«Чуйка» у мене ввімкнена постійно. І тут я на екрані чітко бачу дах своєї машини. І мені доходить, що він висить просто наді мною!» – це днями пережив редактор «Зорі» Василь Мирошник із Золочева. Медійник саме повертався зі зйомок – висвітлював проблему обмеження руху електричок до прифронтових сіл через небезпеку ударів дронами по залізниці, як сам став мішенню.
Дрони над головою – це, на жаль, вже постійна реальність для прифронтового Золочева, а тим більш території далі – сіл між ним і кордоном. Небезпека шириться все ближче до Харкова. Так, тільки 9 квітня ворог атакував цивільну машину на трасі Золочів-Дергачі, поранивши двох людей. Але, коли ти відчуваєш полювання на собі чи, точніше, переживаєш, що щойно сам був ціллю, – це історія окрема.
«Я бачив чітко свою машину – дах. Попереду ще машина – метрів п’ять переді мною. Я ще хотів її обганяти. Але дорога погана, тому трохи знизив швидкість. І якраз розумію, що мій дах на екрані детектора. І тут я насправді розгубився, як попередити водія переді мною? У мене ж є детектор, а там може і не бути. Добре, як він помітив, а може, ні. Що робити? Я думав посигналити. А якщо вони на це зупиняться? Тоді ж ще гірше буде. Поруч посадка, чи встигне вискочити той водій? Чи все ж обганяти їх і якось маякувати? Усе це в одну хвилину в тебе в голові», – ділиться Василь Мирошник.
Коли команда ЦЖС Харків передавала детектор дронів «Чуйка» Василю Савичу, здається, тоді обговорили все потрібне для безпеки: і те, як використовувати детектор, і те, що робити в тій чи іншій ситуації. Але реальність завжди додає складних питань – як дати сигнал іншим водіям про небезпеку дронів і самому зрозуміти, що кажуть тобі? Тим більш часу на перепитати немає. До скиду чи ураження дроном-камікадзе вкрай малий час.
Напевно, єдиною порадою тут буде – максимальна концентрація водія і пасажирів на дорожній обстановці. Дороги прифронтов’я, які вже підпадали під дронові атаки і тим більш ті, які постійно атакує ворог, небезпечні щохвилини. Відповідно треба слідкувати і реагувати за всім: від звуку до дій водіїв і маневрів автівок поруч. Хтось робить різкий маневр – це сигнал про загрозу.
На щастя, реакція врятувала і Василя Мирошника, і водія попереду нього.
«Я розвернувся на місці і дав уліво. Там більш-менш дорога через двори, коротше, утопив. Я їхав досить швидко і воно пропало з екрану. Але тут же я почув вибух. Машина спереду ціла, я дізнавався».
За час поїздок із детектором Василь Мирошник «ловив» картинку з ворожих дронів вже десятки разів.
«Детектор, насправді, – штука дуже хороша. Він не так і мало їх ловить, цих летучих гадів. Що найголовніше, він бере ті, які можуть по нас бити. Оці, що низько літають. Скажімо так, оті дрібні. Я не знаю, як вони називаються, але на екрані детектора бачив чотири гвинти як на квадрокоптері. Дрони, Молнії, Гербери – я вже навіть цей зоопарк не запам’ятовую. Їх дуже багато. Нещодавно тут збили новий – Італмас. Багато летять цілеспрямовано. Воно не полює на машини. Воно «поставлене» на ціль. Летить, як снаряд, і там вибухає. А дрібніші – або прилітають саме за машинами, або сидять десь як «ждуни». Ви знаєте, часто їм все одно, кого вбити. У них же коли заряд закінчується батарейки, то їх піднімають на будь-яку машину, на будь-яку групу людей. Таке вже декілька разів було. Просто будь-яка ціль, аби не пропав снаряд».
Для себе Мирошник розробив певну градацію небезпеки, коли можна їхати далі, а коли треба рятуватися.
«От я їду по вулиці, коли ловить «Чуйка». І ти бачиш, якщо на екрані малює тобі карту, як карта Золочева, тоді ти розумієш, що це не карта, це просто дуже високо дрон. Ти розумієш, що він десь над тобою, може, кілометр-два. І машини твоєї поки не видно, то це ще безпечно. Поки і оператор дрона і я бачимо одну дорогу. А якщо зниження, то, як правило, в таких ситуаціях ти розумієш, що він десь летить, щоб упасти, і нормально – це просто звернути вліво-вправо. Вже кілька разів мене такі повороти виручали. Я б, може, туди не доїхав, але бачив, що воно десь далі переді мною падало і вибухало».
Василь Савич передав нам кілька зйомок роботи «Чуйки». Це саме кадри, коли на екрані видно і гвинти, і кольорову карту місцевості. Жартує, що це ті самі умовно безпечні ситуації.
«Ти знімаєш те, що, в принципі, ти розумієш, що воно більш-менш не на тебе летить. Воно ж, як сказати, по-чесному, коли воно на тебе падає, ти ж його знімати не будеш. Треба тікати».
Нагадуємо, у мережі ЦЖС можна взяти в безоплатну оренду детектори дронів «Чуйка». Перед використанням ми обов’язково проводимо інструктаж із використання. І просимо про коректне та відповідальне поводження з вартісним технічним обладнанням.
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти Центру журналістської солідарності у Харкові – телефон: 093 813 75 44 (координатор Ганна Черненко).
ЦЖС Харків
