Журналіст-фрілансер Владислав Єсипенко, який понад чотири роки був в’язнем Керченської колонії через журналістську діяльність, розповів «Крим.Реалії» про систему поневолення в окупованому Криму.
Владиславу Єсипенку, фрілансерові проєкту Радіо Свобода «Крим.Реалії», вдалося працювати в Криму чотири роки. Він брався за найскладніші та найризикованіші теми. І це при тому, як він стверджує в інтерв’ю журналістам проєкту Анжеліці Руденко і Вікторії Веселовій, що до 2014 року ніколи не думав займатися репортерською діяльністю. Коли Росія анексувала Крим у 2014 році, він не зміг змиритися з цією реальністю, «не хотів, щоб дочка носила георгіївську стрічку та слухала розповіді про якусь незрозумілу «російську весну». 2014 року він почав знімати події в Криму для себе – «заради історії». А потім запропонував свої послуги Крим.Реалії.
Владислав Єсипенко знімав так звану «дачу Путіна» в Криму, могилу сина експрезидента України Віктора Януковича в Севастополі, коли її відвідувала Людмила Янукович, інші об’єкти. На цвинтарі не було інших журналістів, окрім Владислава Єсипенка. Незважаючи на наявність охоронців, йому вдалось зробити коротке відео.
У березні 2021 року Владислава Єсипенка було затримано співробітниками ФСБ на Ангарському перевалі в Криму за звинуваченням у «шпигунстві для українських спецслужб» і «зберіганні боєприпасів». У нього в автомобілі «вилучили» гранату. Журналіст провину заперечував і заявив, що зізнання з нього вибивали під тортурами.
Підконтрольний Росії Сімферопольський районний суд засудив його до шести років позбавлення волі зі штрафом у 110 тисяч рублів. Згодом російські судові інстанції, розглянувши апеляційну скаргу, пом’якшили вирок Владиславу Єсипенку до п’яти років позбавлення волі.
Правозахисні організації та влада України, а також керівництво корпорації Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода виступили на захист Владислава Єсипенка, назвавши його справу політичною. Кілька місяців він провів у СІЗО Сімферополя. А потім його відправили до Керченської колонії відбувати покарання.
«Найбільше там бояться, щоб у колонії не було бунту. Попередили: якщо намагатимешся тут якось свої правила гри встановлювати, ми тебе «уработаєм»: ти з ШІЗО не вийдеш і з СДС (спеціальна ділянка суворого режиму), тобто весь цей час страждатимеш», – каже Владислав Єсипенко.
Чимало громадян України з окупованих Росією територій, за його словами, утримують у Сімферопольському СІЗО №2. Його відкрили восени 2022 року на території колонії №1 у Сімферополі. «У співробітників ФСБ у СІЗО-2 є можливість катувати людей, яких вони підозрюють у чомусь. Я спілкувався з цими людьми. Я розумію, що Сімферопольське СІЗО-2 – це філія «Ізоляції» в Донецьку, де людина – це привид так званий. Поки його у правове поле не ввели, з ним можуть робити все, що хочуть», – каже Владислав Єсипенко.
«Коли привозили військовослужбовців ЗСУ, більшість із нас одразу ж вивозили на інші поверхи. Їх там окремо ФСБ охороняли із собаками. Є такий прохід у СІЗО – називається «кишка», де люди очікують свого етапу на слідчі дії чи колонію. Це брудне смердюче приміщення із зеками. І є ще одне приміщення, чистіше. Українських військовополонених водили цією другою «кишкою» і ми чули, як їх б’ють. Вони жодних прав за визначенням не мали. Вони були «міражами» – людьми, яких за документами немає ніде», – каже Владислав Єсипенко.
У СІЗО Сімферополя та Керченської колонії Владиславу Єсипенку вдалося зустріти багатьох кримських в’язнів, чиї справи правозахисники називають політичними. Він згадує знайомство з українцем Костянтином Ширінгом, якого у ФСБ звинуватили у «шпигунстві на користь України» на території Криму. Владислав Єсипенко каже, що «буквально за стінкою» поряд із ним була 70-річна кримчанка Галина Довгопола, засуджена на 12 років ув’язнення. За його словами, її утримували в жіночому блоці СІЗО Сімферополя, який називають «монастирем». Туди відправляють жінок, яких хочуть закрити від спілкування із зовнішнім світом чи від розправи через конфлікти з іншими в’язнями.
У СІЗО Сімферополя Владислав Єсипенко перетинався з експолітв’язнем Наріманом Джелялом – нинішнім послом України в Туреччині. «Він підійшов до мене, коли ми гуляли перед етапом. Сказав, що він Наріман Джелял, спілкувався з моєю дружиною на «Кримській платформі». І для мене це було, наче це мій брат, споріднена душа. Ми потім перегукувалися в камерах», – розповідає він.
Інформаційна служба НСЖУ
