Щоденна робота журналіста в прифронтовому місті – це постійний баланс між професійним обов’язком та питаннями безпеки. Про особливості медійної діяльності в таких умовах інформаційній службі Національної спілки журналістів України розповідає херсонська журналістка Валентина Пестушко, яка працює для національного «5 каналу» та веде програми на радіо «X.ON».
За її словами, останніми днями відключення світла, які раніше були періодичними, іноді тривають добу, а то й довше. Навіть цей коментар для НСЖУ журналістка тривалий час відкладала, бо заощаджувала заряд у телефоні. Але проблеми з електрикою – другорядні порівняно з питаннями безпеки та психологічним навантаженням, з яким херсонські медійники стикаються щодня…
– Один із найсерйозніших викликів – це робота під постійною загрозою дронів, – каже Валентина. – Іноді нам доводиться приховувати те, що ми преса. Здавалося б, напис «PRESS» мав би захищати, але в деяких районах міста він навпаки може привернути небажану увагу – як червона ганчірка для бика… Тому ми часто надягаємо бронежилети під верхній одяг. Узимку це зручно – і нас захищає, і ворожі дрони менше реагують.
Журналістка згадує недавній випадок під час зйомки сюжету про юних футболістів, які тренуються у Херсоні.
– Здавалося б, відносно безпечний район, де безпілотники не так часто літають. Але щойно ми почали зйомку, з’явився ворожий дрон. Довелося терміново тікати в укриття разом з дітьми. Скидання було менше ніж за 50 метрів від нас, – розповідає Валентина. – На щастя, обійшлося без постраждалих, але це був особливо страшний момент для мене, бо серед дітей була і моя власна дитина. Коли відповідаєш лише за себе – це одне, але коли бачиш, як налякані діти біжать в укриття, а деякі навіть без батьків поруч – це зовсім інший рівень стресу.
Особливо складним є емоційне навантаження під час роботи на радіо.
– Працювати в Херсоні – це жити в постійному сюрреалізмі. Особливо це відчувається під час ранкових радіоефірів. В один момент ти повідомляєш про загиблих і поранених внаслідок обстрілів, а в наступний – маєш підбадьорювати людей, жартувати, розповідати про успіхи наших спортсменів. Це постійні емоційні гойдалки, – каже Валентина Пестушко.
Такі «емоційні гойдалки» ускладнюють не лише роботу, а й повсякденне життя.
– Ось ти сидиш, п’єш каву в одному районі міста, а в цей час у сусідньому районі, зовсім неподалік, від дрона гине людина. Кожен день як лотерея – ніколи не знаєш, що може статися, – зітхає журналістка. – Але саме це змушує нас рухатися вперед, працювати щодня, бо розумієш – все може обірватися будь-якої миті.
Інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: