Після того, як Росія вторглася в Україну у лютому 2022 року, правила журналістики на окупованих територіях змінилися за одну ніч, пише американське студентське видання Capital News Service.
На окупованих територіях незалежні медіа зникли. Редакції спорожніли. Телефони та комп’ютери зламали й обшукали. Журналістів ув’язнили, змусили тікати або тиснули на них, аби співпрацювали з російськими окупантами. Нечисленні, хто наважився продовжувати займатися журналістикою, стикалися з постійними залякуваннями — кожне повідомлення й пост ретельно вивчалися.
Георгій Левченко, 36-річний редактор «РІА Мелітополь» – телеграм-каналу новин, що висвітлював окуповане південно-східне місто, продовжував працювати. Наступного року він опинився за ґратами в Росії.
«На журналістів дивляться як на складову війни, і саме тому вони стають мішенню», — розповів Capital News Service в інтерв’ю український журналіст Дмитро Кольчинський, колишній репортер фінансованого США «Голосу Америки».
Через вісімнадцять місяців після того, як російські сили захопили Мелітополь у березні 2022 року, Левченка заарештували за звинуваченнями в тероризмі та державній зраді.
Російський суд заявив, що він організував мережу кореспондентів, які надсилали йому інформацію, «що містить заклики до тероризму та насильства проти військовослужбовців і представників російської влади» в місцевому регіоні,.
Левченка засудили й призначили 16 років у колонії суворого режиму, за даними Комітету із захисту журналістів (CPJ), нью-йоркської неприбуткової організації. Назву колонії не було оприлюднено.
Справа Левченка демонструє зусилля Росії з усунення роботи репортерів у зоні конфлікту, що дозволяє Росії контролювати інформацію для громадян і викривляти правду, заявили експерти та захисники свободи преси.
Ні російське, ні українське посольство не відповіли на запити щодо коментарів.
Свобода преси в Україні за воєнного стану
Коли почалася війна, постраждали й медіа на територіях, не окупованих Росією. Президент України Володимир Зеленський запровадив воєнний стан, обмеживши поширення інформації, яка розкриває військові позиції, переміщення військ або слабкі місця в системі безпеки, за словами Ліни Кущ, першої секретаря Національної спілки журналістів України. Але медіа залишаються значною мірою незалежними, попри обмеження, заявили експерти, і часто публікують матеріали, що кидають виклик урядовим заявам.
«Кількість і свобода онлайн-медіа, як і інших медіа в Україні, дуже вражають для країни у стані війни, — розповів CNS у телефонному інтерв’ю Вільям Тейлор, колишній посол США в Україні. – Існують незалежні, живі медіа, що публікують матеріали, які не завжди вітаються урядом».
Обмеження, як заявили українські посадові особи, є необхідними для підтримання національної безпеки. Вони кажуть, що оприлюднення деякої інформації поставило б під загрозу військових або розкрило оперативну та закупівельну інформацію, сказала Кущ.
Кущ визнає, що є випадки, коли таке пояснення має сенс. Проте вона попереджає, що широкомасштабне приховування може сприяти корупції. «Іноді це має сенс, — сказала вона. – Але іноді це приховує корупцію».
Кущ навела як приклад скандал із дорогою закупівлею продуктів харчування в Міністерстві оборони. Журналісти виявили контракти із завищеними цінами, що викликало публічне обурення й змусило чиновників ужити заходів. Завищені ціни дозволили чиновникам Міністерства оборони та комерційним постачальникам привласнювати надлишки, за даними The Kyiv Independent.
«Після того, як журналісти розслідували завищені ціни на продукти для армії, парламент ухвалив спеціальний закон, і частина цієї інформації знову стала відкритою», — сказала Кущ.
Дві окремі інформаційні системи
Україна існує як «сукупність різних просторів, які стикаються з дуже різними видами реальності», — сказав Пьотр Косіцький, асоційований професор історії в Університеті Меріленду.
Інформація, що поширюється в неокупованій Україні, є «надзвичайно відкритою», керованою «знизу вгору українцями» через цифрові платформи й місцеве висвітлення, сказав він. Відкрите висвітлення політичних дискусій, військової тактики й урядових рішень продовжується, демонструючи навмисну спробу української держави «не бути як Росія».
Неокупована Україна розвинулася в «надзвичайний інкубатор певної форми свободи преси», — сказав він.
Російська модель медійних репресій
Анна Браха, старша дослідниця програми CPJ для Європи та Центральної Азії, розповіла Capital News Service, що справа Левченка не є унікальною.
Масштаб небезпеки для журналістів підкреслюється останньою оцінкою війни від «Репортерів без кордонів»: 13 журналістів убито російськими силами, щонайменше 47 поранено та 18 українських журналістів ув’язнено Росією.
Жанна Кисельова, головна редакторка місцевої газети «Каховська зоря», є єдиною журналісткою, офіційно зареєстрованою як зникла безвісти. Москва не надала жодної інформації щодо місця її перебування.
Багато редакцій визнали занадто важким справлятися з втомою та психологічним впливом перебування на передовій і відкликали своїх журналістів, сказала Браха. Загроза різко зросла, коли Росія почала використовувати безпілотні бойові дрони для нападу на репортерів поблизу фронту.
«Робота на передовій зараз справді небезпечна, — сказала вона. – Втома та психологічний вплив репортажів із передової пояснюють, чому більшість убивств журналістів сталися впродовж перших тижнів і місяців війни».
Зростання занепокоєння за журналістів
У серпні 2023 року Анастасію Глуховську, іншу журналістку, захопили російські сили. CPJ вважає, що вона утримується у в’язниці в Таганрозі – російській установі, де у 2024 році вбили журналістку Вікторію Рощину.
Після того, як тіло Рощиної врешті доставили в Україну, розтин показав, що вона зазнала значних травм, за даними Important Stories, незалежного російського журналістського видання в екзилі, та Forbidden Stories, французької дослідницької групи.
На тілі виявили «численні ознаки тортур і жорстокого поводження… включно з саднами й крововиливами… зламане ребро, травми шиї та можливі сліди ураження електричним струмом на ступнях», за даними видань. Результати судово-медичної експертизи пояснив Юрій Білоусов, керівник Департаменту військових злочинів Офісу Генерального прокурора України.
За даними джерела, близького до розслідування, яке спілкувалося зі медіа, у тілі Рощиної також «бракувало деяких органів: очних яблук, мозку, частини гортані, а під’язикову кістку було зламано».
Росія заперечує утримання Глуховської. «Ми дуже стурбовані її долею», — сказала Браха.
Систематичне переслідування журналістів Росією
Історія Левченка вписується в загальну модель, сказала Браха: журналіста, який висвітлює місцеві новини під час окупації, ув’язнюють у нерозкритому місці, утримують в ізоляції місяцями й нарешті виносять вирок.
Відео, що показує Левченка за ґратами, вийшло в ефір 29 жовтня 2023 року на російській державній мультимедійній платформі Smotrim, яка стверджувала, що він зізнався в керуванні мережею, спрямованою на дискредитацію російської армії. «Ось так ми дізналися про його затримання», — сказала Браха, додавши, що Левченка утримували майже два роки без будь-якої інформації про звинувачення проти нього. Така тактика є поширеною.
Вона заявила, що російська влада тримає журналістів без пред’явлення звинувачень, тому що «це дозволяє їм приховувати їхні переміщення між центрами утримання й навіть заперечувати, що вони взагалі їх утримують».
Браха заявила, що міжнародна адвокація може бути єдиним, що тримає багатьох із цих журналістів живими. «Ми наполягаємо в наших розмовах з урядами зовнішніх акторів, щоб вони тиснули на українську владу включити журналістів, яких утримує Росія, до списку обміну полоненими».
Дискусія з цього приводу: