Уже понад 30 років ТРК «Броди» розповідає про людей, події та життя громади. Сьогодні телерадіокомпанія поєднує традиційне телебачення і FM-радіо з цифровими платформами, залишаючись важливою частиною місцевого медіапростору. Із січня 2023 року ТРК очолює Вʼячеслав Чижик, який до цього кілька років працював оператором телерадіокомпанії та журналістом районної газети. Сьогодні він розвиває нові формати, прямі ефіри, оновлює технічну базу й створює захопливі проєкти. Про роботу локального медіа під час війни, збереження памʼяті про полеглих захисників та виклики сучасної журналістики Вʼячеслав Чижик розповів в інтервʼю.
—Для тих, хто ще не знайомий з телебаченням «Броди», розкажіть, чим сьогодні живе ваше медіа та які його основні напрями роботи?
— Телерадіокомпанія «Броди» була заснована у 1991 році, а телебачення вийшло в ефір у 1995-му. Насправді наша історія почалася ще з проводового радіо. Згодом, коли ця мережа припинила існування, ми отримали ліцензію на FM-мовлення й сьогодні працюємо на частоті 88,8 FM. Крім цього, мовимо в кабельній мережі міста Броди та маємо ліцензію на цифрове мовлення Т2. Раніше працювали в аналоговому форматі, але після його відключення повністю перейшли на цифрове мовлення.
—Ви очолили телебачення «Броди» відносно нещодавно. З якими ідеями та цілями прийшли на цю посаду? Що вже вдалося реалізувати?
— Насамперед ми оновили технічну складову телебачення, змінили підходи до роботи в студії та організації мовлення. Значно більше уваги почали приділяти прямим ефірам. Сьогодні концерти, урочистості, культурні заходи чи відзначення державних свят ми часто транслюємо наживо.
Сьогодні основними напрямами нашої роботи залишаються телебачення та FM-радіо. Водночас активно розвиваємо й цифрові платформи.
Також започаткували нові формати. Один із них — проєкт «Своє», присвячений селам нашої громади. Спочатку планували створювати по одному випуску про кожен старостинський округ. Однак уже після першого зрозуміли, що матеріалу настільки багато, що лише про один округ вдалося підготувати два повноцінні випуски. Це масштабний проєкт, який потребує значних ресурсів, тому працюємо над ним поступово.
Окремим напрямом стала співпраця з молоддю. Ми активно взаємодіємо з журналістським гуртком педагогічного коледжу: проводимо екскурсії, ділимося практичними навичками, допомагаємо з технікою. Приємно, що дехто з вихованців цього гуртка вже працює в нашій команді.
—Як повномасштабна війна вплинула на роботу телебачення «Броди»? Які зміни довелося впровадити насамперед?
— Я очолив телебачення вже не в перший рік повномасштабної війни, але добре пам’ятаю, наскільки складними були перші місяці вторгнення. Звичний ритм життя повністю змінився, а разом із ним змінилися й інформаційні потреби людей.
У той період ми зосередилися на коротких інформаційних повідомленнях, роботі місцевого штабу та спростуванні дезінформації, якої тоді було дуже багато. Повноцінне телемовлення фактично стало на паузу, а в ефірі транслювався загальнонаціональний телемарафон.
Натомість FM-радіо не припиняло своєї роботи й залишалося одним із головних джерел оперативної інформації для громади. Згодом, коли ситуація дещо стабілізувалася, ми поступово повернулися до звичного формату роботи. Хоча сьогодні ці умови все одно важко назвати звичайними.
—З якими найбільшими труднощами редакція стикається сьогодні, працюючи в умовах війни?
— Як і більшість локальних медіа, ми стикаємося з браком кадрів та обмеженим фінансуванням. Телерадіокомпанія є комунальним підприємством, тому виділені кошти від органів місцевого самоврядування допомагають нам підтримувати стабільну роботу.
Окремою проблемою залишається рекламний ринок. Броди — невелике місто, тому можливостей для залучення реклами небагато. Усе це впливає на можливості розвитку, хоча ми постійно шукаємо нові шляхи для реалізації своїх ідей.
—Як змінився підхід до підготовки матеріалів про війну? Яких принципів редакція дотримується під час висвітлення таких тем?
