У День Незалежності, 24 серпня, НСЖУ провела установче засідання Міжнародної дорадчої ради Центрів журналістської солідарності. За одним «онлайн-столом» зібралися ті, хто від перших тижнів повномасштабного вторгнення допомагає українським журналістам, – керівники медійних асоціацій і профспілок Норвегії, Німеччини, Данії, Італії, експерти зі свободи преси й безпеки журналістів. І ті, заради кого ця допомога існує, – журналісти з Харкова та Запоріжжя.
Рада працюватиме на громадських засадах і не матиме керівних повноважень. Її завдання – допомагати НСЖУ оцінювати нові загрози, розвивати мережу Центрів журналістської солідарності та поєднувати реальні потреби українських редакцій із міжнародною експертизою й підтримкою.
– Українські журналісти й медіа працюють в умовах, які змінюються майже щотижня: ракетні та дронові атаки, вимушені переміщення, виснаження, серйозний економічний тиск. Рада покликана допомагати системно доносити ці реалії та найнагальніші потреби наших колег до міжнародної спільноти, – наголосив голова НСЖУ Сергій Томіленко.
Голова Спілки окреслив виклики, які сьогодні визначають роботу мережі. Дрони фактично змінили саме поняття «лінія фронту»: якщо раніше йшлося про три-п’ять кілометрів від позицій, то тепер небезпечна зона сягає тридцяти. Додалися повторні удари по місцях, де вже працюють рятувальники, медики й журналісти. Редакції дедалі частіше просять полегшені бронежилети – класичні надто важкі, щоб працювати в них вісім чи більше годин, і частина журналістів у Херсоні та інших прифронтових містах просто відмовляється їх вдягати. До цього додаються психологічне виснаження медійників та економічний тиск на локальні й прифронтові редакції. Щотижня Центри отримують від п’яти до десяти екстрених звернень: журналіст поранений, зруйновано житло або редакцію.
Ранді С. Огрей: «Зима наближається, і я справді хвилююся за вас»
Генеральна директорка Норвезької асоціації медіабізнесу та голова Ukrainian Media Fund Nordic Ранді С. Огрей нагадала, з чого починалася скандинавська підтримка. Разом із колегами з Данії, Швеції та Фінляндії норвезькі видавці створили спільний фонд для українських медіа: спершу передавали обладнання, згодом перейшли до щоквартальної підтримки – насамперед на зарплати журналістам. А цієї весни, коли з’явилися додаткові кошти, фонд уперше спрямував пряму допомогу одному з Центрів журналістської солідарності.
Пояснюючи, чому погодилася увійти до Ради, вона наголосила, що їй потрібні знання з перших вуст.
– Я багато працюю з політиками – з урядом, з міністерством закордонних справ, із парламентом. Коли ухвалюється державний бюджет, мені надзвичайно важливо мати інформацію з перших рук і вміти розповісти ці історії тим, хто ухвалює рішення, – сказала Ранді Огрей.
Вона підтримала ідею спільних заяв Ради й зізналася, що для неї – людини, яка виросла на історіях про Другу світову війну, – важко усвідомити, що Україна входить уже у п’ятий рік повномасштабного вторгнення. Найбільше її непокоїть саме зима. Уже наступного тижня на великій скандинавській зустрічі, що збирає партнерів українських медіа, вона планує окремо говорити про безпеку журналістів і потреби українських редакцій.
Андреа Рот: «Досвід України має стати європейським знанням»
Віцепрезидентка Асоціації журналістів Баварії та членкиня Керівного комітету Європейської федерації журналістів Андреа Рот запропонувала дивитися на Раду не як на групу донорів, а як на стратегічного партнера мережі.
За її словами, Центри журналістської солідарності надають підтримку по всьому ланцюжку потреб медійників – від фізичної безпеки до юридичної та психологічної допомоги. Саме тому ця модель унікальна, цікава в будь-якій країні для журналістів, що працюють під тиском.
– Коли є журналісти, яких поранено, які опинилися під загрозою чи змушені переїхати, екстрене реагування – це найважливіше. Але варто думати й про те, що з ними буде далі: як людина повернеться до професії, як продовжить роботу редакція, офіс якої зруйновано, – зауважила пані Рот.
Тому вона вважає важливими зусилля Центрів журналістської солідарності Національної спілки журналістів України щодо доповнення екстреної допомоги підтримкою довготривалої стійкості – бізнес-моделей локальних медіа, цифрової безпеки, професійних мереж. Андреа Рот навела приклад великих німецьких фондів, які мають власних експертів з медіаменеджменту й могли б долучитися до навчання, – але наголосила, що обмін має бути двостороннім: європейські колеги отримають від українців знання про те, як медіа виживають під екстремальним тиском.
– Я вважаю, що ми маємо перетворити український досвід на європейське знання, – сказала вона.
Третій напрям, який вона окреслила, – розширення кола партнерів навколо Центрів: фонди, університети та школи журналістики, технологічні компанії, професійні асоціації. Ідеться не лише про гроші, а й про обладнання, технології, тренінги, менторство, юридичну та психологічну експертизу. Роль Ради вона образно охарактеризувала словом «міст».
Могенс Шмідт: «Ми маємо вийти за межі традиційних організацій із захисту свободи преси»
Старший радник із питань свободи преси та розвитку медіа, голова правління IRMI Ukraine Могенс Шмідт працює з українськими журналістами майже 30 років – від 1997-го, коли очолював Європейський центр журналістики в Маастрихті.
– Багато західних організацій тоді поспішили до Києва, а ми поїхали до Харкова – працювати з місцевими й регіональними медіа, – згадав він.
Спираючись на багаторічний досвід роботи в ЮНЕСКО, Могенс Шмідт запропонував розширити гурт союзників мережі за межі звичного кола організацій, що опікуються свободою преси. Безпека журналістів, на його переконання, – це тема, з якою можна виходити на міжнародні гуманітарні структури: Міжнародний комітет Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, а також мережі всередині системи ООН, що працюють у зонах конфліктів.
Він також підтримав тезу про те, що українська модель солідарності вже стала орієнтиром для інших: по досвід НСЖУ звернулися палестинські журналісти, і, на жаль, у світі є чимало місць, де такий підхід виявиться потрібним.
У жовтні Могенс Шмідт планує приїхати до Києва на Донбас Медіа Форум.
Тіне Йогансен: «Найбільше боюся втоми світу»
– Дякую українським журналістам за репортажі з передової – саме тому ми тут, – наголосила Тіне Йогансен, яка десять років очолювала Спілку журналістів Данії, а нині керує данською народною вищою школою Brandbjerg Højskole. – Ми тут – заради того, щоб чути сміливих журналістів, які попри війну продовжують свою важливу роботу.
Тіне Йогансен також є членкинею правління данської організації Recover Ukraine, що розвиває транскордонні журналістські проєкти. До Ради вона увійшла передусім як «посланниця» мережі Центрів до міжнародних організацій.
– Найбільше я боюся, що в певний момент прийдуть виснаження і втома. Тому хочу бути однією з тих, хто утримує увагу саме на Україні… тоді, коли решта світу теж утрачає здоровий глузд, – сказала Тіне Йогансен.
Анна Дель Фрео: «Сирена о п’ятій ранку – це був шок»
Віцепрезидентка Асоціації журналістів Ломбардії Анна Дель Фрео – єдина з членів Ради, хто бачив Центри журналістської солідарності зсередини під час війни: відвідала центри в Івано-Франківську та Києві, а також їздила до Чернігова.
– Мої батьки пройшли війну, я росла на цих розповідях. Але коли в Івано-Франківську о п’ятій ранку я почула сирену – це був справжній шок. І тоді я зрозуміла, що українці відчувають щоночі, роками, – розповіла вона.
Анна Дель Фрео запропонувала працювати у двох напрямах: розповідати про модель Центрів солідарності всюди, де це можливо, і водночас шукати для них фінансування – зокрема серед культурних фондів при великих банках. Разом із колегою з видання Il Sole 24 Ore вона обмірковує вечірню зустріч за участю італійських журналістів – експертів з України, де можна було б представити мережу ЦЖС і залучити кошти.
– Треба пояснити цим людям, що для культури, для інформації, для всього цього критично важливо, щоб у країні, яка воює, була журналістика, – переконана вона.
Ті, кому допомагають друзі ЦЖС
Перед тим, як Рада перейшла до робочої частини, перша секретарка НСЖУ, координаторка мережі ЦЖС Ліна Кущ надала слово двом журналісткам із прифронтових міст.
Ганна Черненко, координаторка Центру журналістської солідарності в Харкові й водночас активна теле- та радіожурналістка, розповіла, як за останній рік дрони змінили роботу на Харківщині. Вони атакують цивільні автівки на дорогах, заправки, інші цивільні об’єкти – за 10–20 хвилин до початку засідання два дрони вдарили по АЗС у Харкові. Додалася загроза повторних ударів по тому самому місцю, де вже працюють рятувальники, поліція, медики й журналісти: напередодні такі випадки сталися одразу у двох населених пунктах області, з постраждалими.
– Сьогодні недостатньо просто приїхати на місце після удару й почати знімати. Потрібно розуміти всю ситуацію… щоб вижити, – наголосила вона.
Одним із головних інструментів безпеки став детектор дронів, який харківський ЦЖС безкоштовно надає журналістам у тимчасове користування. Він не гарантує захисту, але дає ті кілька хвилин, за які можна зупинитися, вийти з автомобіля, сховатися.
– Журналіст має не лише розповідати про війну. Журналіст має залишитися живим, – підсумувала Ганна Черненко.
…Власна кореспондентка Укрінформу в Запоріжжі Ольга Звонарьова у квітні 2024 року дістала тяжке поранення під час російського ракетного удару – просто на робочому виїзді. Вона розповіла, що з початку літа місто активно атакують FPV-дрони, і пересуватися деякими районами обласного центру доводиться дуже обережно.
– Якщо раніше ми говорили, що журналісти мають бути забезпечені каскою, броником, аптечкою, то зараз обов’язковий «мастхев» – це детектор дронів, – сказала вона.
Разом із фотокором Дмитром Смольєнком вона працює з детектором «Ведун», отриманим в оренду від Інституту масової інформації за підтримки міжнародних донорів. Окремо журналістка подякувала запорізькому Центру журналістської солідарності НСЖУ, який також видає медійникам детектори в оренду й регулярно проводить тренінги з користування ними: «Без них зараз працювати просто неможливо».
Говорячи про «підготовку до важкої зими», вона наголосила: журналістам потрібні не лише павербанки, а й «подушки безпеки» – місця, де гарантовано будуть робоче місце, інтернет, зв’язок і можливість вийти в прямий ефір. У Запоріжжі одним із таких місць є ЦЖС.
– Готуємося до найгіршого, сподіваємося і віримо в найкраще, – сказала журналістка.
«У нас є інфраструктура, здатна реагувати»
Підсумовуючи засідання, перша секретар НСЖУ, координаторка мережі ЦЖС Ліна Кущ зауважила, що за чотири роки війни українські медійники здобули важливу навичку – здатність швидко пристосовуватися до викликів, які постійно змінюються. Саме вона рятує журналістів і забезпечує стійкість мережі.
– Ми не знаємо точно, які випробування ще попереду, але маємо інфраструктуру, здатну реагувати, – сказала вона.
Комунікацію з міжнародними колегами перша секретар НСЖУ назвала двостороннім процесом: партнери отримають свідчення з перших вуст про становище журналістів в Україні, а українська сторона – досвід управління масштабними інфраструктурними проєктами та адвокації на найвищому рівні.
Ліна Кущ також звернула увагу на те, що прозвучало у виступах майже всіх учасників: спогади про Другу світову війну, які члени Ради винесли з власних родин.
– Ми маємо спільне минуле. І тепер я розумію, що російсько-українська війна травмує не лише наше покоління, а й наступні. Нам ще належить подумати, як зменшити цю шкоду, – сказала вона.
* * *
Мережу Центрів журналістської солідарності Національна спілка журналістів України створила у квітні 2022 року – у перші тижні повномасштабного вторгнення, коли сотні медійників втратили роботу, житло й можливість працювати у своїх регіонах. Мережа діє у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів і ЮНЕСКО, за підтримки народу Японії. Проєкт є частиною ширших зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів і свободи слова в Україні.
Сьогодні НСЖУ координує сім локацій: Київ, Харків, Запоріжжя, Дніпро, Суми, Львів та Івано-Франківськ. Сумська локація працює як частина Львівського центру. Чотири центри – у Харкові, Запоріжжі, Дніпрі та Сумах – обслуговують прифронтові й прикордонні регіони, західні опікуються переміщеними редакціями та журналістами, які виїхали з небезпечних територій.
Звернутися до центрів може будь-який український журналіст чи журналістка незалежно від місця проживання, а також іноземні медійники, які працюють в Україні – через онлайн-форму, телефоном або особисто. Усі необхідні посилання – ТУТ.
У центрах можна отримати засоби індивідуального захисту в безоплатне тимчасове користування (бронежилети, шоломи, тактичні аптечки, детектори дронів), разову екстрену матеріальну допомогу, юридичні консультації через гарячу лінію, психологічну підтримку, допомогу з акредитацією ЗСУ, а також консультації щодо грантів, релокації та виїзду з небезпечних територій. Усі центри водночас є коворкінгами з генераторами й терміналами Starlink – місцями, куди можна прийти працювати, коли немає світла та зв’язку.
Від початку роботи мережі до липня 2026 року центри опрацювали 10 573 запити на допомогу. Серед них 2151 стосувався захисного спорядження, 879 журналістів і редакцій отримали екстрену фінансову допомогу після атак і вимушених переміщень, надано 953 юридичні консультації, фінансову підтримку отримали 277 регіональних медіа. Докладніше про підсумки й про те, як мережа рятує прифронтові редакції, – на сайті НСЖУ.
Як саме ця допомога виглядає на практиці, показує нещодавня поїздка журналісток «Слобідського краю» у прикордонні Безруки на Харківщині: менш ніж за 20 кілометрів від кордону з РФ вони працювали у повній амуніції та з детектором «Чуйка», який надав Харківський ЦЖС. Детектор спрацював уже тоді, коли знімальна група сідала в автівку.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
- Створено Міжнародну дорадчу раду Центрів журналістської солідарності НСЖУ
- «Не тільки дрон може прилетіти на голову»: як сьогодні вижити прифронтовій редакції
- Центри журналістської солідарності НСЖУ продовжать роботу завдяки підтримці європейських колег
- Шлях у професію: як Центри журналістської солідарності допомагають молодим медійникам
Інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: