Після історичного саміту в Алясці 15 серпня 2025 року між президентом США Дональдом Трампом та президентом Росії Володимиром Путіним світ дізнався про «можливий план завершення війни в Україні». За повідомленнями європейських дипломатів, Путін запропонував Москві отримати повний контроль над Донбасом у обмін на припинення війни, а Трамп нібито підтримав ці умови.
Про те, як ставляться до цієї ідеї самі жителі Донбасу, інформаційна служба Національної спілки журналістів України запитала в журналістів із цього українського регіону.
Від кожного, до кого зверталася Спілка, прозвучав найкатегоричніший спротив самій думці про передачу української землі. А разом з нею і те, що людей можна «передати» разом із землею, на якій вони живуть.
– Це абсолютно неприйнятно для мене, яка народилася в Донецьку і жила в Донецьку до 2014 року, – каже перша секретар НСЖУ Ліна Кущ. – Це неможливо для мене і неможливо для багатьох українців. Сумно, що все це відбувається на тлі переговорів про мир. Ми відчуваємо, що наше майбутнє вирішується без нас. Це несправедливо і неприйнятно. Щоразу, коли Путін говорить про припинення вогню, про мир, у наших містах відбуваються жорстокі обстріли з великою кількістю цивільних жертв.
Заступниця головного редактора видання «Технополіс» із Краматорська Віра Ільїна порівняла ситуацію з часами кріпацтва.
– Колись, у позаминулому столітті, села продавали разом із населенням. Це було ілюстрацією безправності людей. Мені б не хотілося зараз опинитися в ситуації, коли нашу область передадуть Росії, – зазначила журналістка. – В нас уже було дуже багато втрат. І мені, наприклад, важко зрозуміти, що я не побачу того Бахмута, який я знала з дитинства, де жили мої дідусь і бабуся. Важко уявити, що все зруйноване, окуповане, і я ніколи вже не пройду по своїх рідних вулицях. І не побачу тих дерев, які садив мій дід… А тепер до всього того нас закликають і «відмовитися від територій»…
Олександр Кульбака, головний редактор газети «Вісті» зі Слов’янська, називає ідею передачі територій разом із людьми «середньовічною».
– Це ж у середньовіччя було так, що феодали передавали і продавали один одному маєтки разом з людьми. Але це давно, ми ж не кріпаки, ми вільні люди. Йдеться ж не тільки про території, це насамперед люди, це їхні домівки, – каже журналіст. – У нас дуже схвально сприйняли позицію президента України, який казав, що такої передачі територій не буде, її забороняє Конституція… Після цієї заяви Володимира Зеленського, я думаю, його рейтинг на Донеччині значно зріс.
Журналістка інформаційної служби НСЖУ Валерія Мусхаріна ще більш радикальна:
– За словами Трампа про «обмін територій» стоять життя сотень тисяч людей, які втратили домівки, поховали рідних і щодня переживають окупацію та обстріли, – каже вона. – Донбас – не абстрактна «зона» на карті, яку можна перекроїти заради політичних домовленостей. Це дім, де люди, попри біль і руйнування, доводять: вони не готові відмовитися від свого.
Говорити про «обмін територіями» — означає ігнорувати їхній голос і знецінювати жертви, які поніс українських схід, переконана журналістка. Трагедія таких пропозицій у тому, що вони народжуються далеко від реальності, але ранять тих, хто живе біля фронту й захищає нас на передовій.
На переконання Валерії Мусхаріної, Слов’янськ добре знає, що таке окупація: ще у 2014 році тут транслювалися російські телеканали, а вулиці були завішані прапорами вигаданих «республік». Росія не зупиниться після окупації всього регіону: радше, представить це як власну перемогу у війні, а незабаром піде далі – по інші українські міста.
– Наш Донбас, наша Україна не можуть бути розмінною монетою, – каже Валерія. – Жодна угода не має права перекреслити право людей жити у власному домі. І ніхто не має вирішувати долю моєї родини та тисяч таких самих родин заради ілюзії «швидкого миру».
Ці настрої особливо сильні серед жителів прифронтових територій, які безпосередньо відчувають на собі наслідки російської агресії.
– Я три роки намагаюся, як і всі люди, тримати себе… Але коли почалися оці перемовини, і почали говорити про передачу територій… для мене, наче, йде з-під ніг земля, – передає свої емоції Віра Ільїіна. – Крім усього іншого, я не розумію, як бути з моїми правами на власність… Хто буде відшкодовувати мені вартість мого житла, умовно кажучи? Які інституції? До кого звертатися? До Росії? Ну це ж нонсенс. До нашої української влади?.. На початок 2014 року на Донеччині жило 4 мільйони 100 тисяч людей… А скільки мільйонів зараз залишиться без нічого? Без перспективи повернутися додому? І без перспективи щось в нових реаліях отримати?
Володимир Зеленський заявив, що Конституція України забороняє йому поступатися будь-якою землею. У попередніх заявах він чітко сказав: «Українці не віддадуть свою землю окупантові». Європейські лідери підтримали позицію президента України на переговорах у Вашингтоні. Лідери Нордично-балтійської вісімки видали спільну заяву, підтвердивши свою підтримку України, заявивши, що «жодних рішень щодо України без України, і жодних рішень щодо Європи без Європи» не має бути ухвалено. Зрештою про це став говорити і президент США Дональд Трамп.
Аргументи жителів Донбасу виходять далеко за межі політичних декларацій: це особисті історії втрат, практичні проблеми та глибоке переконання в тому, що людей не можна «передавати» разом із землею.
– Ми відчуваємо, що наше майбутнє вирішується без нас. Майбутнє Європи вирішується без Європи. Це несправедливо і неприйнятно для українців, – підсумовує Ліна Кущ.
Ці голоси з передової – можливо, найважливіша частина дискусії про майбутнє України, яка не повинна залишатися поза увагою учасників міжнародних переговорів.
Максим Степанов, інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: