Прифронтові міста часто існують ніби у двох вимірах одночасно: у суворій щоденній реальності руйнувань та у певному позачассі, де порожніми вулицями блукають спогади, а кожен вцілілий будинок тримається на енергії людей. Як у цій дійсності працюють журналісти, вчаться існувати в інформаційному хаосі та протистояти ворожому ІПСО, в інтерв’ю Львівському центру журналістської солідарності розповів шеф-редактор Kramatorsk.Post Дмитро Лукʼяненко.
— Kramatorsk.Post завжди був голосом міста і громади. Але зараз Краматорськ із мирного промислового центру став точкою перетину фронту й тилу, де зосереджені місцеві, військові, волонтери та переселенці. Як ця кардинальна зміна вплинула на вашу редакційну політику та розуміння того, що сьогодні означає бути «голосом Краматорська»?
— Я б не сказав, що Kramatorsk.Post зараз є винятково голосом Краматорська. Скоріше, стали засобом комунікації зі зворотним зв’язком. Видання не просто ретранслює суспільству голос громади, а й надає людям інформацію, якої вони безпосередньо потребують.
Найбільша зміна полягає в тому, що видання стало більш утилітарним і прикладним. У нас з’явилося більше експлейнерів та матеріалів, завдяки яким люди можуть ухвалювати зважені рішення й об’єктивніше оцінювати ситуацію. Людина часто схильна видавати бажане за дійсне, тому ми намагаємося відкривати очі на реальність, хоча це й не завжди легко вдається.
— Якщо порівнювати початок повномасштабного вторгнення з сьогоднішнім днем, як змінився ваш підхід до створення контенту? Від яких форматів чи тем довелося повністю відмовитися, а що, навпаки, стало головним пріоритетом?
— Підхід до контенту постійно і часом непередбачувано змінюється, адже інформаційні потреби нашої аудиторії жорстко залежать від безпекової ситуації. Наразі в місті дуже складно. Краматорськ на межі переходу до стану міст, які ближче до фронту. Коли посилюються обстріли, особливо з трагічними наслідками, людям стають абсолютно нецікавими теми відновлення чи відбудови.
На перший план миттєво виходять питання безпеки, евакуації, гуманітарної допомоги та життєзабезпечення. Натомість у періоди відносного затишшя люди втомлюються від воєнних подій. Такі новини можуть викликати роздратування, і з’являється запит на щось культурне чи розважальне.
Наше завдання — відстежувати ці зміни й намагатися працювати на випередження. Зважаючи на те, що певна частина людей все ж ухвалить рішення зимувати в місті, ми повинні враховувати їхні надзвичайно складні умови під час планування своїх матеріалів.
— Краматорськ постійно потерпає від обстрілів, але місто продовжує жити. Як вам вдається тримати цей складний редакційний баланс: оперативно інформувати людей про прильоти, суворо дотримуватися інформаційної тиші, і при цьому не перетворювати стрічку лише на хроніку трагедій, залишаючи місце для історій про витримку та силу краматорців?
— Цей баланс також постійно змінюється. Історії успіху та витримки краматорців у певні періоди є дуже затребуваними — люди читають і дивляться їх із задоволенням. Але коли настає період усвідомлення безвиході ситуації, чужий успіх скоріше дратує, ніж надихає.
Крім того, Kramatorsk.Post є мультиплатформним, і під кожну аудиторію та формат ми маємо відповідний майданчик. Оперативне інформування відбувається здебільшого через месенджери та соцмережі. Короткі формати публікуються в YouTube Shorts, а розгорнуті інтерв’ю виходять на YouTube із подальшим текстовим перепакуванням для сайту. Тобто ми адаптуємо контент під кожну конкретну платформу.
— Розкажіть, як зараз розподіляється увага вашої аудиторії між глобальними новинами з фронту та локальними побутовими проблемами міста? На основі цього запиту, які рубрики у вас зараз є найпопулярнішими?
— Ми періодично проводимо дослідження та опитування аудиторії, але фундаментально нових запитів для себе не відкриваємо.
Запити завжди змінюються відповідно до поточної ситуації. Через збільшення кількості руйнувань та обстрілів увагу людей найбільше привертають саме локальні проблеми. Читачів першочергово цікавлять питання збереження та вивезення майна, механізми отримання компенсацій за зруйноване житло та оформлення різноманітних грошових допомог.
— Новини про руйнування це не тільки інформація, а й фіксація воєнного злочину. Як би ви оцінили роль вашого медіа у цій сфері?
— Оцінити роль одного конкретного медіа в цьому процесі важко. Тут більш важливою є спільна робота видань: щось фіксуємо ми, щось фіксують інші. Загалом це формує цілісну картину. Kramatorsk.Post навіть уклав договір з організацією «Архів війни». На жаль, нам просто не вистачає зараз часу, щоб надсилати їм усі матеріали, яких вони потребують.
З іншого боку, все, що ми публікуємо, нікуди не зникає, бо нічого не видаляється. Усі вихідні матеріали надійно зберігаються в архівах і завжди будуть доступними.
— Під час масованих обстрілів часто виникає інформаційний хаос, а офіційних даних доводиться чекати. Як ви вибудовуєте процес перевірки інформації в такі моменти та допомагаєте аудиторії боротися з російським ІПСО?
— Цю роботу можна розділити на два напрями.
Перший — це верифікація інформації, яку поширюємо ми. Тут Kramatorsk.Post спирається на офіційні джерела та загальновідомі журналістські інструменти фактчекінгу.
Другий напрям — це пояснення людям, що ведеться ІПСО і їх засипають фейками. Тут немає великих можливостей. Наш Telegram-канал має кілька тисяч підписників, тоді як ресурси з фейками мають по десятки тисяч. Перемогти їх кількісно неможливо. Єдине універсальне рішення — самому користуватися і поширювати тільки достовірну, перевірену інформацію. Проте варто визнати, що більшість людей все ж споживає цю фейкову інформацію, і вона на них впливає.
— Робота на прифронтових територіях зараз суворо регламентована. Як загалом змінилася ваша комунікація з місцевою владою та військовими? Наскільки важко сьогодні журналістам оперативно отримати офіційний коментар?
— Що стосується військових, то жодних проблем немає. У будь-якого масштабного підрозділу є пресофіцери, з якими журналісти без проблем зв’язуються для отримання коментарів чи відео. Крім того, вони самі активно поширюють оперативну інформацію у своїх соцмережах.
Натомість із владою комунікувати набагато важче. Інтерв’ю з мером у нас не було з 2023 року. Можливо, він вважає, що достатньо тієї інформації, яку публікує його пресслужба, але потреби людей і заяви влади не завжди збігаються.
Дуже багато інформації не надається під приводом «міркувань безпеки». Іноді це виправдано, але, як на мене, цим аргументом дуже зловживають, просто не бажаючи витрачати час на медіа.
Комунікація з дрібними підрозділами, комунальними підприємствами та департаментами міськради також критично ускладнилася. Вони мають пряму заборону спілкуватися з журналістами без попереднього погодження, яке у 80% випадків не відбувається. Потрібно писати офіційні запити, що дуже сильно гальмує роботу і заважає оперативному інформуванню.
— Чи отримує ваша редакція допомогу і чи покриває вона реальні потреби? Чого критично бракує для роботи в нинішніх умовах у Краматорську?
— Звісно, редакція в такій ситуації не може існувати виключно на комерційній основі. Говорити про рекламний ринок у Краматорську зараз було б смішно. Тому з початку великої війни більшу частину фінансової стабільності складають грантові надходження.
Намагаємося збільшити негрантову складову: продаємо мерч, збираємо донати від спільноти. Kramatorsk.Post є куди зростати в цьому напрямку, але не треба бути провидцем, щоб розуміти, що це не покриє всіх потреб.
Поки економіка країни загалом тримається на штучному диханні західних грошей, фінансування нашого медіа також значною мірою базуватиметься на донорських коштах.
— Зараз ваша аудиторія — це не лише жителі міста, а й велика діаспора краматорців по всій Україні та за кордоном. Як вам вдається залишатися спільною платформою для них усіх і тримати зв’язок з тими, хто евакуювався?
— Головна трудність полягає саме в тому, щоб зберегти аудиторію з числа тих людей, які виїхали. Коли людина покидає місто, перший рік-два вона дуже цікавиться всіма місцевими новинами: сумує, ностальгує, їй болить.
Але минає час, містянин асимілюється на новому місці, і для нього на перший план виходять тамтешні місцеві проблеми — садок, школа, дороги, опалення. Інтерес до Краматорська стає не першочерговим, змінюється на ностальгічний: подивитися фоторепортажі, згадати знайомі місця.
Втримати цю аудиторію повністю дуже важко, і, мабуть, неможливо. Тож Kramatorsk.Post розпочав розбудову спільноти — заохочуємо людей підписуватися, донатити медіа. Це певним чином допомагає, хоча за цю роботу треба було братися значно раніше.
— Працювати в умовах прифронтового міста — це величезний професійний та психологічний виклик. Як часто в команді трапляється емоційне вигорання, і чи існує якась підтримка для журналістів, які постійно пропускають через себе людський біль?
— Такі проблеми, як вигорання, втома, розчарування чи депресивні стани, присутні в кожній команді. Ми з цим працюємо.
Далеко не вся наша команда перебуває в Краматорську — більшість розсіяна по всій Україні, а безпосередньо в місті живе і працює лише кілька людей. Я, наприклад, їжджу на зйомки періодично, раз на кілька тижнів.
Українська медіаспільнота надає велику підтримку: є ретрити від Львівського медіафоруму, Асоціації незалежних регіональних видавців, Media Development Foundation, Internews. Також ми маємо психологічну підтримку. Нещодавно завершили програму індивідуальних психологічних консультацій для всіх охочих, а зараз проходимо програму групової підтримки, спрямовану на усунення конфліктів та покращення комунікації. Завдяки цьому ми підтримуємо працездатний стан команди.
— Зважаючи на те, що частина працівників досі залишається в місті, як сьогодні ви намагаєтеся організувати безпеку журналістів? Чи часто доводиться відмовлятися від матеріалів через високий ризик для життя працівника?
— Ми не працюємо на лінії зіткнення і не маємо такої потреби, адже не спеціалізуємося на фронтових репортажах. Що ж стосується безпеки в самому місті, постійно наполягаємо на евакуації.
Раніше, коли обстріли траплялися рідше, журналіст міг оперативно виїхати на місце подій одразу після прильоту, маючи бронежилет і каску. Зараз працівників не відправляють в “саме пекло”.
По-перше, на кожен приліт уже не встигнеш. По-друге, це надто небезпечно. Оперативну інформацію, фото та відео нам надають ДСНС і поліція. Журналіст виїжджає на місце переважно через добу, щоб зосередитися на ліквідації наслідків: куди людям звертатися, де взяти матеріали, щоб забити вікна, чи що влада обіцяє у разі повного зруйнування житла. Людям важливіше знати, чим забити вікна, ніж сам факт прильоту.
— Наостанок хочеться запитати про ваш головний здобуток і майбутню мету. Який текст чи репортаж, створений під час великої війни, став для вашої команди справді визначальним? І яким ви бачите Kramatorsk.Post у мирному місті після перемоги?
— Мені важко назвати якийсь один визначний матеріал за цей період. Найбільш важливою я вважаю нашу методичну, систематичну роботу. У цілому вона має відкладений у часі ефект: тримає людей поінформованими, і ми сподіваємося, що це допомагає їм вижити. А що стосується майбутнього — це більше з області мрій. Ми ж не знаємо, якими будуть інформаційні потреби у людей після перемоги і в якому форматі вона взагалі відбудеться. Але, звісно, дуже хотілося б зробити репортаж про масове повернення людей до міста. Це було б надзвичайно щемливо і символічно.
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти об’єднаного Центру журналістської солідарності Львів-Суми: 097 907 97 02 (Наталія Войтович, координатор Львівського центру, Володимир Садівничий – координатор Сумського центру, +0505822517).
Злата Когут, студентка-практикантка Львівського ЦЖС
Дискусія з цього приводу: