Не кожна розмова йде за планом. Часом напруга з’являється непомітно: співрозмовник змінює тон, уникає відповіді, звинувачує, провокує, тисне. Та вже за мить звичайна комунікація перетворюється на випробування – як професійної позиції, так і психологічної стійкості загалом.
Як діяти в такі моменти, говорили під час онлайн-тренінгу «Між емоцією та професією: журналіст у конфлікті», який організували Дніпровський та Львівський центри журналістської солідарності НСЖУ за підтримки громадської організації «Офіс Дій». Тренінг провела психологиня, журналістка, медіаекспертка та координаторка львівського простору Західноукраїнського центру журналістської солідарності НСЖУ Наталія Войтович.
Конфлікт – це не обов’язково крики, скандали чи хлопання дверима. Часом його початок виглядає зовсім інакше: співробітник вкотре не передає важливу інформацію, редактор знов проти запропонованої теми, колеги раз-по-раз знецінюють ідеї під час загальних зборів. В таких дрібних епізодах, через різні очікування, зіткнення інтересів чи не прокомуніковані потреби, народжується напруга, злість, роздратованість тощо, які згодом «вибухають».
Та на відміну від побутових стосунків, у колективі не можна просто уникати комунікації, доки не вгамується емоційний стан. Завдання залишаються, дедлайни наближаються, а з колегою чи редактором, з яким щойно виникло непорозуміння, цілком імовірно, вже за годину доведеться готувати матеріал.
– Важливо вміти вчасно помічати передмови конфлікту. Наша професійність як журналістів – це не відмова повністю від емоцій. Це розуміння цієї емоції і намагання її прокерувати через нашу поведінку, – наголосила тренерка.
Саме тому разом із психологинею учасники розбирали свій «конфліктний автопілот», згадуючи, що саме найчастіше зачіпає їх у складній розмові, яку емоцію це викликає і що вони зазвичай роблять далі.
Так, спочатку людина стикається з тригером – словом, поведінкою чи ситуацією. Потім виникає емоція: злість, страх, образа, роздратування або безсилля. Реагує тіло: напружуються м’язи, пришвидшується серцебиття, дихання, – після чого людина вдається до знайомих їй патернів поведінки: починає атакувати, виправдовуватися, або мовчати.
Але ж як не припуститися такої реакції?
На жаль, усунути всі тригери навряд чи можливо. Натомість можна навчитися розпізнавати ланцюжок раніше, ніж він приведе до звичного сценарію реакції.
– Тригер – не те, що змушує діяти. Тригер – це сигнал, що зараз щось відбудеться, а я вже знаю, що відбудеться, і я маю зупинитися, помітити і обрати ту реакцію, яка не доведе до конфлікту, але яка дає розв’язати питання, – пояснила Наталія Войтович.
Наприклад, якщо під час інтерв’ю слова співрозмовника викликають роздратування, замість різкої відповіді можна перефразувати запитання. Якщо безпідставно звинувачують – відокремлювати виправдовування від аргументації, повертати розмову до фактів.
Окремо тренували деескалацію – спосіб знизити напругу, не відмовляючись від професійної позиції. Так, першим кроком до неї була звичайна пауза, після якої варто проговорити, що відбувається, визнати емоційний стан співрозмовника тощо. А саме: «Давайте зупинимось на мить. Я бачу, що вас це питання обурило» або «Я розумію, що ця тема для вас є болісною». Після можна уточнити причину реакції та за можливості повернутися до предмету обговорення.
Водночас, не кожну розмову варто продовжувати. Зокрема, якщо співрозмовник емоційний, однак відкритий до діалогу, її можна деескалувати; якщо через переживання складно говорити – зробити паузу. Але якщо герой категорично відмовляється від спілкування, вдається до образ, чи, щобільше, загрожує безпеці журналіста – розмову слід припинити.
Наприкінці учасникам запропонували скласти власну «психологічну аптечку конфлікту»: визначити свої тригери, типові реакції, момент, коли втрачається контроль, фразу для паузи та особисту межу, за якою продовжувати спілкуватись вже не варто.
Такий алгоритм не позбавляє складних ситуацій. Натомість він змінює проміжок між емоцією та відповіддю, за який журналіст отримує можливість не діяти за «автопілотом», а вирішити, як продовжити говорити конструктивно.
– Ми не можемо передбачити всі складні ситуації, у які потрапляємо під час роботи. Але можемо підготувати себе до них. Для журналіста це означає не лише знати професійні правила, а й розуміти власні емоційні реакції, вміти вчасно зупинитися та обрати спосіб дії. Саме такі практичні навички допомагають зберігати професійну стійкість, – зазначила координаторка Дніпровського центру журналістської солідарності НСЖУ Наталя Назарова.
Подія відбулась в межах проєкту «Розширення стратегій, мереж та інструментів у галузі психічного здоров’я та профілактики вигоряння для громадянського суспільства в Україні» спільно з Araminta gUG та Офіс Дій.
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контактний телефон Центру журналістської солідарності у Дніпрі – 050 919 84 79 (Наталя Назарова, координатор Дніпровського центру).
Ліана Охрименко, Дніпровський ЦЖС
