Як лише одна фраза, навіть найбільш нейтральна, здатна повернути розмову зовсім в інший бік? Чому часом наша реакція різкіша, ніж ми того бажаємо? Та у який спосіб вести напружену, «складну» розмову, не вдаючись до конфлікту? Про це говорили під час чергового психологічного тренінгу «Емоційні тригери: чому нас «вмикають» і як не зриватися у складних розмовах», який провів Дніпровський центр журналістської солідарності НСЖУ у партнерстві з ГО «Офіс Дій».
Цього разу учасники разом із психологом і тренером громадської організації «ГОЛОС ПРО» Олександром Макухою працювали із тим, чому маніпулятивні механізми взагалі «спрацьовують» – із власними емоційними тригерами.
– Підтримка ментального здоров’я журналістів залишається одним із ключових напрямів нашої роботи, особливо під час війни, в умовах постійного стресу й навантаження, – зазначає координаторка Центру Наталя Назарова. – Ми бачимо запит на практичні інструменти, які допомагають не лише справлятися з емоціями, а й вибудовувати більш усвідомлену комунікацію. Саме тому продовжуємо серію тренінгів, присвячених психології спілкування – від реакцій і тригерів до меж і конфліктів.
Спілкування – соціальне явище, яке є важливою потребою особистості як частини суспільства. Воно є інструментом самореалізації людини, обміну інформацією, налагодження взаємодії, вирішення завдань тощо. Заразом, спілкування – не завжди про позитивний настрій і конструктивні розмови. Роздратування, напруження, байдужість тощо – ці та інші емоції є також його невід’ємною частиною.
Аби з’ясувати, звідки вони виникають і як ними керувати, одним із перших практичних завдань тренінгу було спостереження за власними реакціями на різні висловлювання. Тренер зачитував набір фраз на кшталт «ти ніколи нормально нічого не можеш зробити», «з тобою неможливо працювати», «ти знову все зіпсував». Завданням учасників було ж фіксувати свої реакції й почуття.
– Ці слова були адресовані уявному персонажу, а не вам, – зауважив тренер. – Але почуття вже з’явились. Чому? Бо почуття виникають миттєво. Раніше, ніж ми встигаємо осмислити ситуацію. І якщо ми не навчимось їх помічати – вони починають керувати нами замість нас.
Емоційні реакції формуються не лише базуючись на сутності повідомлення, а й на попередньому досвіді, очікуваннях та внутрішньому стані. Навіть найбільш нейтральна фраза співрозмовника може запустити захисний механізм, коли нападу ще й не відбулося.
– Ми самі «вмикаємо» свої почуття в ситуаціях, де для цього немає реальних підстав, – прокоментував тренер. – Ми захищаємось не від людей. Ми захищаємось від себе. Від власних неприємних почуттів.
Окрему увагу приділили тригерам – ситуаціям, що запускають емоційну реакцію найчастіше. Ігнорування, критика, знецінення, звинувачення, контроль, небажання слухати – саме ці форми впливу можуть «увімкнути» людину, змусити її відчувати провину, роздратування, злість чи взагалі бажання відсторонитись якомога далі.
Їх учасники розпізнавали у змодельованих діалогах. Та задача виявилася доволі простою, оскільки це добре знайомі нам патерни спілкування, із якими ми неодноразово стикаємося як у професійному, так і особистому житті. Щобільше, їх використовують маніпулятори, аби отримати бажану реакцію, думку, дію тощо.
Що ж робити, коли емоція вже «увімкнулась»? Спершу слід зробити паузу – усвідомлену зупинку між стимулом і реакцією. Перевести фокус уваги з власних переживань на предмет розмови. Повернутися до змісту, зрозуміти, що зачепило й свідомо вирішити, як реагувати.
Замість того, щоб виправдовуватись або переходити в наступ, можна скористатися «відзеркаленням» репліки співрозмовника й уточнити: «Ти кажеш, що я тебе не слухаю. Розкажи, що ти маєш на увазі». Так з’являється додатковий час подумати, заспокоїтись й можливо отримати конструктивну відповідь.
Тож, насамперед, необхідно вчитися бачити свій стан, розпізнавати тригери й відрізняти реальну загрозу від тієї, яку ми уявили й спроектували на розмову самостійно. І справа тут не в техніках. Жодна з них не спрацює, якщо немає усвідомлення. Адже усвідомлення передує інструменту.
– Якщо ти не керуєш собою – будь-хто може керувати тобою, – підсумував тренер. – Все починається з себе.
Подія відбулася в межах проєкту «Розширення стратегій, мереж та інструментів у галузі психічного здоров’я та профілактики вигоряння для громадянського суспільства в Україні» спільно з AramintagUG та Офіс Дій.
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контактний телефон Центру журналістської солідарності у Дніпрі – 050 919 84 79 (Наталя Назарова, координатор Дніпровського центру).
Ліана Охрименко, фото Віктора Качанова і Світлани Іотової