— Значна частина наших матеріалів про війну — це сюжети про прощання із загиблими військовими з Бродівської та сусідніх громад. Ми намагаємося не лише повідомити про сам факт, а й зібрати якомога більше інформації про кожного захисника, щоб зберегти пам’ять про нього.
На нашому YouTube-каналі ми створили окремий список відтворення, де зібрані всі ці історії. З часом інформація в соціальних мережах губиться, а ми хочемо, щоб ці матеріали залишалися доступними й через багато років. Так само вони зберігаються й в архівах місцевої газети.
Ми також планували цикл інтерв’ю з військовими, які повернулися з фронту після поранення чи демобілізації. Один випуск уже вдалося реалізувати, однак продовжити проєкт виявилося непросто. Багато військових поки що не готові говорити на камеру або не хочуть публічно ділитися власним досвідом. Водночас ми не відмовляємося від цієї ідеї й сподіваємося повернутися до неї згодом.
Свого часу ми також розглядали можливість створення документальних фільмів про полеглих захисників. Однак зрозуміли, що зараз це надзвичайно складно як з морального, так і з організаційного боку. У громаді вже понад сотня загиблих воїнів, і виникає чимало непростих запитань: із чиєї історії починати, як працювати з родинами та побратимами, які часто самі перебувають на фронті. Це дуже чутлива тема, яка потребує часу й особливо делікатного підходу.
—Як змінилася аудиторія телебачення «Броди» за роки повномасштабної війни? Чи змінилися її інформаційні потреби?
— Загалом кількість наших підписників поступово зростає, хоча не завжди можна точно визначити, яка частина аудиторії залишається активною.
Водночас аналітика показує цікаву тенденцію: нас дедалі більше дивляться українці, які виїхали за кордон. Зокрема, помітно зросла кількість переглядів із Польщі, є глядачі й з Німеччини. Для багатьох із них наше телебачення залишається можливістю підтримувати зв’язок із рідним містом та стежити за життям громади.
—Які формати або теми сьогодні викликають найбільший інтерес у ваших глядачів?
— Останнім часом помітно змінилися вподобання аудиторії. Якщо ще пів року чи рік тому найбільше переглядів набирали сюжети про загиблих військових, то зараз їхня кількість поступово зменшується. Не знаю, чи це пов’язано з емоційною втомою людей, чи зі зміною сприйняття таких тем.
Загалом сьогодні важко виділити якийсь один формат, який стабільно викликає найбільший інтерес. Одні сюжети отримують більше переглядів, інші — менше. Крім того, влітку традиційно спостерігається певний спад активності аудиторії через сезон відпусток.
—На Вашу думку, чи допомагає молодий вік керівника краще розуміти сучасну аудиторію та її запити?
— Думаю, певною мірою — так. Якщо говорити про нашу аудиторію в інтернеті, то за статистикою YouTube майже половину глядачів становлять люди віком від 25 до 44 років. Їхні інтереси й інформаційні потреби мені зрозуміліші.
Водночас традиційне телебачення переважно дивиться старша аудиторія — люди віком від 40 років. Їхні запити можуть дещо відрізнятися, тому важливо знаходити баланс і створювати контент, який буде цікавий різним поколінням.
—Яку пораду Ви дали б журналістам, які сьогодні працюють в умовах війни або лише розпочинають свій професійний шлях?
— Насамперед раджу постійно працювати над своїм професійним розвитком і не втрачати можливостей, які дають сучасні технології. Сьогодні журналіст має не лише вміти писати й аналізувати інформацію, а й працювати з відео, звуком, монтажем, спеціалізованими програмами та сучасними інструментами, зокрема на базі штучного інтелекту. Вони допомагають швидше виконувати рутинні завдання й залишають більше часу для творчої роботи.
Не менш важливо розвивати власне мовлення та дикцію. Працюючи з молоддю, помічаю, що багато хто звикає до формату коротких відео й соцмереж, однак журналістові необхідно постійно вдосконалювати культуру мовлення.
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти об’єднаного Центру журналістської солідарності Львів-Суми: 097 907 97 02 (Наталія Войтович, координатор Львівського центру, Володимир Садівничий – координатор Сумського центру, +0505822517).
Соломія Волошин, студентка-практикантка Львівського ЦЖС
Дискусія з цього приводу: