Сьогодні тривоги в місті-мільйоннику, столиці країни протягом однієї доби можуть тривати довше, ніж перерви між ними. Вибухи. Прильоти. Смерті. «Київ, який ще нещодавно сприймався як відносно безпечний тил, сьогодні фактично став прифронтовим містом», – каже журналіст Олег Борисов. Цю ж оцінку у вересні озвучувала посолка Європейського Союзу в Україні Катаріна Матернова: «Київ став прифронтовим містом».
Як працюють журналісти у ситуації, коли між сигналом тривоги та вибухом можуть залишатися лічені секунди? Як уникнути небезпеки, коли російські атаки безпосередньо зачіпають редакції, житло журналістів, медійну та телекомунікаційну інфраструктуру?
У вересні Національна спілка журналістів України зафіксувала десять верифікованих випадків фізичного впливу російських атак на цивільних журналістів, редакції та медійну інфраструктуру. І водночас медіа продовжують працювати – іноді просто під час атак.
Удар у ньюзрум під час прямого ефіру
8 вересня російський ударний БПЛА влучив у будівлю медіагрупи «Ми – Україна» та «Ми – Україна+». У цей момент у редакції тривав прямий ефір.
Це була вже друга атака на медіагрупу менш ніж за три тижні. Після попереднього удару 20 серпня редакція лише почала відновлювати пошкоджені студію, технічну інфраструктуру та робочі місця. Цього разу дрон влучив безпосередньо в будівлю. Постраждали шестеро людей, трьох із них госпіталізували. Були пошкоджені ньюзрум, гримерки, робочі кабінети, техніка та обладнання.
Керівник медіагрупи Ігор Петренко наголосив, що удар припав саме туди, де працювали журналісти:
«Дрон влучив у будівлю нашої медіагрупи – в приміщення телеканалів «Ми – Україна» та «Ми – Україна+». Не у двір, не поруч. Точно в ньюзрум на другому поверсі. Саме туди, де працюють люди, і саме тоді, коли наші журналісти були в прямому ефірі телемарафону «Єдині новини».
Згодом Петренко назвав це «цілеспрямованим ударом по журналістах».
«Це не випадковість і не «побічна шкода». Удар по ньюзруму під час прямого ефіру – це воєнний злочин проти медіа, за який Росія має відповісти».
Наслідки для працівників редакції виявилися серйозними. Найскладніший стан був у редакторки титрів: рвані й різані рани, численні порізи склом, гематоми, сильний біль у ногах та суттєве погіршення зору на праве око. Зі спини їй видалили уламок скла майже 10 міліметрів.
Інформаційний продюсер отримав тяжкі травми та опіки рук. В охоронця були переломи трьох ребер і ноги, порізи обличчя та кінцівок. Ще двом редакторкам і гримеру надали допомогу через порізи та осколкові ушкодження.
Телеведучий «Ми – Україна» Олег Білецький під час атаки перебував на третьому поверсі будівлі. Після вибуху він ще 7–10 хвилин залишався у прямому ефірі, який вів для радіо.
«Мене підкинуло фактично на долю секунди в повітрі і опустило на землю. Я спочатку нічого не зрозумів».
Коли він вийшов у коридор, побачив масштаб руйнувань: «Фактично немає стін. З третього поверху ти можеш вийти просто на вулицю вниз».
Після атаки команда перейшла на дистанційну роботу. Наступні ефіри планували вести з облаштованого укриття.
Для НСЖУ цей випадок став одним із ключових прикладів того, наскільки безпосередньою стала загроза для журналістів у столиці.
«Атака не закінчилася. Вона просто переміщувалася містом»
Для журналістів небезпека не закінчується після першого вибуху.
11 вересня фотокореспондент Єфрем Лукацький знімав наслідки російської атаки на АЗС у Києві. Поки він працював на місці, отримав попередження: «Поруч дрон. Ховайтеся».
За кілька хвилин він побачив дим уже над іншою АЗС. Дорогою туди помітив автомобіль із розбитим склом: уламок влучив пасажиру в груди, пораненого забрала швидка.
«Я ще не встигав закінчити знімати наслідки одного удару, як уже бачив наступний стовп диму».
А висновок фотокореспондента звучав так: «Атака не закінчилася. Вона просто переміщувалася містом».
8 вересня воєнкор Радіо Свобода Мар’ян Кушнір повертався до редакції після зйомки наслідків удару по будівлі НАН України. Він почув дрон, який заходив на зниження.
Журналіст встиг притиснутися до стіни, заскочити в заглиблення та закрити шию руками.
«Удар був фактично перед обличчям».
Після вибуху Кушнір одразу побіг документувати його наслідки. За його словами, часу на пошук укриття практично не було: від звуку дрона до удару залишалося менше двох секунд.
Це стає окремою проблемою для журналістів: місце щойно завданого удару саме по собі залишається небезпечним. НСЖУ наголошує, що там можуть бути нерозірвані боєприпаси, міни й уламки, а також існує ризик повторної атаки.
Якщо рятувальники швидко йдуть в укриття, журналістам теж треба негайно ховатися.
Пошкоджені квартири журналістів, загиблі медійники
Російські атаки зачіпають і житло медійників. Так, 2 вересня внаслідок атаки БПЛА було пошкоджено квартиру старшої продюсерки CNN International в Україні Вікторії Бутенко. Два реактивні дрони влучили в будівлю біля її будинку, вибуховою хвилею вибило шибки.
8 вересня вдруге постраждала квартира засновниці й шеф-редакторки медіа «Українки» Віти Гольдман.
«Знову поруч був приліт. Вибуховою хвилею вибило всю фанеру, якою були закриті вікна, вилетіла плівка, посипався тиньк зі стін і стелі».
Під час попереднього масованого обстрілу 20 серпня її квартира вже зазнала суттєвих пошкоджень. Тоді уламки впали просто на ліжко.
«Ці шматки мали мене вбити. Тепер хочу вставити їх у рамку – як нагадування, що країна-зло існує».
25 вересня російський дрон влучив у 16-поверховий будинок у Печерському районі, де мешкав ведучий телеканалу «Прямий» Влад Волошин. Його квартира була пошкоджена вибуховою хвилею. Він і його родина не постраждали.
Але в цьому ж будинку загинув 14-річний хлопчик, щонайменше семеро мешканців отримали травми. «Ми ЦІЛІ. Живі», – написав Влад Волошин.
Того ж дня російський удар забрав життя журналістки Марії Ївженко. Вона загинула в автомобілі біля бізнес-центру Compass FM у Києві.
До серпня 2026 року Марія Ївженко працювала журналісткою NV Бізнес, писала про defence tech та українське ІТ, а згодом перейшла до корпоративного сектору. Її чоловік, військовослужбовець Данило Ївженко, повідомив: «Сьогодні загинула найважливіша людина в моєму житті. Моя кохана дружина».
За даними НСЖУ, Марія Ївженко стала 11-ою у переліку колег, які загинули не під час виконання професійних обов’язків від початку повномасштабного вторгнення.
Удар по редакції – це удар по праву суспільства знати
Міжнародні журналістські організації розглядають атаки на редакції не лише як загрозу конкретним працівникам, а як загрозу праву суспільства отримувати інформацію.
Після удару 8 вересня президентка Міжнародної федерації журналістів Зуліана Лайнес написала голові НСЖУ Сергію Томіленку:
«Редакція – це цивільне робоче місце. Журналісти, редактори, продюсери, технічний персонал та всі працівники медіа повинні мати можливість працювати безпечно».
Вона також запевнила українських колег: «Міжнародна журналістська спільнота стоїть поруч із вами і продовжуватиме підтримувати вас у захисті права інформувати».
Європейська та Міжнародна федерації журналістів (EFJ/IFJ) назвали удар по київській редакції частиною серії атак на українську медіаінфраструктуру.
«Це не поодинокий інцидент, а частина цілеспрямованої серії атак на медіаінфраструктуру України від початку війни. Щоразу, коли завдають удару по редакції, під загрозою опиняються не лише життя журналістів, а й право громадськості знати», – заявив Генеральний секретар EFJ Рікардо Гутьєррес.
«Удар по редакції, коли журналісти ведуть прямий ефір, – серйозна атака на свободу преси та право громадськості на доступ до інформації», –наголосив:Генеральний секретар IFJ Ентоні Белланже.
Комітет захисту журналістів (CPJ) також звернув увагу, що редакція є цивільним об’єктом., та наголосив: небезпека для журналістів в Україні не обмежується прифронтовими районами – вона залишається реальною і в Києві.
«Ми шоковані такою серйозною атакою на приміщення медіа саме в той момент, коли журналісти виконували свою роботу. Редакція – цивільний об’єкт, а журналісти за міжнародним правом є цивільними особами. Вони ніколи не повинні бути мішенню», – заявила директорка CPJ у Європі та Центральній Азії Фіона О’Браєн.
Нова мішень – інфраструктура, яку не видно з екрана
У вересні російські атаки продемонстрували ще один спосіб впливу на українські медіа – удари по дата-центрах і телекомунікаційній інфраструктурі. Зокрема, 23 та 25–26 вересня через атаки на технологічні вузли тимчасові перебої виникали в роботі Gazeta.ua, Суспільного, Армія TV, Новини.LIVE, «Прямого», 5 каналу, «Ми – Україна», «Київ 24», СТБ, 1+1 та інших медіа.
23 вересня було пошкоджено дата-центр, де розміщені сервери Gazeta.ua. Сайт тимчасово перестав працювати.
«Це не звичайний технічний збій. Це наслідок російського удару по інфраструктурі столиці. Росія може пошкодити сервери. Але вона не може зупинити нашу роботу», – зазначають у редакції.
Після повторного удару по дата-центру Cosmonova частина відеоплеєрів Суспільного стала недоступною, Армія TV призупинила телемовлення, перебої мали низка телеканалів.
Народна депутатка Євгенія Кравчук назвала це новим форматом російських атак:
«Ми бачили удари по телевізійних і радіомовних вежах, тепер інший інструмент – системні удари по дата-центрах і телекомунікаційній інфраструктурі».
Особливість таких атак у тому, що один пошкоджений технологічний вузол може одночасно порушити роботу десятків редакцій – сайтів, стримінгів, онлайн-мовлення та інших цифрових сервісів.
«Репортери без кордонів» назвали російські удари по дата-центрах у Києві воєнними злочинами.
«Ці неодноразові російські удари по українській телекомунікаційній інфраструктурі мають наслідки не лише для роботи медіа, а й для права українців на інформацію. Це воєнні злочини безперечної тяжкості», – заявили Полін Мофре та Венсан Бертьє з RSF.
Таким чином, удар по медіа тепер необов’язково означає влучання безпосередньо в редакційну будівлю. Достатньо пошкодити інфраструктуру, від якої залежить її робота.
Київ небезпечного тилу
Ситуацію з російськими обстрілами медіа та медійників у прифронтових регіонах НСЖУ відстежує та пише про це регулярно.
Тепер Київа за небезпеками для медійників став не менш тривожним місцем. Тож Спілка приділятиме столиці не меншу увагу.
«Посилюються атаки на Київ, посилюються атаки на прифронтові території, ми входимо в зиму», – наголосив Сергій Томіленко.
Іноземні журналісти, які працювали в Києві на початку повномасштабного вторгнення, порівнюють нинішню ситуацію з 2022–2023 роками. На початку війни Київ пережив загрозу наземного наступу з півночі, артилерійські обстріли передмість і ракетні удари. У 2026 році столиця стикається з масованими комбінованими атаками – сотнями дронів у поєднанні з балістикою. Якщо у 2023–2024 роках місто в проміжках між обстрілами могло сприйматися як відносно безпечний тиловий хаб, то восени 2026-го, за оцінками репортерів, межа між тилом і фронтом майже зникла.
Для журналістів тепер робочий простір більше не обмежується редакцією. Це місце удару, вулиця, де за кілька секунд може з’явитися наступний дрон, квартира, яка вдруге за місяць залишається без вікон, або дата-центр, від якого залежить робота десятків медіа.
Але навіть у цих умовах журналісти продовжують працювати.
Олег Білецький продовжував ефір після удару. Мар’ян Кушнір одразу після вибуху почав знімати його наслідки. Єфрем Лукацький переходив від одного місця влучання до іншого. Юлія Суркова та Христина Бердинських допомагали пораненому перехожому.
«Ця стійкість не повинна приховувати реальну ціну: безперервність роботи часто забезпечується внутрішнім ресурсом самих редакцій», – застерігає Сергій Томіленко.
Для НСЖУ безпека журналістів стала пріоритетом №1 до кінця року. У цих умовах Національна спілка журналістів України (НСЖУ) та її мережа Центрів журналістської солідарності виступають головним гуманітарним і безпековим щитом для медійників, забезпечуючи їх бронежилетами, тактичними аптечками, тренінгами з домедичної допомоги та ментальною підтримкою.
Зокрема, Київський центр журналістської солідарності після відносного затишшя влітку з різкою активізацією російських обстрілів увійшов в режим підвищеного навантаження. Сюди, як і раніше, можна прийти попрацювати в коворкінгу. Тут, як і раніше, можна взяти у тимчасове користування бронежилет, шолом і аптечку. Тепер уже – не лише для відряджень у прифронову зону, а й для роботи у місті. Тут, як і раніше можна отримати консультацію про те, куди звернутися в тій чи інші ситуації, взяти участь у безпековому тренінгу чи занятті в іншому форматі.
Приміром, нещодавно Центр передав Головній редакції фотоінформації інформагентства «Укрінформ» 5 тактичних аптечок.
«Вдячні за підтримку та небайдужість», — зазначила Марина Ситник, завідувачка відділу підготовки фотоінформації Укрінформу.
Ця допомога стала можливою завдяки письменниці з Великобританії Анні Шевченко, яка торік передала НСЖУ 25 аптечок. Кошти на їх придбання, а також на підтримку поранених воїнів, обладнання для лікарень і бібліотек та відбудову зруйнованої російськими ракетами друкарні «Фактор-Друк» у Харкові, пані Анна збирає через презентації та поширення англомовного варіанта своєї книги історій про війну.
Також наприкінці вересня Київський ЦЖС провів чотиригодинний тренінг з тактичної медицини для представників українських та зарубіжних медіа, які працюють у Києві, серед них – співробітники Польського телебачення.
«Під керівництвом кваліфікованого тренера Володимира Романчука медійники вчилися реагувати на різні надзвичайні ситуації, зокрема, пов’язані з пораненнями. Це вже потрібно не тільки для виїзду в небезпечні зони, а й для роботи в Києві, – зазначає координатор Київського ЦЖС Ілля Суздалєв.
Так, нині робиться багато, але чи достатньо цього? Центри журналістської солідарності у багатьох випадках працюють на випередження, прораховуючи можливі ситуації наперед. Зокрема, нині вся мережа ЦЖС прораховує ймовірність масштабнішої, ніж досі, релокації медіа та медійників, які опиняються в небезпечних зонах. І якщо у попередні роки немало журналістів намагалися переїхати з прифронтових територій до Києва, де все ж було безпечніше, то нині столиця також опинилася в зоні ризику.
Проте, з огляду на посилення атак та потребу в можливій релокації редакцій із зон підвищеного ризику, власних ресурсів українського медіасектору та НСЖУ для підтримки медіа та медійників стає недостатньо. Тож доводиться сподіватися на підтримку міжнародних партнерів. Тим більше, що вони розуміють складність нинішніх умов.
«Щоразу, коли завдають удару по редакції, під загрозою опиняються не лише життя журналістів, а й право громадськості знати». – зауважив Рікардо Гутьєррес.
Тож системна співпраця з міжнародними партнерами сьогодні є критично важливою умовою для того, аби незалежні медіа України продовжували працювати безпечно та виконувати свою місію.
У цьому зв’язку важливо, що Національна спілка журналістів України 24 серпня 2026 року створила Міжнародну дорадчу раду Центрів журналістської солідарності.До її складу увійшликерівники медійних асоціацій, профспілок (зокрема з Норвегії, Німеччини, Данії, Італії) та експерти з питань свободи преси й безпеки медійників. Рада працює на громадських засадах, члени ради входять до неї як персональні експерти. До її завдань належить аналіз актуальних ризиків для безпеки репортерів та стійкості незалежних медіа в умовах війни, надання експертних рекомендацій щодо стратегічного розвитку Центрів журналістської солідарності (ЦЖС) НСЖУ, міжнародна адвокація – поєднання реальних потреб українських редакцій із міжнародною експертизою та донесення правдивої інформації до глобальної спільноти, тощо. Зараз готується наступне засідання Міжнародної дорадчої ради ЦЖС.
«Створення Міжнародної дорадчої ради – це важливий крок для посилення нашої співпраці з закордонними партнерами, які допомагають українським медіа вистояти в умовах війни. Центри журналістської солідарності НСЖУ від перших днів повномасштабного вторгнення стали опорними точками для колег, які опинилися у скруті, втратили роботу чи працюють на передовій. Завдяки залученню міжнародних експертів і партнерів ми зможемо робити нашу допомогу ще більш ефективною, системною та відчутною для кожного журналіста і кожної редакції, які цього потребують», – підкреслив голова НСЖУ Сергій Томіленко.
Упродовж літа 2026 року заходи з підтримки українських медійників – різнопланові, у тому числі психологічні, проводились за підтримки Ukrainian Media Fund Nordic (UMFN) – міжнародної благодійної ініціативи видавців і медіабізнесу скандинавських країн (Норвегії, Швеції, Фінляндії та Данії). Фонд було створено задля солідарності та системної підтримки українських журналістів і незалежних друкованих та цифрових видань, які продовжують працювати під час повномасштабної війни. Партнерами ініціативи виступають провідні північноєвропейські медіаасоціації, зокрема Шведська медіабізнесасоціація (Tidningsutgivarna, TU). Співпраця Національної спілки журналістів України та Ukrainian Media Fund Nordic має багатовекторний характер і триває ще з перших днів повномасштабного вторгнення. Зокрема, 50 пристроїв — від Черкас і Сумщини до Запоріжжя й Херсона — роз’їхалися країною завдяки проєкту Національної спілки журналістів України «Посилення енергетичної незалежності українських медіа» за підтримки Українського Медіа Фонду.
Раніше ми розповідали про те, що пріоритетом номер один до кінця року назвали безпеку журналістів названо на онлайн-засіданні Секретаріату НСЖУ, яке відбулося 10 вересня. Збереження журналістів та редакцій, безпека медійників, захист свободи слова, підтримка регіональних організацій, організаційна стійкість НСЖУ – ці пріоритети обговорили на засіданні.
Ми розповідали і про те, якою буде зима для українських медійників, та чому важлива міжнародна допомога.
***
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: