Повномасштабне вторгнення Росії в Україну спричинило в інформаційному просторі різкий бум фейків, дезінформації, маніпуляцій та пропаганди. Усе це так чи інакше впливає на споживачів контенту та медіапростір. Понад десятиліття Україна намагається протистояти російській інформаційній війні. Вона охоплює все від буденного фейку до потужного рупора пропаганди, з яким українські журналісти стикаються ледь не щодня. Україна не перша держава, яка потерпає від кремлівської дезінформації. Водночас це відбувається паралельно зі збройною агресією. Усе це в сукупності створює потребу краще розібратися у самому визначенні понять та з’ясувати ключові етапи цієї кампанії, її впив на суспільство. У межах дослідженнями ми поспілкувалися з п’ятьма журналістами, аби вони поділилися своїми думками щодо цих питань.
Поняття «пропаганда» та «дезінформація» та їхня відмінність
Позиції учасників дослідження щодо характеристики поняття «пропаганда» збігаються. Здебільшого, вони визначили це як насадження ідей людям, які можуть мати спільні ознаки за національними, соціальними або політичними вподобанням. Це певна стратегія, що пропагує систему цінностей. Інформанти неодноразово зазначали про наявність як позитивної, так і негативної пропаганди. Зокрема й в контексті повномасштабного вторгнення, але тоді мова ведеться про пропаганду Російської Федерації й її прагнення знищити українське суспільство. Своєю чергою, задля виконання цієї мети пропаганда, зазвичай, на думку опитаних, має не один складник.
–Для мене пропаганда – це щось комплексне. Це картинка, яка складається з невеличких пазликів. Тобто ми маємо якусь дезінформацію, факти, стереотипи і все це разом складає пропаганду, – зауважила Наталія, викладачка з медіаграмотності.
Водночас респонденти наводять чітке відокремлення понять «фейк», «пропаганда» та «дезінформація». Основною відмінністю вбачають мету застосування.
–Пропаганда – це цілісне просування певної якоїсь ідеології, у нашому випадку це ідеології російського світу. Дезінформація – це прагнення нащепити думку про нікчемність України, про те, що такої держави й нації не існує. А фейки – це є окремі елементи інформаційної війни, це спотворена вже інформація, – розповів Юрій, який вивчає пропаганду в «Західний інформаційний фронт».
Також респонденти додають про існування пропаганди всередині держави. Натомість у сьогоденні вважають в Україні її заслабкою, адже це більше як окремі кампанії політиків чи державних органів управління, а не остаточно сформовані національні ідеї.
Фейки та їх виявлення. Ефективні стратегії
Ефективність пропаганди прямо залежить від регулярності. Постійний вплив на громадську думку здійснюється шляхом фейків та маніпуляцій. Зокрема інформанти зауважили, що фейк – це брехня, аби обдурити аудиторію. У той час як пропаганда має більш глобальні цілі ніж просто обманути людей.
«Фейки можуть сформувати певне враження, яке дуже легко розсіяти методами протидії дезінформації, перевірити це відео, знайти ключових осіб, тощо, а пропаганда, вона націлена не на якесь конкретне відео, не на якусь конкретну світлину, а на якийсь факт, який потім можна роздувати і поширювати власне на свою користь», – додає Софія, журналістка «24 каналу»
Також опитані зазначали про основу, на якій створюються фейкові повідомлення, аби їх поширювали. У цьому полягає чи не найбільша проблема, яка частково виходить з низького рівня медіаграмотності, про який ми теж говоритимемо.
«Російські фейки ніколи не побудовані на пустому місці, вони завжди мають логічне психологічне підґрунтя. У нашому суспільстві, вони взагалі побудовані так, що певна група соціальна чи політична в Україні буде зацікавлена в поширенні такого фейку в своїх вузько особистих інтересах», – розповів Юрій, який вивчає пропаганду в «Західний інформаційний фронт»
Сучасні фейки мають чимало різновидів. Інформанти говорили, що наразі найчастіше потрапляють на картинки створені штучним інтелектом. На них можуть бути зображені діти, які потрапили під обстріли і потребують там евакуації. Також генерують військових, які поранені, або навпаки, які усміхаються, щасливі, задоволені. Здебільшого вони містять підпис «Я пішов у війську разом з своїм братом, підтримайте мене вподобайкою та репостом чи коментарем. На думку співрозмовників, вони створюються, аби вводити людей в оману, адже старше покоління не до кінця приглядається до цих фото й часто можуть сприймати їх за правдиві фотографії людей, які дійсно потребують допомоги.
Окремо журналісти поділилися своїми порадами щодо того, як найкраще перевіряти неправдиву інформацію. Їхні методи збігаються, тож ми наводимо узагальнену «формулу». Якщо це щось таке кричуще, воно одразу кинеться в очі. На думку опитаних, варто звертати увагу на джерело, яке поширило інформацію (хто про це написав), та саме першоджерело. Якщо воно недоступне, бо це, наприклад, експерт, слід перевірити його та з’ясувати чи мають його слова якусь цінність до цієї теми.
–Спершу я дивлюсь на заголовок та оцінюю, чи він клікбейтний, далі звертаю увагу на джерело та інформаційний привід. Якщо є зображення якесь, його можна перевірити через Google фото, – каже Оля, студентка факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка
Опитані порадили спочатку відфільтровувати інформацію. Визначити для себе медіа, яким можна довіряти, зокрема й за білим списком ІМІ. Попри це, будь-яку отриману інформацію не завадить поставити під питання, аби з’ясувати, чи точно це правда.
–У нас немає цілісної системи захисту від фейків, тому вона потребує тисячі робочих місць і великого фінансування. Україна, на жаль, не може собі цього позволити. І роль боротьби із фейками та ІПСО виконують громадські організації», – поділився Юрій.
Інформаційна війна. Манупуляції та їх вплив на громадськість
Опитані поділилися своїми думками щодо інформаційної кампанії Росії проти України. Більшість дотримують переконання, що вона почалася набагато швидше, ніж у 2022-му чи 2014-му, адже українці навіть того не усвідомлювали, що РФ поширює наративи. Інформанти стверджують, що слід було фактично з перших днів незалежності формувати інформаційний медійний простір України за кордоном україномовний, щоби різко себе відрізати від Росії.
Узагальнено, інформаційна війна – це інструмент війни, який має мету послабити волю до опору суперника. Такі вкиди намагаються робити не тільки через медіасферу, а й комунікацію загалом. Це і театр, і кіно, і звичайне мистецтво. Росія вкладає в це шалені гроші. Згадаймо лише фільм «Росіяни на війні».
Російська влада мала невдалі спроби в Афганістані, але вчилася на своїх помилках. Адже там розуміють, що шляхом маніпуляцій можна керувати системою. На думку співрозмовників, саме це дозволяє їй наразі мати перевагу, хоч і зарано говорити, чи програла Україна інформаційну війну.
Серед найбільш вразливих тем респонденти виокремили такі питання:
- процеси закінчення війни, перемир’я, компроміси та поступки територіями
- питання мобілізації
- легітимність президента Зеленського
- ситуація в енергосистнемі України
- поділ України на Схід та Захід
- зневіра в перемогу та «для чого ми воюємо?»
- волонтерська діяльність та корупція
- поводження з військовополоненими
–Яку б тему чи підтему ви не назвали все одно на неї уже є певні маніпуляції або пропаганда, створені чи то Російською Федерацією, чи то опозицією влади, чи самим українським суспільством, у які вірує величезна кількість громадян. Я гадаю, маніпуляції дуже погано впливають на суспільство. Це великий виклик для нашої країни через відсутність якогось коректного методу протидії дезінформації, – стверджує Софія, журналістка «24 каналу».
Маніпуляції здійснюють чималий тиск на громадськість. Це про те, як посіяти паніку в суспільстві, підірвати довіру, емоційно задавити та настрашити
–Перш за все це зневіра. Коли ми перестаємо в щось вірити, це підриває бачення майбутнього. Другий момент – залякування. Коли ми боїмося, ми перестаємо ясно мислити, з’являється страх і зневіра, є ризик впасти в депресію. Таке суспільство не зможе будь-що робити, функціонувати, а це матиме негативні наслідки, бо люди не будуть готові працювати. Відповідно занепадає економіка, зменшується кількість людей, які готові волонтерити», – підкреслює Наталія.
Водночас респонденти зазначають, що лише висвітлення «білого та пухгастого» зруйнує довіру до медіа, яка й так на досить низькому рівні. Вони вважають, що слід тримати баланс в медіа. За їхніми словами, кожен етап війни потребує окремих рішень, тому що люди мають швидкий доступ до інформації. Тож журналістам потрібно зосереджуватися на правді для аудиторії.
–Ми більше не можемо виправдовувати ІПСО, потрібна щира комунікація із нашим суспільством. На мою думку, ось ця відвертість з громадянами буде отаким собі головним викликом 2025 року – відвертість влади і українців. Під час повномасштабного вторгнення велику популярність набрала так звана пояснювальна журналістика. Коли ми не тільки розповідаємо новини, а намагаємося їх трактувати, пояснювати, тим сами формуємо образ України для західних країн, – розповідає Софія.
У цьому випадку потрібно зважати й на те, що різко розвинулася блогосфера через що пересічні громадяни сприймають блогерів як журналістів. Інформати зазначають, що це пов’язано з тим, що для них людина, яка є публічною, стає журналістом. Це теж підриває довіру. Схоже було з «Єдиним марафоном», який на початку, на думку співрозмовників, був просто необхідний, а надалі став безглуздим, бо поширював неправдиву інформацію. Тоді як українці звикли до свободи слова.
Медіаграмотність. Проблеми та покращення
У підсумку інтерв’ю опитувані оцінювали рівень медіаграмотності українців. Середнє значення з їхніх відповідей – 7. Все ж усі зазначали, що цей показник значно виріс після початку повномасштабної війни.
–Рівень медіаграмотності піднявся. Якщо взяти порівняння 2014 і 2024 роки, то за ці 10 років люди стали менше вірити популістським гаслам, вбросам і вже більше з’явилося критичного мислення, – запевнив Юрій.
Окремою темою обговорення стало питання, як варто покращувати медіаграмотність суспільства. Думки дещо розділилися, але водночас вони широко охоплюють сфери, на які слід приділити якнайбільше уваги.
–На превеликий жаль, ми вчилися медіаграмотності не в мирний час, а на російській пропаганді, яка триває там, ну не те, що з 2014 року, а з 1991», – каже Софія.
–Я думаю, що ключ – це освіта. Варто починати вивчати медіаграмотність ще в школі. Таким чином дитина виконуватиме вдома завдання і ділитиметься знаннями з батьками. Як на мене, то журналісти мають багато писати матеріалів на тему медіаграмотності, брати коментарів в експертів. Таким чином хтось прочитає і поширить знайомим далі –поділилася Оля.
–Потрібно закрити телеграм-канали, тому що це анонімні джерела інформації, за які ніхто не несе ні авторської відповідальності. Засоби масової інформації, що поширюються більше ніж на 100 осіб, мають мати конкретних авторів, редакторів, ліцензоване свідоцтво. На мою думку, що ми телеграм не контролюємо, це робить Росія. Відповідно ми граємо в чужі правила на чужому полі», – говорить Юрій.
–Знаєте, це як навчитися чистити зуби. Ми ж не вчимося цього в 20-30 років? У нас зубки з’являються і мама нам показує, як ми щіточкою маємо чистити зубки. Я переконана, що покоління дедалі більше будуть медіаграмотні, ніж теперішні. Чому? Тому що ми вже прищепили цю медіаграмотність і вона автоматично передаватиметься так як і чищення зубів», – підкреслила Наталія.
–У Центрах журналістської солідарності ми дуже часто проводимо різноманітні тренінги та навчання для журналістів. Звичайно, що звертаємо увагу на таку важливу й актуальну тему, як протидія ворожій пропаганді. На тренінгах медійники вчаться розпізнавати фейки, дезінформацію та пропаганду. Такі зустрічі є надзвичайно важливі, адже на них журналісти отримують навички з медіаграмотності та критичного мислення. У майбутньому це допоможе їм протистояти в інформаційній війні, – зазначила координатор Львівського ЦЖС Наталія Войтович.
Нагадаємо, Центри журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, що реалізується за підтримки Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, а також ЮНЕСКО. Вона покликана допомагати представникам медіа, що працюють в Україні під час війни. Центри діють у Києві, Львові, Івано-Франківську, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі та надають журналістам організаційну, технічну, юридичну, психологічну й інші види допомоги.
Контакти об’єднаного Західноукраїнського Центру журналістської солідарності Львів-Чернівці – 097 907 97 02 (Наталія Войтович, координатор Львівського центру, Володимир Бобер – асистент), адреса: вул. Соломії Крушельницької, 5.
Про ЮНЕСКО.
ЮНЕСКО є спеціалізованою установою ООН з питань освіти, науки і культури. Вона робить внесок у мир та безпеку, сприяючи міжнародній співпраці в освіті, науці, культурі, комунікації та інформації. ЮНЕСКО сприяє обміну знаннями та вільному потоку ідей для прискорення взаєморозуміння. Вона є координатором Плану дій ООН щодо безпеки журналістів і проблеми безкарності, який спрямований на створення вільного та безпечного середовища для журналістів і працівників медіа, зміцнюючи таким чином мир, демократію та сталий розвиток у всьому світі. ЮНЕСКО тісно співпрацює зі своїми партнерськими організаціями в Україні для надання підтримки журналістам на місцях.
Використані терміни та подання матеріалу в цій публікації не є висловленням будь-якої думки з боку ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни, території, міста чи району або їхніх органів влади, так само як і ліній розмежування й кордонів.
Автор несе відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цій публікації, а також за висловлені в ній думки, які не обов’язково відповідають позиції ЮНЕСКО та не покладають зобов’язань на Організацію.
Дар’я Маркова
