«Тобі здалося», «ти все сприймаєш надто емоційно», «цього не було, не вигадуй» – такі й подібні фрази можна почути у стосунках, на роботі, в родині чи навіть в онлайн-просторі від пересічних користувачів. Та чи знали ви, що поза маскою «звичайної суперечки і непорозуміння», ховається значно глибший, небезпечніший механізм, який змушує людину поступово втрачати довіру до себе? Про це і навіть більше говорили під час чергового психологічного тренінгу: «”Ти все вигадуєш”. Газлайтинг і прихований психологічний вплив», організованого Дніпровським центром журналістської солідарності НСЖУ.
– Ми звикли думати, що людиною можна керувати лише силою. Ну, або переконанням. Або вигодою. Виявляється – ні, – зауважив психолог і тренер ГО «ГОЛОС ПРО» Олександр Макуха. – Достатньо змусити людину сумніватися в самій собі. У власному сприйнятті реальності. А далі таке «керування» вже не буде складним. Людина починає виконувати цю роботу сама.
Газлайтинг – це форма психологічного впливу, коли людина поступово починає сумніватися у власних спогадах, почуттях і сприйнятті реальності. Через це вона дедалі менше довіряє собі й дедалі більше покладається на оцінки іншої людини.
Під час тренінгу, з метою зрозуміти механізм роботи маніпуляції, учасники розбирали прості побутові ситуації. Так, на прикладі звичайної розмови, коли людина впевнена, що відчуває дискомфорт, але натомість чує: «та ні, все нормально» або «ти перебільшуєш», – розглянули, як регулярне знецінення з часом розхитує внутрішню опору та змушує сумніватися, а чи справді відчуття правдиві.
– Факти є. Але я починаю називати їх інакше. І тоді це вже впливає на мою поведінку, – прокоментував тренер.
Наводили приклади й з журналістики, де одна й та сама новина може мати позитивний, негативний або нейтральний заголовок. Та попри єдиний для всіх варіантів факт в основі матеріалів, різне обрамлення провокує різні реакції.
У такий спосіб, за словами тренера, сучасний інформаційний простір дедалі частіше працює не з фактами, а з емоційними реакціями. Особливо яскраво явище можна спостерігати в інформаційних війнах, де постійний інформаційний шум, пропаганда, суперечливі погляди, фреймінг тощо створюють перевантаження, в якому людині стає дедалі важче утримувати контакт із реальністю.
– Людину позбавляють здатності спиратися навіть на факти, – пояснив психолог.
Саме тому, наголосив Олександр Макуха, найважливіше завдання – не поспішати відкидати власні відчуття лише тому, що хтось їх заперечує. Якщо після розмови виникає відчуття розгубленості або сумнівів у собі, варто не шукати миттєвої відповіді в іншої людини, а спершу перевірити власне сприйняття ситуації.
Тож чому люди взагалі вдаються до газлайтингу? Не завжди такий вплив відбувається навмисно. Часом це може бути несвідома дія: звичка, миттєва реакція, або захисний механізм, який допомагає впоратися із конфліктом. Заразом мотивами можуть бути свідоме бажання підтримати комфортну для себе картину світу, отримати визнання, контролювати інших, або навіть більш жорстокі й насильницькі – завдати їм болю та/або страждань тощо.
Та хоча газлайтери можуть і справді діяти несвідомо, така форма взаємодії і впливу залишається психологічним насильством. Тож, перш ніж захищати маніпулятора й вигадувати причини, чому він вчинив саме так, пам’ятайте про власну безпеку, емоційний стан тощо.
Одним із практичних інструментів, який запропонував учасникам психолог, став простий алгоритм самоперевірки. Якщо після розмови з’являється відчуття, що ви починаєте сумніватися у собі, варто поставити собі кілька запитань:
• Що фактично сталося?
• Що я зараз відчуваю — емоційно чи фізично?
• Які думки виникають у мене щодо цієї ситуації?
• Які можливі пояснення того, що відбувається?
• Чому зараз я більше готовий повірити іншій людині, ніж собі?
За словами тренера, ці запитання допомагають повернутися до фактів, відокремити їх від інтерпретацій і не дозволити сумнівам повністю витіснити власний досвід.
– Якщо мені некомфортно – мені некомфортно, – підкреслив тренер. – Якщо вам здається, що щось не так, то вам не здається.
У світі, де на наше сприйняття постійно впливають інші люди, інформаційні потоки й наративи, здатність довіряти власним відчуттям – не лише психологічна навичка, а спосіб зберегти внутрішню опору. Іноді перший крок до цього – сказати: «Я знаю, що відчуваю. І мої почуття мають значення».
Подія відбулася в межах проєкту «Розширення стратегій, мереж та інструментів у галузі психічного здоров’я та профілактики вигоряння для громадянського суспільства в Україні» спільно з AramintagUG та Офіс Дій.
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контактний телефон Центру журналістської солідарності у Дніпрі – 050 919 84 79 (Наталя Назарова, координатор Дніпровського центру).
Ліана Охрименко
Фото Миколи М’якшикова і Світлани Іотової
