонами СРСР), він об’їздив архіви кількох країн, спілкувався з колекціонерами, але відео не знайшов. Нічого не залишилося – ані у фільмфондах, ані у приватних зібраннях. Тільки друковане слово.
Та сама доля спіткала не лише відеофонди, але й більшість українських новинних сайтів. За даними, які навів експерт, понад 63% новинних ресурсів, що існували у 2013 році, до 2023-го зникли безслідно. Знайти їх можна хіба в Google Cache. Сторінки в соцмережах зникають ще швидше.
– Тому висновок такий: ви, друкована преса, – єдиний літопис свого району, який залишиться. Окрім вас місцеву історію ніхто не закарбує, – сказав тренер, звертаючись до редакторів районних газет. І це не риторика, а практична рамка, в якій варто думати про свою газету – навіть якщо її наклад 300 примірників і виходить вона раз на тиждень.
Районна газета з одним журналістом у штаті, обмеженим бюджетом і без власного дизайнера – і водночас видання, яке хочеться взяти в руки. Чи реально це поєднати? Саме це питання стало відправною точкою вебінару «Контент, дизайн і верстка газети на 4 шпальтах: як оновити локальне видання без зайвих витрат» для редакторів і журналістів локальних друкованих медіа, який провела Національна спілка журналістів України. Вебінар, у якому взяли участь близько ста медійників, відбувся в межах програми Frontline Press, яка реалізується спільно зі Шведською медіабізнес-асоціацією (Tidningsutgivarna / TU). Навчальний захід був відкритим для всіх охочих, переглянути його можна на фейсбук-сторінці НСЖУ.
Перед вебінаром організатори зібрали запити від 55 редакцій. На поверхні – цілком конкретні технічні потреби: майже половина хотіла розібратися зі структурою номера, кожна третя – з першою сторінкою, кожна четверта – з рубрикацією. Але якщо подивитися глибше, картина інша. Найбільший виклик для 56% редакцій – обмежений бюджет. Кожне друге видання працює із застарілим дизайном або взагалі без дизайнера. І що найтривожніше: 42% редакцій фіксують падіння читацького інтересу. З огляду на це, підвищення кваліфікації газетярів – дуже на часі.
Читач приходить через фотографію
Перш ніж говорити про те, як верстати, варто зрозуміти, як читають. Дослідження, на які посилається Сергій Чернявський, показують: людина не читає газету з першого рядка. Вона спочатку її «сканує». Перше, на що падає погляд, – фотографії та графіки. Потім заголовки. Потім реклама. І тільки наприкінці – суцільний текст.
Звідси практичний висновок: фото в газеті – це не прикраса, а «точка входу». Саме через світлину читач вирішує, чи варто затримуватися на тій чи тій сторінці.
Недооціненим часто залишається і підпис під фото, а між тим це – окрема маленька історія, яка читається незалежно від основного матеріалу і теж утримує увагу.
Водночас, стійке уявлення про те, що найважливіше місце на сторінці – це правий верхній кут, дослідження не підтверджують. Насправді частіше точкою входу є лівий верхній кут. А єдиного алгоритму читання газети не існує – кожна людина рухається по-своєму.
Із цього випливає ще один важливий принцип верстки розвороту: читач сприймає другу і третю сторінки як єдине ціле. Він звертає увагу на фото праворуч, потім переходить на ліву сторінку. Тому між сторінками має бути зорова логіка – від яскравого до темного, від великого до малого.
Одна з найпоширеніших верстальних помилок, яку Сергій Чернявський бачить у районних газетах, – вріз або фотографія, що розбиває текстову колонку. Людина читає рядок за рядком, доходить до вставки посередині стовпця – і погляд автоматично перескакує далі. Читання зупиняється. Тому вріз має стояти між колонками або внизу, фотографія – зверху, знизу чи збоку від тексту, але не всередині. Правило номер один: нічого не повинно перерізати шлях читацького ока.
Ще одна річ, яка псує газету непомітно для редактора, – сіра або темна підкладка під текстом. На екрані вона може виглядати стильно, на газетному ж папері перетворюється на відтінок «брудної» фарби і знижує читабельність. Якщо підкладка потрібна, градієнт має бути мінімальним – щоб текст залишався головним.
Кількість шрифтів на одній сторінці – не більше трьох. Коли їх більше, сторінка починає нагадувати строкату клаптикову ковдру. Шрифти з засічками – такі як Times New Roman – читаються легше у суцільному тексті, бо засічки, мов шпали на залізниці, ведуть погляд уздовж рядка.
Заголовки привертають увагу одразу після фотографій – і тут є своя техніка. Сергій Чернявський говорить про «слова-маркери»: це слова, що миттєво зупиняють увагу цільової аудиторії. Якщо читачі – переважно люди за 60, то слова «субсидія», «підвищення пенсій», «наші захисники» спрацьовують як позитивний тригер. Людина автоматично повертається, щоб дочитати.
