Від початку великої війни чимало творчих працівників буковинських медіа змінили цивільну професію. Серед них – головний редактор сайту редакції газети «Молодий буковинець» Микола Кобилюк. Він не шукав броні, «теплого місця», а зі зброєю став на захист своєї країни.
– Відомо, що журналістське слово прирівнюється до зброї. Проте 2022 року ти все ж змінив перо на автомат…
–Моя історія схожа до тисяч інших. У перший день повномасштабної війни тисячі свідомих українців стали на захист України. Когось зарахували до лав Збройних сил, інших – до ТрО, треті влилися до Державної прикордонної служби. Я для себе вирішив йти на війну першого ж дня нападу росії. Тим більше, що ще 2020 року підписав «Контракт резервіста» із 107-ю бригадою ТрО. Отож, 24 лютого зібрав необхідні речі, попередив керівництво редакції про намір йти до війська й відправився до своєї частини. Щоправда, військовослужбовцем ЗСУ став лише у березні 2022 року.
– Чи здогадувався ви тоді, що воювати доведеться у найгарячіших точках фронту?
– Уже з перших днів командири налаштовували нас, що у Чернівецькій області відсиджуватися не будемо. Тут ворогів немає, а отже й робити у спокійному регіоні нічого. Тим часом бійці новоствореного підрозділу проходили посилену військову підготовку: вчилися копати окопи, будувати бліндажі, стріляти з кулеметів, мінометів. І це було не зайве. Наприкінці літа нас попередили про виїзд у зону протистояння. А 2 вересня наш підрозділ відправили на Харківський напрямок.
Першого ж дня прибуття на місце базування відбувався активний контрнаступ наших військ, спрямований на звільнення області, в якому ми взяли безпосередню участь. Тоді ж відчули, що таке справжня війна. За метрів 50 від місця базування прилетів ворожий снаряд. Це, власне, й можна назвати бойовим хрещенням.
Протягом 10 місяців підрозділ стояв на кордоні з російською недоімперією, не даючи оркам можливості вчинити повторний напад на Україну.
– Військова служба забирала чи не весь час. Але чи знаходилася хвилина поспілкуватися з колегами–журналістами своєї редакції, інших медіа краю?
– Я не переривав зв’язків із колегами. Час від часу зв’язувалися телефоном, ділилися інформацією. Спілкувався з дизайнером Каверзнєвим, який теж із перших днів війни перебуває в лавах прикордонників, розмовляю з Юрою Чорнеєм, Романом Климом. З Захаром Подкидишевим – до тих пір, поки він не зник безвісти. На жаль, є серед нас, журналістів, і втрати. Більше ніколи не зателефоную Максиму Шварцману, Ярославу Левицькому, Віктору Дудару. Віктор був моїм наставником, коли я проходив практику в «МБ».
– Миколо, ти досвідчений журналіст, однак тривалий час воював на посаді стрільця…
–Щоб очолити якусь пресслужбу, мені не вистачало офіцерського звання. Та й не до того було. Вся увага приділялася бойовій роботі на передовій.
Пізніше, коли Харківський контрнаступ перейшов до етапу стабілізації, почали надходити пропозиції від різних пресслужб. Комунікаційні служби взялися підсилювати професійними кадрами, людьми із досвідом перебування на фронті. На початку 2023 року мене взяли у пресслужбу, поставивши завдання зі створення контенту, записів інтерв’ю, зйомок документальних фільмів про бригади ТрО. Я погодився.
Зараз служу в ТрОмедіа командування Територіальної оборони під керівництвом полковника Олексія Дмитрашківського. В його команді зібрані професійні журналісти, режисери, оператори, актори. Тобто, люди всеможливих творчих професій, фахівці у сфері моніторингу інформаційного простору, протидії російським наративам тощо.
– Знаю, що в пресслужбі ЗСУ продуктивно трудиться колишній кореспондент «Буковини» Олександр Ткачук. Ваші шляхи перетиналися під час служби?
– Скажу більше, ми служимо разом із ним від самого початку війни. Він у нашому батальйоні командував взводом, оскільки мав офіцерське звання. Він ділився думками про те, що його не покидає ідея документування бойового шляху підрозділів сил Територіальної оборони.
З часом наші спільні думки матеріалізувалися. З’явився документ командування сил ТрО, який визначив, що кожна бригада має власними силами і засобами зняти документальний фільм про її бойовий шлях. До слова, практично в кожній області України на початку війни було створено як мінімум одну бригаду ТрО. Отож це мав бути багатосерійний документальний фільм під загальною назвою «Готові до спротиву».
Разом із Олександром протягом кількох місяців записували хроніку, брали інтерв’ю у побратимів із 107-ї бригади. Для цього неодноразово виїжджали у зону бойових дій. Нам вдалося змонтувати документальну кінострічку, її презентували у Чернівцях.
– Мені часто доводиться спілкуватися з краянами, котрі пройшли через пекло війни, стали інвалідами, проте продовжують служити. Чи маєте у планах знімати окремі фільми про таких героїв?
– Звісно. Якщо ми працюємо над фільмом про бригаду, там не йдеться лише про сухі цифри, карти, документи, фільми побудовані на реальних життєвих історіях, розповідях про бійців-захисників, бойових медикинь. Знімаємо короткі відеоролики про окремих військовослужбовців, які вчинили подвиги. Інколи дивуєшся, як суто мирна людина в цивільному житті може так кардинально змінитися на війні й стати справжнім героєм.
– Добігає четвертий рік війни. Чи не думав змінити свій мирний фах на військовий?
– За час моєї служби армія багато чому мене навчила. Зокрема бути корисним для захисту своєї країни у будь-якій сфері. Якщо поставили завдання, то жодних причин для відмов бути не може. Лише так український народ може перемогти лютого ворога та відстояти свою незалежність.
***
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти об’єднаного Західноукраїнського Центру журналістської солідарності Львів-Чернівці – 097 907 97 02 (Наталія Войтович, координатор Львівського центру, Володимир Бобер – асистент), адреса: вул. Соломії Крушельницької, 5.
Анатолій Ісак