Перевірити, чи правильно побудований заголовок і лід, можна так: дайте сторінку без підказок сторонній людині й запитайте, хто є цільовою аудиторією цієї газети. Якщо відповідь очевидна – заголовки і вступи написані правильно.
Перша сторінка: менше логотипа, більше змісту
Великий логотип на першій сторінці, на переконання Сергія Чернявського, – спадщина епохи кіоскового продажу. Тоді газету треба було впізнати з відстані, коли вона лежить складеною у вітрині. Сьогодні більшість районок розповсюджуються за передплатою – і логотип можна сміливо зменшити, звільнивши місце для корисного контенту.
Що варто виносити на першу шпальту: анонси матеріалів із точними посиланнями на номер сторінки (ці посилання важливо перевіряти перед здачею номера, бо матеріали іноді доводиться пересувати зі шпальти на шпальту), телефони редакції, корисні оголошення. І – те, про що часто забувають, – позитивна інформація.
– Ми живемо в інформаційному просторі, який надто сприятливий для людини, – каже Чернявський. – Тому важливо давати людям і позитивну інформацію: кількість народжених дітей у районі за тиждень, привітання з ювілеями людей похилого віку, нагороди захисників – усе це тепла, світла інформація, яка змінює відчуття від газети. Люди купують і зберігають номери, де є їхні обличчя або обличчя їхніх сусідів. Літня жінка в бігуді, яка чекала фотожурналіста, – це не анекдот, а читацька лояльність на роки вперед.
У районах, де ще кілька років тому конкурували дві-три газети, сьогодні здебільшого залишилася одна. У цій ситуації, переконаний Чернявський, гарний дизайн відходить на другий план. Головне – корисний контент.
Але де брати матеріал, коли в редакції працює одна людина? Відповідь: налагодити систему джерел, які постачають інформацію. Відділ фізкультури і спорту обласної адміністрації – результати районних першостей. ЦНАП – довідкова інформація. Пенсійний фонд – відповіді на найпоширеніші запитання. Дитячі садки – дні народження малюків (можна без прізвищ). Територіальні центри комплектування – привітання військовослужбовців.
Все це не потребує виїзду і може готуватися за розкладом.
– Верстка газети – це конвеєр, – каже тренер, – нічим не відмінний від складання автомобіля на заводі. Коли є чіткий план – звідки яка інформація надходить і в який день – газета складається значно легше.
Дещо – про читабельні «заглушки»
Для багатьох друкованих медіа суттєвою є проблема браку тексту. Тоді верстальник починає розтягувати матеріали, збільшувати інтервали між рядками, довільно дробити абзаци. Результат – враження непрофесійності редакції.
Вихід – мати напоготові набір «заглушок»: народні вислови, цитати відомих українських діячів із підписом, календар стрижок і рибалки, астропрогноз, народні прикмети і навіть, попри воєнний час, анекдоти.
– Людям потрібний гумор. Їм необхідно відпочивати від того, що відбувається, щоб зберегти душевну рівновагу, – каже експерт. – Тому заздалегідь готуйте по 10–15 таких «заглушок» на кожен номер. Не знадобилися – перейдуть у наступний.
Ці самі «заглушки» розв’язують ще одну проблему – дотримання єдиного шрифтового стандарту. Якщо в редакції немає власного верстальника, і газету верстають у друкарні, необхідно письмово зафіксувати шаблон: кількість колонок, розмір кегля, міжрядковий інтервал, правила для кожної сторінки. Без цього верстальник у друкарні розтягує і стискає текст на власний розсуд.
…На переконання Сергія Чернявського, час паперової газети ще не минув. Більше того, деякі видання, які раніше повністю перейшли в цифру, повертаються до верстки. Так, «Kyiv Independent» – одне з найуспішніших українських онлайн-медіа – нещодавно почало верстати щотижневу PDF-версію газети зі свого контенту і викладати її на платформі PressReader. Онлайн пішов у друк не тому що так модно, а тому що є аудиторія, яка хоче тримати в руках газету.
– Районні редактори, які попри малі тиражі й далі випускають газети, роблять щось, цінність чого важко переоцінити зараз і майже неможливо – у перспективі десятиліть, – каже експерт. – Пам’ятаєте, що я сказав на початку? Сайти зникають. Архіви не оплачуються. Відео знищується. Друковане слово залишається. Тож низький уклін вам за те, що ви ведете літопис свого міста і району. Яким би шрифтом ви не друкувалися, головне – щоб ви виходили.
Цей вебінар відбувся в межах програми Frontline Press, яка реалізується спільно зі Шведською медіабізнес-асоціацією (Tidningsutgivarna / TU) та спрямована на підтримку локальних редакцій у прифронтових областях України.
Інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: